Чи стане Туск наступним президентом Польщі?

Чинний президент Євроради Дональд Туск лідирує одразу в двох останніх соцопитуваннях у Польщі: по-перше, як політик, якому найбільше довіряють у польському суспільстві, а по-друге – як особа, яка "наступає на п'яти" чинному президентові Анджею Дуді у гіпотетичних президентських перегонах.

Чи наважиться один із найголовніших європейських політиків повернутися до активної політики у Польщі? Що його може спонукати до цього? І яке значення це матиме для східної Європи і, зокрема, для України?

ПОПУЛЯРНІСТЬ ТУСКА МОВОЮ ЦИФР

Туск віддавна був у рейтингу політиків, які викликають найбільшу довіру в Польщі. Однак, уперше він випередив своїх опонентів. Ще у березні в дослідженні центру IBRiS він поступався президентові Анджею Дуді та главі уряду Матеушу Моравецькому. Однак, вже у квітні він із показником 42,8% на понад 6% випередив президента та голову Ради міністрів Польщі.

У квітневому президентському рейтингу, підготовленому тим же центром IBRiS, Туск має впевнених 33% і поступається чинному президентові усього лише на піввідсотка. Якщо порівняти з результатами схожого опитування піврічної давнини, то президент Європейської ради покращив свої позиції аж на 12%. Це – значний показник, адже упродовж майже чотирьох років Туск не бере активної участі у польській політиці.

Ці опитування можуть свідчити про те, що після відходу Туска з чинної польської політики в 2014 році в результаті обрання на найвищу європейську посаду в Брюсселі, в середовищі польської ліберальної опозиції так і не з'явився лідер, який своєю популярністю та харизмою зміг би дорівнювати Туску.  Крім того, за сім років свого урядування (2007-2014 рр.) Туск таки не встиг набриднути полякам, і вони знову не проти були б побачити його на польському владному олімпі.

Друга й остання 2,5-річна каденція Туска на посаді президента Євроради завершується 30 листопада 2019 року. І на той час Тускові виповниться лише 62 роки. Для політика це ще не той вік, коли можна "вішати бутси на цвях". У травні ж 2020 року у Польщі мають відбутися наступні президентські перегони. Відтак, часу в нього буде якраз достатньо, аби зважитися на активну в них участь. Туск і сам натякає, що він перебуває у прекрасній фізичній формі і не має наміру залишатися осторонь політичних процесів.

ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ: ЖИТТЯ НЕ ЛИШЕ ФУТБОЛОМ І ТЕЛЕВІЗОРОМ

Знаковим було майже годинне інтерв'ю, яке Туск дав два тижні тому одному з польських телеканалів. У ньому він, власне, чи не вперше за останні роки, анонсував своє можливе повернення до польської політики, піддавши при нагоді нищівній критиці нинішнє керівництво країни за порушення демократичних стандартів.

"Нехай хтось не думає, що я лише дивитимуся телевізор і гратиму з внуками у футбол", – зазначив в інтерв'ю Туск. Отже, він не збирається йти на політичну пенсію. Президент Євроради додав, що складно зараз передбачити політичні сценарії, але він має "знання й інструменти", які завжди можна використати. До того ж він задекларував, що обов'язково включиться у гру за умови виникнення "аварійних ситуацій". 

Ніде правди діти: Туск вже досягнув максимуму в європейській політиці. Навряд чи йому світить якась чергова надважлива посада, наприклад генсека НАТО чи ООН. У польській політиці він також має чимало здобутків: майже два повні терміни на прем'єрській посаді у країні, де саме глава уряду відіграє основну роль у веденні зовнішньої та внутрішньої політики. Вперше за увесь час існування незалежної Польщі.

Президент Польщі – посада не така впливова, як у Франції, але все ж і не така декларативна, як у Німеччині. Глава держави має законодавчу ініціативу, право вето, є верховним головнокомандувачем збройних сил, а також активно представляє Варшаву на зовнішньополітичній арені. До того ж, вже традиційно так склалося, що польські президенти мають ініціативу в формуванні східної політики Польщі, будучи більш активними на цьому фронті, ніж прем'єри.

На початку 2010 року, незадовго до Смоленської катастрофи, Туск сам відмовився від участі у президентських виборах, віддаючи перевагу кріслу прем'єра. Саме з цією посадою у нього пов'язана найбільша поразка у політичній кар'єрі: у 2005 році, випереджаючи Лєха Качинського у першому турі, Туск усе ж програв йому в другому. Як звертають увагу деякі польські журналісти, саме це може бути обставиною відмови Туска взяти участь у президентських виборах. Політична травма поразки з 2005 року може стати чинником, за якого екс-прем'єр Польщі та на той момент вже колишній президент Євроради Туск не наважиться на вибори. Якщо не буде впевнений у своїй перемозі.

Однак, з іншого боку, участь у президентських виборах може бути політичним викликом для Туска, який захоче підкорити політичну "вершину", на яку раніше не ступав.

"ПЛЮСИ" ТА "МІНУСИ" ТУСКА-ПРЕЗИДЕНТА

Однак, не все у цій "грі" залежить виключно від чинного президента Євроради. Якщо його потенційні соратники, зокрема його колишня партія – "Громадянська платформа" може надати, і скоріше за все, надасть йому підтримку у виборах, то на заваді може стати чинна польська владна команда – "Право і Справедливість" (PiS) Ярослава Качинського. Не є таємницею, що Качинський і Туск, м'яко кажучи, недолюблюють один одного. Маючи повноту влади у Польщі, не можна виключити, що PiS просто не допустить Туска до виборів. Вже зараз Туск є свідком у кількох кримінальних справах, починаючи від "смоленських" розслідувань і закінчуючи справою "фінансової піраміди" Amber Gold, де певний час працював його син. Тому, можна собі уявити ситуацію, коли зі свідка у тій чи іншій кримінальній справі Туск може перетворитися на підозрюваного. А це автоматично може перекреслити його шанси поборотися за президентську посаду. У цьому контексті дуже багато залежатиме від того, хто переможе у парламентських виборах восени 2019 року.

Якщо Туск усе ж таки візьме участь і переможе у президентських виборах у Польщі в 2020 році, то й тут можна говорити про свої "плюси" та "мінуси". З багажем здобутого впливу в Європі Туск зміг би ефективно лобіювати у Брюсселі та європейських столицях ініціативи в інтересах східної Європи і, зокрема, України. Це було б безумовним плюсом для Києва. До того ж, у складних "історичних" питаннях українсько-польських відносин Туск займає більш помірковану позицію, аніж чинний президент Дуда.

Але усе це може нівелюватися одним великим "мінусом". Якщо восени 2019 року переможе і сформує коаліцію PiS, то можлива перемога Туска у наступних президентських виборах призвела б до протистояння по лінії президент-прем'єр, що вже спостерігалося свого часу у відносинах між Лєхом Качинським і Туском у період 2007-2010 років. У такому випадку ситуація "рака, лебедя і щуки" між головними гравцями негативно вплинула б і на зовнішню політику Польщі. Точніше, вона просто була б надзвичайно неефективною. Хоча з іншого боку, це додало б певного балансу внутрішній політиці Польщі, де повнота влади не належала б політикам з одного політичного табору.

Отже, шанси у Туска повернутися у польську політику в якості кандидата у президенти в 2020 році досить вагомі. Політичний календар йому сприятиме, але, чи стане чинний президент Євроради суперником Дуди у наступних президентських перегонах, швидше за все стане відомо після парламентських виборів – восени 2019 року.

Юрій Банахевич, Варшава.