Вірменський «Майдан»: чи не поспішає опозиція святкувати перемогу?

Вірменський «Майдан»: чи не поспішає опозиція святкувати перемогу?

Аналітика
714
Ukrinform
Ситуація з вибором лідера протестних акцій у Вірменії на посаду прем'єра стає зрозумілою та прогнозованою 

...Але – до 8 травня є час та й доволі дивним видається такий швидкий відступ правлячої еліти від влади. Чи не блефують соратники Сержа Саргсяна та чи не мають вони вже свого «плану Б»?

Корпоративна стабільність

Щоб об’єктивно подивитися на актуальну ситуацію, треба зробити невеличкий екскурс в історію сучасної вірменської демократії. Першій президент, вчений-демократ пізньорадянської доби Левон Тер-Петросян, що був президентом у 1991-1998 роках, достроково пішов з посади за власним бажанням тому, що його план врегулювання конфлікту у Карабаху не знайшов підтримки серед його ж оточення – учасників війни у Карабаху – міністрів оборони та безпеки Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна. Тер-Петросян пішов, а на виборах перемогу отримав той самий Кочарян, який відбув дві президентські каденції та передав потім кермо Саргсяну на такі ж два строки та без серйозних проблем. Причому вибори у Вірменії були більш-менш реальними, були завжди й кандидати від опозиції, отримуючи пристойні 30-40%, були й протести – саме з огляду на ключову роль посади президента у владі – але толку з них було мало.

Роберт Кочарян (ліворуч) та Серж Саргсян
Роберт Кочарян (ліворуч) та Серж Саргсян // Фото: Радіо Азатутюн

Приблизно те саме можна сказати й про парламентські вибори: з 2003 року Республіканська партія має більшість, залучаючи до союзу дрібні партії, здається із символічних розрахунків. Тим більше, ніколи результати парламентських виборів не провокували якихось заворушень – і це було зрозуміло – все ж таки парламент не грав вирішальної ролі у владі.

І от що ж маємо: фактично, приблизно 20 років влада у Вірменії належить корпорації силовиків, що здобула авторитет у суспільстві на війні у Карабаху та забезпечила хоч й скромний, але певний рівень життя. Слушне питання – ця корпорація отак просто готова віддати владу? Здається, ні. Тому варіанти розвитку ситуації треба прораховувати вже зараз.

А чи готовий Пашинян?

Дійсно, це питання стає сьогодні найнагальнішим як для самої Вірменії, так і для усього Закавказького регіону. Адже країна, за планом Саргсяна та Республіканської партії, заздалегідь провела референдум, де громадяни підтвердили перехід до парламентської республіки, уряд якої Саргсян і очолив після закінчення президентської каденції. Як відомо, очолив тільки на тиждень, поступившись протестам під проводом Нікола Пашиняна. Тепер останній – єдиний претендент на посаду голови уряду, але отримати він її зможе тільки з рук вчорашніх ворогів – республіканців.

Нікол Пашинян
Нікол Пашинян

І ця інтрига змушує обидві сторони до дуже серйозних компромісів. Складно уявити, наприклад, як роботу майбутнього уряду Пашиняна буде підтримувати та сама Республіканська партія – навіщо їм це? А от зробити його «хромою качкою» - цілком можливо, продемонструвавши просто парламентськими ж методами, як будь-яка ініціатива уряду може загрузнути у парламентському «болоті». Чи просто саботувати роботу уряду, не виходячи з рамок закону?

Відверто кажучи, біографія Пашиняна справляє дещо специфічне враження – адже досвіду управлінської роботи в нього нема, кар’єра опозиційного журналіста, звісно, справа нелегка, небезпечна і почесна, але… До речі, треба пам’ятати, що влада і опозиція у Вірменії давно навчилися йти назустріч одна одній: того ж Пашиняна у 2010 році за організацію масових заворушень проти обрання Саргсяна президентом у 2008-му засудили до 7 років ув’язнення, менше ніж через рік цей вирок скоротили навпіл, а вже у 2011-му – відпустили за амністією. Тож на компроміси зараз, здається, доведеться піти всім знову.

Про що домовлятися? Та хто з ким?

Хвиля народного протесту, що винесла Пашиняна нагору, паралельно відкрила конструкцію вірменської політичної машини. І з’ясувалося: «кандидат від народу» має в парламенті фракцію… у 9 мандатів, ті 45, що були віддані за нього 1 травня – це, передусім, голоси другої за чисельністю фракції «Блок Царукяна» та колишніх союзників Саргсяна з революційної партії «Дашнакцутюн». Щодо останніх їх роль зрозуміла – вони орієнтуються за політичними обставинами та поспішають приєднатися до «голосу народу». Підкреслимо і такий факт: Пашинян жодним чином не ставить під сумнів легітимність парламенту, він визнав як результати виборів у 2017 році, так й зараз демонструє розуміння того, що йти на подальшу радикалізацію дуже небезпечно.

А от «Блок Царукяна» - це не так просто. Хоча б тому, що впливає на нього найбагатша людина країни - місцевий олігарх Гагік Царукян, якому належить багато чого, а найголовніше – відомий на увесь світ коньячний завод та бренд «Арарат». Партнерів Царукян підбирав собі таких само – тому ця фракція, що забезпечила Пашиняну 2/3 голосів при першому голосуванні, зробила це не просто так. Та й республіканці 8 травня можуть зробити дуже елегантно – додати виключно оті 8 голосів, яких забракло 1 травня – і все, просто залишити залу, але не велику політику і важелі законодавчої влади, які їм належать по праву парламентської більшості.

Гагік Царукян і Нікол Пашинян
Гагік Царукян і Нікол Пашинян

А от далі – Пашиняну треба буде сформувати уряд, причому не тільки із своїх прибічників – їх виявляється серед еліти не так і багато, а «міністри з вулиці» - це, звісно, виглядає екзотично, але й відверто авантюрно. І тут свої претензії цілком прогнозовано викладуть на стіл і Царукян, і «дашнаки», і… республіканці. Адже саме під їх контролем уся ланка виконавчої та місцевої влади та певний вплив (звичайно, не абсолютний, як колись) на силові структури. Тобто: от ти хотів влади – отримуй, але нас задовільнять отакі посади, а там – може й спрацюємось…. Поглянемо прагматично: чи потрібний Пашиняну, що продемонстрував вміння політичного наступу, настільки швидкий апаратний програш? А яким буде рівень розчарування у тих, хто блокував вулиці заради «народної перемоги», після приходу до влади строкатої коаліції колишніх та призначенців від олігархів? Скільки все це протримається?

Вихід є! – Демократія

Звісно, з цієї колізії є єдиний ефективний, а головне – законний вихід. Він простий: треба провести позачергові парламентські вибори, адже саме парламент тепер – центр прийняття рішень. І саме на цих відкритих виборах кожен із гравців зможе продемонструвати на що здатний.

Очевидно, що Нікол Пашинян сподівається і має усі шанси на значне підвищення результату свого політичного блоку «Єлк», однак чи вистачить цього для формування більшості? Зрозуміло, що шанс розширення свого впливу не захоче втратити і пан Царукян.

Парламент Вірменії
Парламент Вірменії

Але найцікавіше – це повне мовчання Сержа Саргсяна. Як досвідчений політик та колишній військовий, він знає, що витримка – запорука майбутньої перемоги. Колись, наприкінці 2007-го року у сусідній Грузії президент Міхеїл Саакашвілі теж подав у відставку під тиском масових акцій опозиції та оголосив дострокові вибори. І виграв їх із 53% підтримки. Ні, ми не будемо говорити про гарантований реванш колишніх у Вірменії, але й прибічників Республіканської партії, що отримувала, до речі, 45-48% на виборах декілька разів поспіль, на вулицях ми не побачили. Їх нема? А може, керманичі партії не закликали їх вийти? І чи не буде прорахунком не зважати на наявність цих людей? Хай уже не 48, а скажімо 30% - теж немало.

Тож прогнозоване обрання Пашиняна главою уряду Вірменії 8 травня, якщо воно відбудеться, буде не закінченням «революції», а початком нового складного етапу формування реальної вірменської демократії. Тобто – процесу, коли на дострокових виборах головні гравці та дрібніші партнери отримають реальну народну підтримку та, виходячи з неї, будуть формувати коаліцію та органи влади. Чи вийде?

Віктор Чопа, Київ       


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-