Політична «корида» в Іспанії: коли слабкого змінює ще слабший

Політична «корида» в Іспанії: коли слабкого змінює ще слабший

Аналітика
664
Ukrinform
В королівстві на Піренеях – загострення загальноєвропейської хвороби: брак лідерів, адекватних ситуації і здатних тримати удар

Відставки голови уряду Іспанії Маріано Рахоя чекали вже давно. З одного боку – повний політичний провал у розв’язанні каталонської кризи із незалежністю чи то особливим статусом у складі країни, з іншого – довготривалий корупційний скандал серед найближчого оточення в рідній партії та відповідний судовий процес. Але головне в усьому цьому це те, що Рахой в прямому сенсі був політиком, якому не щастило, свою політичну місію він витратив на протистояння та акції задля особистого іміджу. У підсумку – програш, який має усі ознаки суворого, але необхідного уроку для всієї європейської політичної еліти.

Не є таємницею, що політична практика у Європі переживає не найкращі часи. На зміну сильним та харизматичним лідерам Старого Світу – Гельмуту Колю, Джону Мейджору (не говорячи вже про Маргарет Тетчер), Жаку Шираку, Вацлаву Гавелу приходять нібито вірні учні або суперники із нової генерації – Ентоні Блер чи Джеймс Кемерон, Герхард Шрьодер, Ніколя Саркозі чи Франсуа Олланд – і одразу видно, що масштаб особистості не той. І добре, якщо пощастить, як Німеччині із Ангелою Меркель з її позитивним прагматизмом. Чи то Британії – із Терезою Мей, яка може зайняти принципову позицію в ключових питаннях не зважаючи ні нащо. А може закінчитися абсолютним вакуумом, як з Мілошем Земаном у Чехії. На цьому тлі досить спокійно почуваються діячі з «авантюринкою» від політики на кшталт Віктора Орбана, Алексіса Ципраса чи то відверті злочинці у особі Володимира Путіна. І це – загальноєвропейський тренд, який поки не минає.

Політична еліта на шляху до порожнечі

Все це є актуальним і для Іспанії. До речі, сучасній демократії в цій країні не так і багато років, адже тільки із 1981 року було закріплено режим із відродженою конституційною монархією, країна почала переосмислювати наново чотири десятиріччя диктатури генерала Франко. Цей час дав Іспанії трійцю видатних лідерів, що забезпечили її упевнену ходу у ХХІ століття: це король Хуан Карлос І, багаторічний лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії, голова уряду в 1982–1996 роках (!) Феліпе Гонсалєс та його багаторічний опонент із християнсько-консервативної Народної партії Хосе Марія Аснар, який керував урядом у 1996–2004 роках. На жаль, наступники – так і не стали на їх рівень.

Маріано Рахой
Маріано Рахой

Маріано Рахой став на чолі уряду наприкінці 2011 року на тлі економічної кризи. У режимі жорсткої економії, під акомпанемент страйків та загрози каталонських референдумів йому вдалося якось ситуацію вирівняти. Але на наступних виборах у 2015-му Народна партія Рахоя хоч і перемогла, але створити коаліцію не вдалося, довелося йти на позачергові вибори влітку 2016-го, де знову – Рахой трохи поліпшив результат, але більшості не домігся. І от випала йому доля утворювати уряд меншості, що за підтримки короля Філіпе VI та ситуативних союзів у кортесах проіснував майже два роки.

Існування це було дійсно на межі: з одного боку не спостерігалося серйозних зрушень в економіці, з другого – посилювалися опозиційні рухи, що не були традиційними – ліві євроскептики-популісти з партії «Подемос», яка отримує ідейну (а може, не тільки ідейну) підтримку із Москви, та ліберальна партія «Громадяни», що заходить саме на електоральне поле «народників». До речі, на авторитеті партії та уряду Рахоя негативно позначилася одіозна проросійська діяльність президента ПАРЄ Педро Аграмунта – видного члена Народної партії.

Але найбільшим головним болем Рахоя стала Каталонія з її мрією про незалежність. Мадрид, звісно, ніколи на це піде, хоч каталонці 1 жовтня 2017-го провели заборонений урядом референдум, на ньому більше ніж 90% висловилися за незалежність, але явка зрадила – тільки 43%. Позиція Рахоя була незламною. Він розпорядився заарештувати очільників уряду автономії та ввів там пряме правління із Мадрида, оголосивши дочасні місцеві вибори. Але виграла їх в підсумку все та ж сепаратистська коаліція. І це стало початком кінця Рахоя-прем’єра: про нього заговорили як про політика нездатного на компроміси та невдаху.

Але справа – у грошах. Незаконних

Фатальним для Рахоя стало закінчення розслідування справи та винесення судових рішень щодо корупції на вищих щаблях. Сутність схеми добре зрозуміла українцям: бізнесмен-багатій Франсіско Корреа, який має різні бізнесові інтереси, багато років користувався послугами представників Народної партії задля отримання вигідних державних замовлень. А за допомогу – щедро оплачував красиве життя місцевих та урядових чиновників Народної партії. Коли слідство окреслило коло та масштаби корупційної схеми та виявилося, що до неї залучені високопосадовці на рівні керівників регіональних відділень та найближчого оточення Рахоя – керівників провінцій, сам прем’єр ніби нічого не знав. І от – як підсумок – терміни ув’язнення для посадовців в середньому по 30 з хвостиком років та багатомільйонні штрафи. Сам Корреа і його дружина опинилися на нарах на 52 та 14 років відповідно.

Іспанського бізнесмена Франциско Корреа (праворуч) і його дружина опинилися на нарах на 52 і 14 відповідно
Іспанський бізнесмен Франсіско Корреа (праворуч) і його дружина опинилися на нарах на 52 і 14 років відповідно

І от після цього у кортесах швидко знайшлося 180 голосів за відставку самого Рахоя. Ініціював це питання головний опонент Рахоя – керівник соціалістичної фракції та партії Педро Санчес. Він уже намагався зробити свою мрію реальністю шість разів і от тільки із сьомого йому це вдалося. Помічниками соціаліста в цій справі стали євроскептики із «Подемос» та представники баскської та каталонської етнічних партій. Так і назбиралося голосів за відставку, а за іспанським законодавством – після цього король має призначити нового голову уряду і ним став Санчес. Але…

46-річний доктор економіки Санчес на призвісько «красунчик» має у своєму розпорядженні тільки 85 депутатів – це наслідок найгіршого виступу соцпартії на виборах 2016 року. За логікою, він мав би запросити до коаліції або ліваків з «Подемос», або – лібералів із «Громадян» (вони за відставку Рахоя не голосували), або – представників етнічних партій, або – якусь із цих комбінацій. Адже 180 голосів за відставку – це майже впритул від необхідного мінімуму у 176 мандатів.

І тут дон Санчес зробив неочікуваний крок: заявив, що уряд буде знову… урядом меншості, тобто буде складений тільки із представників соцпартії. Усі потенціальні союзники висловили жаль. Але вони ж самі й поставили умовою відставки Рахоя та приходу до керма Санчеса проведення нових виборів через рік. Отже, назвався прем’єром – то й розгрібай далеко не самий приємний спадок «папєрєдніка», а ми подивимося з боку та зацькуємо, коли буде за що.

Іспанський король Філіп VI (ліворуч) в суботу, 2 червня, прийняв присягу соціаліста Педро Санчеса на посаді нового глави уряду країни // Фото: Telegraf-EPA
Іспанський король Філіпе VI (ліворуч) в суботу, 2 червня, прийняв присягу соціаліста Педро Санчеса на посаді нового глави уряду країни // Фото: Telegraf-EPA

А розгрібати Санчесу є що. І найболючіше – це «каталонське питання». Тим більше, сепаратисти дали голоси за відставку Рахоя. А в Каталонії уряд сформовано тими самим сепаратистами, які вже говорять про новий референдум наступного року. А ззовні за цим дуже уважно слідкують у Москві, тому що можливий успіх відділення Каталонії та сприйняття цього факту хоч на самому низькому рівні в Європі – це і послаблення ЄС в принципі, і до певної міри, аргумент агресору в питанні «Крымнаш».

Плюс до того: відсутність суттєвого покращення економічної ситуації, безробіття молоді та зростання популярності нових партій – все тих же «Подемос» та «Громадян» - фактично, ті самі проблеми спадкує новий глава уряду Іспанії. Але в Рахоя все ж таки були 137 голосів та більш-менш добрі стосунки із «Громадянами» (в них 32 мандати), а у Санчеса – тільки 85 та відверто змарнований шанс на підтримку будь кого з інших партій в Кортесах.

А через рік Іспанію знову заштормить на виборах – і можна достатньо впевнено говорити, що переможцями у цьому змаганні, стане якась з нових політсил – у кращому випадку європейсько орієнтовані «Громадяни» і тоді розвиток піде за умовним «французьким сценарієм Макрона» у вигляді ще одного гламурного красеня, лідера лібералів Альберта Рівери, у гіршому – популісти з «Подемос» із їх несистемним у всьому (від висловів до зачіски та одягу) лідером Пабло Іглесіасом. Цілком можливо, тоді обережний, але негнучкий Рахой може, комусь видасться й непоганим політиком.

Віктор Чопа, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-