Ізраїль вже не сам-один проти світу
14 травня 2018 року — 70 років державі Ізраїль, і цього дня сталася справді важлива міжнародна подія: в Єрусалимі було відкрито посольство США. Також цього дня сталося чергова вже, за великим рахунком, звична подія: на кордоні Ізраїлю з сектором Газа, населення якого — палестинські араби, загинули люди, зокрема — палестинці, котрі намагалися порушити кордон, і за це у них стріляли ізраїльські військові. Ці дві події пов’язує те, що палестинці таким способом протестували проти відкриття посольства США.
Дико все це виглядає, звісно. Відкриття посольства — подія надважлива, а 58 трупів (і ще більше 2 тисяч поранених) — одинарна. Однак, на жаль, це так. З часів війни між Ізраїлем та низкою арабських країн у 1973 році для таких організацій як “ХАМАС” чи “Хезболла” основним методом боротьби з Ізраїлем стало провокування останнього на стрілянину по цивільних (не мирних, але беззбройних) палестинцях. Тому нові 58 загиблих — вже звичні жертви безкінечного арабо-ізраїльського протистояння. І жодні зусилля представити цю трагедію як щось особливо жахливе (особливо тут старається Туреччина, чому — то окрема тема) нічого тут не змінять.
А ось американське посольство в Єрусалимі — це таки бомба! Щоправда, вибухнула вона ще кілька місяців тому — у грудні 2017-го, коли президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон визнає Єрусалим столицею Ізраїлю і починає процес перенесення американського посольства з Тель-Авіва в Єрусалим. Але все-таки тоді то були слова про наміри, а 14 травня ці наміри втілені в життя. За міжнародними документами, у тому числі — ООН, східна частина Єрусалиму, яку ізраїльтяни зайняли внаслідок війни 1967 року, не належить Ізраїлю, а Ізраїль каже: належить! І ось тепер наймогутніша країна світу теж каже: весь Єрусалим належить Ізраїлю і є його столицею. Іншими словами, у затяжному (70 років!) силовому протистоянні між Ізраїлем та арабським (і ширше — мусульманським) світом США вперше відкрито стали на бік Ізраїлю.
Звісно, США і раніше підтримувала Ізраїль, причому без цієї підтримки він навряд чи вижив би, але то була підтримка значною мірою неофіційна, формально США теж погоджувалися, що Ізраїль захопив силою неналежні йому землі, а тому має повернути, коли, нарешті, настане загальний мир. Трамп, визнавши Єрусалим столицею Ізраїлю і перевівши (першим з усіх країн світу!) туди американське посольство, тим самим фактично сказав, що нинішні рішення ООН щодо Ізраїлю... яке тут визначення вжити? Застаріли? Недійсні? Шкідливі?
Ізраїль давним-давно, власне — усі 70 років, керувався в своїй політиці не резолюціями ООН, не думкою т. зв. міжнародної спільноти, а потребами реального фізичного захисту держави та її громадян, потребами захисту національних інтересів, як їх розуміють лідери цієї країни. Оскільки серед сусідів Ізраїлю по регіону вистачає тих, хто не визнає його право на існування, і ці сусіди сукупно становлять силу, яка за багатьма параметрами переважає ізраїльську, причому інколи на порядки (приміром, кількість населення чи розмір державних доходів), то Ізраїль, якщо хоче жити, мусить відкидати будь-які норми міжнародного права, якщо їх дотримання загрожує існуванню держави. Дуже багатьом у світі подобається такий підхід Ізраїлю, вони вважають його єдино можливим, а тому виправданим, однак досі на державному офіційному рівні ніхто його, звісно, не підтримував. Усі клялися у вірності “резолюції Генеральної Асамблеї ООН”. Офіційно Ізраїль був сам-один проти всього світу. Сьогодні США зробили перший крок на зміну такої ситуації, сьогодні США вирішили відкрито, на офіційному рівні, підтримати Ізраїль.
Тому адміністрація президента США, вустами першого заступника речника Білого дому, прямо і недвозначно поклала відповідальність за кровопролиття 14 травня на кордоні Ізраїлю з сектором Газа на “ХАМАС” - “навмисно і цинічно провокує реакцію людей”, - а Ізраїль “має право захищати себе”. Натомість Європейський Союз, котрий не може або не хоче бути по якийсь один бік барикади, вже традиційно лише закликав всі сторони... Хоча, на словах, високий представник ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Федеріка Могеріні, після того, як закликала всі сторони, говорить якраз про нібито чіткість позиції Європи: “Європейський Союз має чітку, консолідовану позицію щодо Єрусалиму, що було підтверджено багатьма висновками Ради ЄС. ЄС буде продовжувати поважати міжнародний консенсус щодо Єрусалиму, викладений, зокрема, в Резолюції 478 Ради Безпеки ООН, в тому числі щодо місця розташування дипломатичних представництв до рішення про остаточний статус Єрусалиму”.
До речі, міжнародний консенсус, про який згадує пані Могеріні, це вже явно справа минулого. Хоча б через те, що американці з нього вже фактично вийшли. На церемонію відкриття посольства США прибули офіційні делегації з 32 країн. З арабського світу, зрозуміло — жодної, а ось з Європи були: Албанія, Австрія, Грузія, Македонія, Румунія, Сербія, Україна, Чехія, Угорщина. Звісно, у кожного були свої причини приїхати на церемонію, і вони зовсім не пов'язані з готовністю вже завтра офіційно визнати єдиний Єрусалим столицею Ізраїлю, але, як-то кажуть, крига скресла. Дуже схоже на те, що у, повторимо, затяжному сімдесятирічному конфлікті на Близькому Сході назрівають кардинальні зміни (щоправда, які саме — наразі важко прогнозувати). Принаймні, перший заступник речника Білого дому Радж Шах, коли критикував “ХАМАС” і захищав Ізраїль, згадав про мирний план для Ізраїлю та Палестини, який скоро буде представлений Вашингтоном. Оприлюднять цей план, чи стане про нього відомо щось конкретне, отоді й можна буде говорити про те, що чекає на Близький Схід найближчим часом.
Юрій Сандул, Київ
