Уряд Пашиняна у Вірменії: «ковчег» компромісів без права на помилку
Експеримент - у контексті вміння підібрати кадри, врахувати всі амбіції та знайти вірне рішення. Виклик – як попередникам, які, звісно, ловитимуть кожну помилку, та й тим самим учасникам протестів – бо народ завжди розраховує на щасливе життя після перемоги просто «з понеділка». Мистецтво можливого – тому що список проблем, з якими уже стикається уряд оточеної ворогами і байдужими Вірменії – занадто довгий, і послаблювати свої позиції не випадає і на мить.
Перші враження як від процесу формування нової влади у Вірменії, так і від нових міністрів: Нікол Пашинян готовий грати «вдовгу» та не хоче поспішати «руйнувати все».
Найближчі люди…
Почав Нікол Пашинян з формування Адміністрації голови уряду, тобто – окремого апарату із забезпечення власної діяльності. Як відомо, такі інститути є скрізь у світі, але – у президентів країн. Новий глава виконавчої влади Вірменії вирішив недвозначно дистанціюватися від колишньої влади, представник якої – Армен Саркісян з Республіканської партії – став президентом за новою Конституцією, тобто – із дуже обмеженими повноваженнями. Втім, скоріше за все, формування Адміністрації – це крок показовий, «на публіку», адже кандидатури складу уряду Пашинян усе одно мав подати президентові, а той вже – видати відповідні укази. На чолі власного апарату «прем’єр з вулиці» поставив 30-річного співзасновника та соратника з партії «Єлк» Едуарда Агаджаняна, який був до цього депутатом Єреванської міськради, засновником музичного клубу В4, а також… популярним ді-джеєм із псевдо DJ Ed Ward. Ще з цікавинок про цю особу - освіта здобута в Міжнародному університеті Монако. А загалом нову генерацію характеризує обізнаність із життям сучасного світу та особиста близькість до Пашиняна.
Те саме можна сказати і про ту частину уряду, що відійшла до квоти партії Пашиняна «Єлк». До неї можна зарахувати першого віце-прем’єра, що опікуватиметься нацбезпекою та обороною, а також зовнішньополітичними питаннями, 39-річного співзасновника «Єлк» та праву руку Пашиняна під час вуличних акцій Арарата Мірзояна. Ще одним із заступників голови уряду став прес-секретар партії Пашиняна 28-річний Тигран Авінян, він контролюватиме соціальну та гуманітарну сфери.
Також партія поставила своїх висуванців на чолі міністерств - територіального управління та розвитку (депутат парламенту Сурен Папікян), юстиції (правозахисник із великим досвідом та депутат парламенту Артак Зейналян), праці та соціальних питань (депутат парламенту Мане Танділян), освіти та науки (депутат Єреванської міськради Араїк Арутюнян), охорони здоров’я (Арсен Торосян) та культури (колишній… репетитор Пашиняна із англійської мови Ліліт Мукунц). Майже усі – або до, або щойно перейшли 40-річний життєвий проміжок, належать до найближчого оточення Пашиняна, ветерани політичної боротьби під його керівництвом. Набір міністерств – показовий. Щодо регіональної політики – все зрозуміло: Пашиняну потрібен більш-менш дієвий механізм контролю виконання рішень кабміну, адже влада на місцях – це на ¾ представники Республіканської партії, тобто – це спроба не допустити саботажу та вибудувати відносини із місцевими елітами. Міністерство юстиції – це відома історія про візу з цього міністерства на кожному розпорядженні та постанові кабміну – тобто також забезпечення керованості та швидкості прийняття та впровадження рішень. Усі інші міністерства – соціально-гуманітарного блоку – це данина тим обіцянкам, що лунали на майданах та вулицях протягом останнього місяця: у цих сферах ситуація у Вірменії депресивна, невдоволення громадян було спричинене саме бідністю та корупцією, а спроби покращення умов життя бюджетників – це безпрограшний варіант для кожної нової влади. От тільки б популізмом не захопитися та не «наламати дров» від ентузіазму та бажання будь-що отримати швидкій результат.
…та «старі кадри»
Втім, ціла низка призначень – викликали нервову реакцію з боку учасників нещодавніх протестів. І стосуються вони, передусім, «силового блоку». Тому що майже всі ці люди – із старої влади. Позитивною була реакція на призначення міністром оборони Давида Тонояна, який до цього очолював Міністерство з надзвичайних ситуацій в уряді республіканців, а ще до того – був першим заступником міністра оборони. Ця людина має авторитет у суспільстві та вважається ефективним менеджером без «брудних плям» на біографії.
З іншими призначеннями – складніше. Поліцію очолив Валерій Осіпян, що був заступником керівника поліції під час вуличних акцій. Тепер це підвищення трактується як бажання піти на компроміс, адже саме Осіпян відповідав за дотримання порядку на вулицях Єревану та – це факт – забезпечив недопущення кровопролиття.
Втім, з радикальних лав протестувальників одразу почулося незадоволення. Те саме можна сказати і щодо нового глави Служби національної безпеки, генерал-лейтенанта Артура Ванецяна, який до цього працював заступником голови цієї служби.
Більш спокійна реакція – на нового міністра закордонних справ Зограба Мнацаканяна, який був тривалий час представником Вірменії при ООН та заступником міністра закордонних справ при президентові Сержі Саргсяні. Міністерство фінансів – за колишнім заступником глави цього відомства Атомом Джанджугазяном. Тобто теж – із старих кадрів.
Що це? Спланований відступ Пашиняна чи йому висунули певні умови? Скоріш за все, друге. Ні, це не ультиматум Республіканської партії, що могла поставити умовою надання необхідних голосів для затвердження Пашиняна, збереження власного впливу на частину влади до нових виборів. Вірогіднішою є версія, що це умова самих силовиків не робити «революцію зсередини», а зберегти «статус-кво» до парламентських виборів. Власне, на них стане зрозуміло – чи стануть нові «силовики» окремим новим центром впливу (а влада у країні 20 років належала саме вихідцям із армії чи держбезпеки), чи – вони залишаться під патронатом республіканців. Щодо МЗС – переконливою є думка щодо впливу вірменської діаспори на це призначення: здається, ніде – ні в Парижі, ні у Вашингтоні – не хочуть ще одного загострення в регіоні поблизу Близького Сходу, а тому досвідчений дипломат – зараз найкращий вихід. Ну а гроші, яких у Вірменії не так багато – все ж таки люблять тишу.
Кому ще що дісталося
Але на цьому «вірменський пасьянс» не закінчується. Адже Пашиняну треба працювати із парламентом, де його партія має… аж 9 мандатів. Союзниками «Єлк» стали друга за чисельністю фракція «Царукян» та найстаріша партія Вірменії «Дашнакцутюн». Остання за домовленістю отримала за свої 7 мандатів – 2 міністерства, які також очолили люди із влади. Адже «дашнаки» були в коаліції із республіканцями і очолювали важливі міністерства: економічного розвитку та інвестицій (Арцвік Мінасян раніше вже був на цій посаді, а також очолював міністерство охорони довкілля) та сільського господарства (Артур Хачатрян, до цього – губернатор Ширакської області). Отже, це ситуативні союзники.
А от із блоком «Царукян» - ще цікавіше. Це - 31 мандат і саме від нього залежатимуть багато голосувань. Враховуючи, що реальним головою цього об’єднання є найбагатша людина Вірменії Гагік Царукян, то й міністерства до них відійшли більш «практичні» та «грошові». Це: міністерство енергетичних інфраструктур та природних ресурсів (Артур Григорян), транспорту, зв’язку та інформаційних технологій (Ашот Акопян), молоді та спорту (Левон Ваградян, а Царукян вже десять років керує Олімпійським комітетом Вірменії), надзвичайних ситуацій (Грачья Ростомян, до цього був міністром молоді та спорту). Тут - прагматичний розрахунок, адже саме через ці міністерства вирішуються питання постачання енергоносіїв та енергії, тобто – саме представникам пана Царукяна треба буде вести перемовини і з «Газпромом», і за «Роснєфтью». До сфери впливу Царукяна також відносять третього віце-прем’єра Мгєра Григоряна, який прийшов на держслужбу із комерційного «Ардшинбанка». Що ж, концентрація великої кількості мандатів саме за цією фракцією підвищує загальну політичну вагу олігарха Царукяна. Але ж, згадаємо, Пашинян запевняв – олігархів в уряді не буде. Але ж куди без них?
Камо грядеші, Вірменіє?
Це питання є нагальним, і витікає воно - із складу уряду. З одного боку – це реально «ковчег», де кожної тварі по парі – і усі групи еліти, і опозиціонери зі стажем. Віддаючи належне вмінню внутрішніх домовленостей та заяв про національне порозуміння та єдність, спрогнозуємо: такий уряд зможе протриматися тільки до нових виборів, які, скоріш за все, призначать на осінь. І от там всі акценти будуть розставлені: якщо вдасться провести їх чесно, то ясною стане й картина реальних вподобань громадян Вірменії й дуже вірогідним може стати якійсь новий формат коаліції.
А у Нікола Пашиняна саме сьогодні, 14 травня – перше серйозне випробування – це саміт Євразійського економічного союзу, що пройде у Сочі. Там запланована його зустріч з Володимиром Путіним. І не будемо тішити себе ілюзіями – скоріш за все, Путін там цілком може просто передати Пашиняну папірець, на якому буде чітко вказано цифри - який борг є у Вірменії за енергоносії та скільки і чого Росія вже «подарувала» вірменам. Загальновідомо, що залежність маленької та бідної ресурсами Вірменії від Росії – критична, більше того, в країні розташовані російські військові бази, велика роль РФ і у Карабахському конфлікті. Тож розмова буде непростою.
Є у цій історії українська аналогія в недалекому минулому. 2005-го, вступивши на посаду, «помаранчевий» Віктор Ющенко також одразу поїхав до Москви, щоб зруйнувати міф про «антиросійськість», і також був прийнятий Путіним, здавалося – крига недовіри скресла. Але потім почалося те, що почалося - шантаж газом, «РосУкрЕнерго», потім Грузинська війна, руйнування мрії про НАТО та Тимошенко в 2008 році. За Ющенка – і це найголовніше – Росія змогла розхитати ситуацію в Україні зсередини – а потім Янукович, як результат – нова Революція, кривавий уже Майдан та війна. І Нікол Пашинян має твердо розуміти: хоч би обіцяли йому у Москві, тільки в національній єдності еліти та народу Вірменії – запорука успіху. Варіантів діалогу з Москвою, насправді, небагато, й ті, хто пасує в ньому чи захоплюється внутрішньою колотнечею – потім гірко про це шкодують.
Віктор Чопа, Київ
