Логіка терору. Ті, хто домовляються з Путіним, мотивують тероризм

Уявіть собі, що одну з кімнат у вашій квартирі захопили озброєні бандити. Погрожуючи застосуванням сили, вони примушують з ними домовлятися про те, як користуватися водою у квартирі, кухнею, туалетом тощо і хто буде платити за комунальні послуги. Якщо ви не йдете на умови терористів, і хтось з вашої родини без їхнього дозволу вирішив піти на вашу кухню, попити води, його захоплюють у заручники. Тепер мова йтиме вже не про воду, не про комунальні платежі, а про збереження людського життя і здоров’я. І про вашу квартиру вже ніхто й не збирається  з вами говорити – вас взяли у заручники.

Тепер підемо далі. Уявімо, що ці  бандити відкрутили газ і погрожують мешканцям вашого під’їзду їх підірвати. Тепер у заручниках не тільки ваш родич, не тільки ви, а й ваші сусіди, весь під’їзд і цілий будинок… І всі мешканці цього будинку задля розв’язання нібито своїх, а насправді  нав’язаних бандитами, проблем вимушені будуть розмовляти з бандитами на їхніх умовах. Ви, ваша квартира, ваші проблеми в цих умовах будуть винесені за дужки, залишаться вашими, як нібито «нова реальність», статус-кво. Зрештою, у якості «перемоги», «компромісу» на цих «переговорах» всі проголосять звільнення вашого багатостраждального родича, який пішов на свою кухню, у своїй квартирі, по свою воду…

Це і є логіка терориста, його стратегія і його тактика для досягнення мети. Тому з терористами не ведуть переговорів, окрім як про життя заручників. І під час цих перемовин снайпери і штурмові загони займають свої позиції.

Але якщо терорист шантажує не газом, а ядерною зброєю і не під’їзд, а умовно все багатомільйонне місто, і якщо без його голосу не можна ухвалити рішення щодо застосування цих спецзагонів і снайперів? Відповіді на це поки що немає.

Терористом №1, людиною, яка взяла у заручники весь світ, поставила під загрозу всю світову систему безпеки, є Путін. Він добре знає як працює терор, тому що саме він зробив його засобом своєї політики. Він прийшов до влади, підриваючи будинки у Волгодонську і на Каширському шосе, він утримував владу, отруюючи своїх же громадян в Норд-Ості, він зробив громадян своєї країни заручниками своїх непомірних владних амбіцій і жаги до збагачення. Щоб і надалі зберегтися у владі, отримати чергові мільярди і відволікти від цього увагу власних громадян, він анексував Крим. Потім продовжив свою агресію на сході України, тим самим взяв у заручники громадян України на окупованих територіях і зробив заручниками такої політики всю Україну.

У 2014 році терорист озвучив свої умови. Міністр закордонних справ Росії Лавров зробив екс-держсекретареві США Дж. Керрі таку пропозицію: «Давайте не будемо ставити наші стратегічні відносини в залежність від «українського питання». Що означала ця пропозиція, всі невдовзі побачили: наступ Ісламської держави, яка складалася з десятків тисяч громадян Росії, в Сирії й Іраку, ескалація ситуації на Близькому Сході, застосування хімічної зброї проти мирних громадян Сирії, ядерно-ракетний шантаж Кім Чен Ина… Бомбардування мирних мешканців Алеппо спровокувало масштабну міграційну кризу в Європі. Вирішення всіх цих проблем світовим співтовариством блокувалося застосуванням права вето у Раді Безпеки ООН. Так формувався «порядок денний» для переговорів з Путіним. Так Путін взяв у заручники лідерів і громадян Європи і поступово всього світу, для яких ці проблеми вийшли на перший план. Так терор ставав засобом політики, «успішною практикою» для здійснення злочинних намірів.

«Ви не розв’яжете світові проблеми без Росії», чуємо ми щодня. І мало чути тих, хто каже, що ці проблеми створені Росією і її агресивною політикою. «Нова реальність» диктує порядок денний, продиктований Путіним. Це його умови і саме він проводить кастинг серед політиків, які бажають вижити і добре пожити. Серед цих умов  є ми – бо Україна є засадничим, наріжним, фундаментальним каменем російської державності, ідентифікаційним кодом російської ідентичності. І схоже, що багато хто із західних політиків (я не можу сказати Лідерів) не усвідомлюють, що знаходяться в заручниках у Путіна, або, у відповідності зі «стокгольмським синдромом» жертви, готові погодитись на таку умову задля вирішення своїх особистих проблем.

Але відомо, що «історія повторюється». Як і «історичні особи»

«Нова реальність» Путіна вже була – «новим порядком» Гітлера.

І були свої «миротворці».

Як Чемберлен, який у 1938 році  віддав на поталу, Гітлеру Чехословаччину, заявивши громадянам Великобританії, що він привіз їм мир, але ж насправді привіз війну в Європу. Він  також ніби дбав про інтереси певної частини громадян Великобританії, які не хотіли, за його словами, «рити окопи і воювати за тих людей, яких вони не знають», але йдучи на поступки агресорові і йдучи у фарватері його політики, він, за словами Черчілля, «обираючи між ганьбою і війною, обрав ганьбу і отримав  війну» – війну в усьому світі, у тому числі і проти громадян Великобританії.

Про це мають пам’ятати ті політики, які претендують на роль світових лідерів, які не хочуть бути в заручниках у Путіна, які не хочуть слідувати нав’язаному ним порядку денному.

Вони мають пам’ятати історію, розуміти, що «умиротворяючи» агресора, вони тільки заохочують його до агресії, що мотивуючи терор, вони мотивують тероризм, легітимізовують  його, роблять його «успішною політикою», засобом досягнення мети.

Так терор стає ціллю.

Так «мир» стає війною.

Особливо якщо це «руській мір».

Валерій Димов

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства