Трамп хоче санкцій до того, як Іран матиме ядерну зброю

Трамп хоче санкцій до того, як Іран матиме ядерну зброю

Аналітика
Укрінформ
На Близькому Сході нова війна, і втішимося, що вона не ядерна, не світова і навіть не масштабна. Поки що?

Президент США Дональд Трамп оголосив: його країна офіційно виходить з так званої ядерної угоди з Іраном. Пояснення такі: угода “основана на брехні”, і добуті ізраїльською розвідкою дані підтверджують, що Іран порушує угоду і таємно продовжує створювати ядерну зброю.

Що ж, світ отримав нову масштабну кризу. США поновлює жорсткі економічні санкції проти Ірану (серед яких, до речі, заборона на купівлю іранської нафти) і обіцяє додати до них нові. Іран у відповідь обіцяє, в разі, якщо угода перестане діяти, відновити збагачення урану у більших, ніж до цього, масштабах. Європа — Франція, Німеччина та Велика Британія — засудили рішення Трампа і заявили, що дотримуватимуться своїх зобов'язань за угодою. Росія і Китай теж. Таким чином, США не підтримав ніхто з підписантів угоди (постійні члени Ради Безпеки ООН та Німеччина). Натомість підтримали Ізраїль та Саудівська Аравія — давні і принципові суперники Ірану в регіоні.

Зараз неможливо з впевненістю сказати, чим все це закінчиться. Прогнозів, особливо — песимістичних, вистачає, і перевірити їх можна буде не скоро. Але що є очевидним?

Європа не знає, що робити у таких ситуаціях

Попри те, що Дональд Трамп давно, ще під час своєї передвиборної кампанії, висловлював невдоволення ядерною угодою з Іраном і обіцяв її скасувати або переглянути, рішення США, звісно, не можна називати особистою примхою їх президента. Дії, що загрожують масштабною кризою з непевними наслідками (аж до війни зі східною державою з 80- мільйонним населенням), не ухвалюються в США одноосібно (та й взагалі ніде так не ухвалюються). Очевидно, що має бути дуже поважна причина, через яку американський політичний істеблішмент наважився “рвати” ядерну угоду з Іраном в умовах, коли головні союзники США у світі (Європа) категорично проти.

Ця причина теж очевидна: загроза оволодіння Іраном ядерною зброєю. Режим нерозповсюдження ядерної зброї тріщить по швах. Так вже вийшло, що найбільше від цього болить голова у США. Звісно, у Європі чи деінде теж не хочуть, аби ця зараза розповзалася світом, але робити щось практично випадає насамперед американцям. Тож Трампа можна зрозуміти. Скільки довелося США “попотіти”, щоб вгамувати ядерні амбіції КНДР (та й не вирішена ще повністю та проблема), а тут нова, набагато серйозніша, вимальовується. Іран — не КНДР. Він набагато більший за кількістю населення, має потужнішу в плані мобілізації людей ідеологію (світову релігію), знаходиться в регіоні, де зосереджена левова частка енергоресурсів для всього світу. І все це дуже близько до Європи. Іран з ядерною бомбою — це жах для всього світу. Коли Тегеран, як Пхеньян, почне ядерні випробування і запуск ракет, здатних нести ядерні заряди, буде вже пізно вводити санкції.

Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель
Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель

Але хіба цього не розуміють у Берліні чи Парижі? Та розуміють, звісно. Але Європа, відверто кажучи, просто не знає, що робити у таких ситуаціях, у неї нема інструментів та важелів впливу. Нема потужної військової сили, нема домінування у світовій економіці, нема навіть повної єдності всередині європейського товариства.

Навіть коли Іран відкрито заявить, що створює ядерну зброю або, тим більше, що вже її має — чим відповість Європа? А нічим їй відповісти! Що протиставила Європа Росії, коли та почала відкриту агресію в Україні в 2014 році? Обмежені економічні санкції, які жодним чином не змусили Росію припинити агресію і які самі європейці хотіли б скасувати, чого не приховують, вдовольнившись обіцянками Росії більше так не робити. Адже це очевидно: Росію нині, як і 30 чи 60 років тому, стримують США, їхня економічна та військова сила, а не Франція чи Німеччина, чи вся Європа разом. Без США Європа безсила і перед Росією, і навіть перед Іраном, якщо той матиме ядерну зброю.

Європа об'єктивно залежна від США, але при цьому дуже хоче бути з американцями на рівних, як партнери, союзники, але незалежні. Геополітичних амбіцій — виправданих і не дуже - у головних європейських столицях вистачає. Тож, загалом, нічого дивного, що європейці не хочуть виходити з ядерної угоди, тобто робити різкі кроки тоді, коли можливі важкі наслідки можуть бути десь у невизначеному майбутньому. Коли не знаєш, що робити, краще нічого не робити — цей нехитрий принцип в основі нинішньої політики Європи щодо Ірану. І слідувати за Трампом в усіх його ініціативах (інколи і справді ризикованих) теж не хочеться.

Крім того, не можна не сказати, що у цій конкретній ситуації поведінка європейців теж має свою логіку. До створення Іраном власної ядерної зброї ще справді далеко, а отже ще є час для вироблення ефективної політики щодо Ірану. Хіба це єдиний шлях — жорсткі санкції і вихід з угоди? Угода, хоч вона і справді не дає 100% гарантії, що Іран не матиме ядерної зброї (у Європі це розуміють), все-таки стримує іранську ядерну програму, а розірвання угоди може призвести до того, що Іран виконуватиме її шаленими темпами, і жодні санкції його не зупинять.

Іран та Ізраїль вже воюють

Набагато більше очевидності й зрозумілості у тій частині кризи стосунків з Іраном, де присутній Ізраїль.

Ізраїль та Іран — смертельні вороги. Знищення держави Ізраїль — мета офіційної державної політики Ірану. Все, що завдає Ірану будь-яких втрат, ізраїльтяни радо вітають. І самі, звісно, намагаються це робити. Іран та Ізраїль не мають спільного кордону, і досі ця ворожнеча була обмежена сферою дипломатії, діяльності спецслужб, максимум - військовими зіткненнями Ізраїлю з угрупуваннями, за спиною яких стоїть Іран (Хезболла). Війна в Сирії, де Іран воює в союзі з режимом Асада, призвела до того, що на кордонах Ізраїлю з'явилися вже іранські військові сили, а тому безпосереднє військове зіткнення між Іраном та Ізраїлем стало неминучим. Одним словом, війна!

Ця війна вже йде. Ізраїль періодично б’є ракетами та бомбами по іранських військових базах на території Сирії. Він не збирається чекати, поки іранська військова потуга на території Сирії, тобто — на кордонах Ізраїлю, стане зіставною з ізраїльською, і завдає ударів на випередження, відкрито попереджаючи світ, що не потерпить присутності Ірану в Сирії. Іран терпить ці удари, бо його військові можливості поки що суттєво відстають від ізраїльських. Однак у ніч на 10 травня іранські військові в Сирії обстріляли ракетами Голанські висоти, зайняті ізраїльтянами (до речі, з війни 1973 року там Ізраїль ніхто не атакував), і через кілька годин ізраїльська авіація завдала удару по півсотні об’єктів у Сирії, і по іранцях, і по сирійських засобах ППО.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху і президент РФ Володимир Путін (9 травня 2018 року)
Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу і президент РФ Володимир Путін (9 травня 2018 року)

Війна — річ серйозна, тому потрібні союзники. Тому Ізраїль вітає дії США щодо Ірану. Тому прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу летить у Москву 9 травня і на Красній площі ми його бачимо поруч з Путіним і з георгіївською стрічкою, і все це заради нейтралітету Росії в ізраїльсько-іранській війні. Та задля цього на груди не те що георгіївську стрічку, а значок з профілем Путіна почепиш! Утім, навряд чи Нетаньяху відкупиться таким дріб’язком, з нього Кремль витягне і щось суттєвіше, тільки мало хто про це знатиме.

Отже, нова війна на Близькому Сході стала, по суті, фактом. Як діятимуть США щодо іранської ядерної програми, як Іран відповість на вихід США з угоди, як Європа, Китай та Росія зможуть утримати угоду без участі у ній США — все це справа майбутнього, хоч і недалекого. А сьогодні маємо війну, і втішимося, що вона не ядерна, не світова і навіть не масштабна. Але усе це, на жаль, теж можливе в майбутньому.

Юрій Сандул, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-