У вірменської революції рівень “оксамиту” неухильно знижується

У вірменської революції рівень “оксамиту” неухильно знижується

Аналітика
768
Ukrinform
Головне питання революції — про владу — знову стоїть у Вірменії гранично просто: або — або. І час на його вирішення — обмежений

У Вірменії на сьогодні маємо. По-перше, відставка попереднього прем’єра і президента країни з десятирічним стажем Сержа Саргсяна не привела до закінчення “оксамитової” революції. По-друге, Республіканська партія, яка має більшість у нинішньому парламенті, не бажає віддавати уряд, тобто — віддавати владу. По-третє, Республіканська партія змушена погодитися на дострокові парламентські вибори, але хоче через уряд утримати адміністративний контроль над їх проведенням. По-четверте, опозиція прагне усунути Республіканську партію від влади (а отже — і від адміністративного контролю над виборами) ще до дострокових виборів.

Навколо двох останніх пунктів і розгортається нині гаряча боротьба.

1 травня парламент не обрав лідера протестів, керівника опозиційної парламентської фракції “Елк” Нікола Пашиняна прем’єр-міністром. Республіканська партія свого кандидата не висувала (їй це не потрібно, бо уряд вже очолює їхня людина — Карен Карапетян), а Пашиняна не підтримала (більше кандидатів не було). 8 травня буде ще одна спроба обрати главу уряду. Якщо вона закінчиться так само, то парламент буде розпущений, оголошені дострокові вибори, а уряд залишиться в руках республіканців. Тобто, нині мета вірменського Майдану — змусити Республіканську партію проголосувати 8 травня за Пашиняна.

Жорсткість протистояння безумовно зросла порівняно з часом, коли йшлося про вимогу відставки Сержа Саргсяна. Одна справа — усунення від влади однієї особи, зовсім інша — цілого клану. Клан, безумовно, має набагато більші ресурси спротиву. У вірменської революції рівень “оксамиту”, тобто — ймовірність перемоги без жертв - неухильно знижується, його вже можна назвати критично низьким. Після недовгої паузи протести поновилися з попереднім розмахом. Інформаційні агентства повідомляють, що з ранку 2 травня в Єревані блоковані всі основні дороги, включно з трасою до аеропорту, центр міста, дороги, що зв'язують центр з околицями. В країні зупинені усі пасажирські та вантажні залізничні перевезення. У другому за величиною місті Гюмрі демонстранти зайняли мерію. Очевидно, що довго так тривати не може, параліч країни так чи інакше має бути припинений.

З ранку 2 травня у Вірменії блоковані всі основні дороги
З ранку 2 травня у Вірменії блоковані всі основні дороги

Реакція в Україні на перипетії вірменського Майдану крутиться навколо питання, наскільки він є антиросійським. Висновок переважно робиться невтішний: Вірменія міцно зав'язана на Росію, лідер опозиції Пашинян публічно клянеться у вірності союзу з Росією, отже нам, українцям, з того їхнього Майдану користі жодної. У чому принципова, системна “антиросійськість” вірменської революції - Укрінформ вже писав, і ніякі запевнення Пашиняна щодо Росії тут зовсім нічого не змінюють. Нарешті, варто все-таки не думати про лідера вірменського Майдану аж так спрощено. Незалежно від того, що думає про Росію Нікол Пашинян (як про ворога чи друга своєї країни), сьогодні він веде боротьбу з Республіканською партією, точніше, з групою (кланом) вірменських політиків, котрі тримають владу в країні з 1998 року. Боротьба важка, із зовсім не очевидними шансами на перемогу. Створювати за таких умов собі ще одного ворога — Росію, відкривати “другий фронт” - вершина дурості. Тим більше, що в такому разі частина учасників протесту, якщо не більшість, відсахнеться від Пашиняна, і революція зазнає безумовної поразки. Спочатку подолай одного ворога, потім воюй з іншим — не треба думати, що це елементарне правило боротьби невідоме Пашиняну. Сьогодні взяти владу в країні є незрівнянно важливішим завданням, ніж з'ясовувати стосунки з Росією.

Утім, все це має сенс, якщо Пашинян вважає союз Росією стратегічно невигідним Вірменії, про що, звісно, він вголос говорити не буде, а тому наші фантазії на цю тему — лише фантазії.

І ще варто зауважити щодо української реакції на події у Вірменії, що вірмени насправді зовсім не зобов'язані нікому, у тому числі українцям, звіряти з ними якість своєї революції. Зокрема, вірмени не мають власних причин настільки ворогувати з Росією, як українці. Росія не забирала у Вірменії Крим і не веде війну проти Вірменії на вірменському Донбасі. Швидше навпаки: Вірменія відвоювала чималий шмат території в Азербайджану за прямої підтримки Росії і сьогодні утримує цей шмат завдяки Росії. Про це, і ще дещо подібне, слід пам'ятати, коли нам хочеться сказати щось зневажливе про вірменський Майдан.

Юрій Сандул, Київ

P.S. Як-то кажуть, поки верстався номер... Республіканська партія погодилася проголосувати за Пашиняна. Про це заявив глава партійної фракції у парламенті Ваграм Багдасарян. Чинна влада знову відступила. Але чомусь нема впевненості, що генеральна битва за владу вже позаду.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-