Сварка на G7: США та Європа не поділили гроші

Сварка на G7: США та Європа не поділили гроші

Аналітика
684
Ukrinform
Інтерес Заходу до України, його готовність захищати нас від російської агресії має бути підкріплений не лише мораллю, а й матеріальним фактором

Саміт “Великої сімки” у Канаді закінчився грандіозною сваркою: Дональд Трамп (президент США) проти решти президентів та прем’єрів. Звісно, один проти шести - зовсім не означає, що одинак неправий, або що він обов'язково програє у суперечці. Міць — політична та економічна — США цілком співвимірна з сукупною міццю шести інших членів G7, а в деяких важливих, якщо не сказати вирішальних, аспектах (приміром, військова потуга) рішуче переважає.

Дональд Трамп має дуже “ексклюзивні” (серед інших світових лідерів) особисті якості, однак, безумовно, причина сварки зовсім не в них, її треба шукати значно глибше. Великою помилковою буде вважати, що весь цей скандал спричинений виключно “вибриками” екстравагантного президента США.

Йдеться, звісно, про гроші, це їх не поділили. США та Євросоюз (представлений на саміті Німеччиною, Францією та Італією) не зійшлися в питанні, хто кому більше винен грошей. Трамп наголошує, що США несуть невиправдано високі витрати на оборону в рамках НАТО, тоді як Євросоюз та Канада заробляють на торгівлі зі США більше, ніж самі США. А належні 2% ВВП на спільну оборону Європа віддавати не хоче. Одним словом, суцільна несправедливість. “Ми захищаємо Європу (що добре) з великими фінансовими втратами, а потім нашу торгівлю несправедливо знищують”; “Німеччина витрачає на НАТО 1 відсоток ВВП (ледве-ледве), тоді як ми витрачаємо 4 відсотки набагато більшого ВВП” (Дональд Трамп, Twitter).

Очевидно, що між США та Євросоюзом (і Канадою) “крутяться” величезні кошти, потрібно дуже ретельно і детально їх порахувати, щоб скласти власне уявлення, хто там і кому більше винен. Але про масштаби проблеми можна судити з того, що говорить про це президент США: “Євросоюз, маючи 151 мільярд доларів надлишку (тобто, профіцит торгівлі зі США — ред.) має платити набагато більше за оборону... Судячи з канадських даних, вони заробляють майже 100 мільярдів доларів на торгівлі зі США... Американські виробники молока платять 270-відсоткове мито для потрапляння на канадський ринок”. До речі, тут варто нагадати, що і у торгівлі з Китаєм США мають дефіцит у, за словами Трампа, 350 — 500 мільярдів доларів. Якщо це все так, то можна зрозуміти невдоволення Трампа і його намір рішуче змінити ситуацію, про що він відкрито заявляв ще під час виборчої кампанії.

Отже, йдеться про справді великі гроші. А там, де такі гроші, завжди є геополітика. Нас, звісно, цікавить насамперед вона, тобто — як сварка між провідними країнами Заходу позначиться на Росії. Чи зуміє Кремль скористатися з неї у своїх геополітичних цілях загалом і у своєму тиску на Україну зокрема?

Щодо торгових суперечок, то вони, врешті-решт, якось та владнаються. Не до кінця, звісно, бо ідеальної торгівлі, від якої були б однаково задоволені обидві сторони, просто не буває. “Торгові війни” на Заході і раніше спалахували, нинішня не перша і не остання. Щодо того, наскільки нинішні суперечки між США та їх європейськими союзниками по НАТО посилюють позиції Кремля - то тут однозначної відповіді не існує. Канцлер Ангела Меркель, оцінюючи саміт G7 у Канаді, серед іншого вкотре повторила: саміт не позначив кінець трансатлантичного партнерства між Європою і США, але Європа більше не може покладатися на свого союзника і має взяти свою долю в свої руки. Ось це - “взяти свою долю в свої руки” - і породжує у Кремлі надію, що відірвавшись від США Європа потрапить до рук Росії. У Кремлі твердо переконані, що Європа самотужки не зможе вистояти проти Росії, і варто лише вигнати США з Європи, як Берлін та Париж потраплять під визначальний вплив Москви.

Президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель на саміті G7
Президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель на саміті G7

Зрозуміло, що і Меркель, і президент Макрон зовсім не це мають на увазі, коли говорять чи мріють про незалежність від США. Вони прагнуть тісніших, насамперед — економічних, стосунків з Росією, бо це дає величезний прибуток (до речі, 2017 року товарообіг між Росією і Німеччиною зріс на 22,8% порівняно з попереднім роком, і цього року темпи росту такі самі), за рахунок якого та ж Німеччина утримує в своїй орбіті менші країни Євросоюзу (згадаймо, скільки витрачено на вирішення проблем Греції, а це ж в основному німецькі гроші). Але у політичних справах намагатимуться “тримати дистанцію” від Кремля, а тому ніколи не підуть на рішучий розрив зі США, НАТО все-таки дуже потрібне Берліну і Парижу.

Хто більше правий у своїх геополітичних планах-розрахунках — Кремль чи Берлін з Парижем — можна розмірковувати безкінечно довго. Час, як то кажуть, покаже. А ось нам, Україні, буде важко у будь-якому випадку. Історія з “Північним потоком 2” більш, ніж переконливо показала, що наші європейські партнери не готові заради України жертвувати своєю матеріальною вигодою у багато-багато мільярдів (купляти дешевий російський газ). А нам нічого запропонувати рівноцінного, тобто, багато-багато мільярдів прибутку від роботи на українському ринку. Інвестиції в Україну з Німеччини чи Франції — такі мізерні, що можна говорити, що їх взагалі нема. Іншими словами, Берліну і Парижу нічого захищати в Україні від Росії. Вашингтону, до речі, теж — американських інвесторів у нас стільки ж, скільки і європейських. Більшу підтримку від США ми отримуємо тільки тому, що геополітичне суперництво між США та Росією куди гостріше і принциповіше, ніж між Євросоюзом і Росією.

Сподіватися нам лиш на вірність Заходу міжнародному праву — дуже мало. Безумовно, де-юре Захід ніколи не визнає Крим російським, а ось де-факто — цілком можливо. Інтерес Заходу до України, його готовність захищати нас від російської агресії має бути підкріплений не лише мораллю, а й матеріальним фактором. На жаль (чи на щастя?), світ живе саме так — мораль живиться матеріальним інтересом.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-