Гібридна скорбота під скрегіт маніпуляцій. Борони нас, Господи, від таких братів

Гібридна скорбота під скрегіт маніпуляцій. Борони нас, Господи, від таких братів

Блоги
1266
Ukrinform
Ніхто з офіційних осіб із Варшави цього разу в сторону Смоленська не полетів. Бережи нас, Господи, від таких братів!

1-го вересня 1939 року Гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Через 17 днів Радянський Союз в односторонньому порядку розірвав Договір про ненапад з Польщею від 25 липня 1932 року і великими силами наніс удар у спину польській армії, яка не очікувала такого віроломства (за офіційною радянською версією, взяв під захист населення Західної України та Західної Білорусі). У полоні опинилось близько 240 тисяч польських військовослужбовців. Що з ними сталось пізніше? Ґрунтовний аналіз історичних документів провела ще у 2010 році Російська Служба ВВС у Москві в серії публікацій «Катинь: трагедія Польщі часів Другої світової», присвячених 70-річчю Катинської трагедії. Тоді це виглядало логічним і правдивим кроком. А як це висвітлюють у Росії сьогодні?

20 квітня цього року після багаторічної реконструкції відкрито меморіальний комплекс «Катинь». На церемонію прибула спікер Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко, вона і розставила нові акценти.

Полон польських офіцерів
Полон польських офіцерів

Отже, 240 тисяч полонених військослужбовців. Сьогодні ми розуміємо, що то був за особовий склад: свіжомобілізовані призивники із числа селян, молоді, студентів, які ще й не встигли отримати зброю, добровольці, активісти патріотичних організацій, тощо. 43 тисячі із них  передали німцям, 39 тисяч, переважно офіцерів та поліцейських, зосередили в таборах (пізніше до них добавити ще з 5 тисяч поляків, інтернованих у Латвії та Литві впродовж 1939 року). Новачкам, які не нюхали пороху, дозволили розійтись по домівках, переважно на Західну Україну.

Ніяких правових підстав взагалі затримувати людей, тим більше  їх ув'язнювати, не було. Вони не були ні військовополоненими, бо Москва не оголошувала війну Польщі, ні злочинцями навіть за радянськими законами, оскільки в СРСР ніколи не жили. Та Берія в доповідній  записці Сталіну від березня 1940 р. N794/ Б мав інший аргумент: «Все они являются заклятыми врагами советской власти, преисполненными ненависти к советскому строю".

За  даними записки Голови КДБ О.Шелепіна Микиті Хрущову від березня1959 року було розстріляно 21857 осіб (із них 14552 офіцери). Зокрема, в Катинському лісі – 4421 людина, в Харківській тюрмі – 3820, у нинішній Тверській області – 6311. Третя частина усіх розстріляних були цивільними особами:  інтелігентами, чиновниками, релігійними діячами. Екзекуція почалась  3 квітня у таку ж погожу днину, як нині, тобто до початку війни Німеччини з Радянським Союзом. Якщо при звільненні табору смерті Освенцим швидкий і панічний відступ гітлерівців дозволив врятувати понад сім тисяч в'язнів, то тут, у таборах серед смоленських лісів, ніщо не заважало чекістам методично, без жалю і за графіком знищувати тисячі офіцерів польського війська. За що? За які провини перед владою Рад?

Як відомо, довгі десятиліття радянська пропаганда усю вину за масові розстріли покладала на німецьку армію. Лише на початку 90-х М. Горбачов фактично визнав відповідальність СРСР за скоєне.

Однак в останній час, коли тема чекістів-розвідників свідомо героїзується в Росії, «фахівці, дослідники історії та краєзнавці» піднімають старі запилені папери, якими прагнуть обілити НКВД. Так, у листопадовому числі 2017 року «Военного обозрения» можна довідатись таке: «Версия об убийстве польских офицеров советскими чекистами очень удобна в современной ситуации. Для Запада прием геббельсовской пропаганды – замечательный способ еще раз «уколоть» Россию, поставить в вину Москве военные преступления. Для  Польши и стран Прибалтики эта версия – еще один инструмент антироссийской пропаганды и способ добиться более щедрого финансирования от США и Евросоюза».

Кадр з фільму Анджея Вайди про трагедію Катині
Кадр з фільму Анджея Вайди про трагедію Катині

А для окремих парламентских фракцій у Російській Думі розмови про відповідальність Союзу за дикі вбивства – «просто чушь» і не варто про таке навіть думати.

Таким чином для Валентини Матвієнко, яку послали відкривати Меморіал, було не просте завдання: і шовіністів-патріотів не розсердити, і від історичної правди далеко не відступати.

Отож, маніпуляції спікера Ради Федерацій: 

– Чому СРСР тривалий час обманював цілий світ? Відповідь: «Долгое время СССР не признавал сам факт массовых расстрелов здесь только потому, что весной 1943 года здесь побывал Гитлер, и фашистская пропаганда вовсю стала использовать тему найденных захоронений как образец кровожадности Советского Союза»;

– Спроба применшити розмах екзекуцій – 4 тис загиблих поляків;

– Спроба заперечити антипольський характер акцій – «на одну польскую – две русских фамилии... более 8 тысяч наших граждан»;

 – Прагнення розтягти у часі факти масових убивств: нібито  репресованих тут знищували із 30-х років, і навіть раніше – від громадянської війни;

– І головний акцент: «...Ряд государств, ряд политических движений стараются исказить правду об истории, сфальсифицировать ее. Переписать историю ради нагнетания русофобских настроений, пытаясь демонизировать Россию.Это преступление перед нашей памятью. Это безнравственно!»

Ну-у, зовсім старий прийом – робити злочинцями інших. Пригадується, коли в 2008 році приймалась Астанинська Декларація Парламентської Асамблеї ОБСЄ, в тексті якої вперше на такому рівні Голодомор в Україні у 30-х роках визнавався як геноцид, виступила представниця Державної Думи Росії. Спочатку вона повідомила, що є багатодітною мамою, для неї це питання дуже чутливе і що ніякого Голодомору не було, а злочином є те, що українська делегація ставить так питання.

Щодо Меморіалу в Катині, як сповіщав 1-й канал російського телебачення: «по задуму скульптора, фигура падающего после выстрела человека акцентирует внимание не на национальной принадлежности, а на скорби». І далі в репортажі – заключні слова директора Російського воєнно-історичного товариства : «У нас одна история, одни корни, как бы кому не хотелось, мы все равно по цивилизационному признаку, мы братья». Як сказали б поляки, і не тільки вони: «Борони нас, Господи, від таких братів».

 …Ніхто з офіційних осіб із Варшави цього разу в сторону Смоленська не полетів. Спікер Ради Федерації лишилась на церемонії на самоті (як і сама Федерація – у цивілізованому світі).

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>