Німеччина таки змушена буде обирати: або за Росію, або за Україну

Німеччина таки змушена буде обирати: або за Росію, або за Україну

Аналітика
Укрінформ
Єдина реальна гарантія того, що через Україну йтиме російський газ до Європи – відсутність “Північного потоку 2”

Ось і прем'єр-міністр Данії Ларс Люкке Расмуссен, услід за канцлером Німеччини Ангелою Меркель, заявив, що хоче пов'язати будівництво газопроводу “Північний потік-2” зі збереженням ролі України як транзитної країни.

Нібито й приємні вони для нас, ось такі висловлювання лідерів Заходу. Відомо, як важливо для України – і політично, і економічно, і безпеково – бути транзитером російського газу до Європи. Це не тільки гроші (глава “Нафтогазу” Андрій Коболєв каже про 3 млрд. доларів на рік), їхню втрату зрештою можна пережити, насамперед – це потужний (і по суті єдиний) важіль впливу України на Кремль. Ще простіше кажучи: транзит російського газу – серйозний запобіжник масштабної військової агресії Росії проти України.

“Північний потік 2” забере у нас і гроші, і згаданий запобіжник. Тому наші керманичі так наполегливо закликають насамперед Німеччину не будувати новий газопровід по дну Балтійського моря. І союзників у нас у цій справі чимало: і США, і країни Балтії, і Польща, і Данія зі Швецією, і Єврокомісія, і взагалі половина Євросоюзу. Але реалізація проекту тим не менше продовжується. Повільно, зі скрипом, але продовжується.

На жаль, приємні для нас висловлювання Меркель і Расмуссена – це лише “скрип”. Можливо, з часом він стане непереборною перешкодою для охочих збудувати “Північний потік 2”, але поки що лише так.

Чому нема оптимізму? Тому що нема конкретики. Ось у новині Reuters про зустріч канцлера Німеччини і прем'єра Данії сказано, що вони “вимагають від РФ гарантій, що Україна через "Північний потік-2" не втратить важливу роль країни-транзитера газу та кошти за транзит”. Хотілося б знати, яка конкретно гарантія може бути?

Будь-який масштабний проект у сфері енергетики є не тільки комерційним, а й політичним. Не тільки “Північний потік 2”, а й, приміром, плани постачання до Європи скрапленого газу зі США. Але ці дві складові – політика і комерція – ніколи не рівнозначні. Політика завжди переважить. А якщо вони ще й суперечать один одному, то однаково врахувати ці фактори просто неможливо. У такому випадку політика безжально придушить будь-яку комерцію.

Німеччина, хоче вона цього чи ні, визнає вона це публічно, чи не визнає, у питанні про “Північний потік 2” змушена буде відкинути комерційний фактор і обрати політичний. Іншого не буде, але справжня інтрига дещо в іншому: насправді у проекті “Північний потік 2” є не один, а два політичних фактори, точніше – політичний фактор складається з двох протилежних складових. Перша: підтримати Україну у її протистоянні з Росією, друга складова: підтримати Росію у її протистоянні з Україною. Ось між чим і чим доведеться обирати Ангелі Меркель, а не між політикою і комерцією. Меркель намагається показати, ніби можна якось примирити, поєднати, узгодити комерційну та політичну складову проекту “Північний потік 2”. Можливо, що й так. Але йдеться не про вибір і узгодження між політикою та комерцією, а про вибір (узгодження неможливе) між двох політик – за Україну чи за Росію.

А можна за Німеччину? Можна, і Меркель та її уряд так і робитимуть: обиратимуть варіант, який вони вважатимуть вигідним для Німеччини. Тому варто уточнити: Німеччина обиратиме в даному випадку, що їй вигідніше – підтримати Україну чи підтримати Росію.

Звісно, Німеччина дуже хоче, щоб для публіки цей вибір був прихований, щоб публіка думала, що Німеччина обирає між комерцією і політикою, і при цьому згодна враховувати політичний фактор так, як це вигідно Україні – тобто говорить про якісь “гарантії збереження України як країни-транзитера”. “Якісь” – тому що абсолютно незрозуміло, якими на практиці мають бути ці гарантії. Угоди? Усні обіцянки? Чесне слово Путіна?

Єдиною реальною гарантією того, що через Україну йтиме російський газ до Європи – це відсутність іншого шляху, тобто – відсутність “Північного потоку 2”. І навіть цей варіант неможливо назвати гарантією на 100%. Росія давним-давно і усім, хто не сліпий, показала, що для неї газ до Європи – фактор політики, а не комерції. Це з погляду комерції відсутність “Північного потоку 2” є стовідсотковою гарантією, що українська ГТС не порожнітиме, а з погляду політики такої гарантії нема і бути не може, бо взагалі не буває гарантії там, де йдеться про зовнішню політику Кремля. Кремль готовий піти на розрив будь-якого двостороннього чи багатостороннього договору, якщо вважатиме це за доцільне. Невже сьогодні, приміром – після анексії Криму, у когось є сумніви щодо цього?

Звісно, те, що Ангела Меркель визнала політичний фактор у питанні про “Північний потік 2“, вже є певним кроком вперед. Ще вчора німці говорили виключно про комерцію. Дається взнаки потужний політичний тиск на Німеччину з боку її партнерів і союзників на Заході. Однак цього одного кроку явно мало, і якщо для Німеччини будівництво “Північного потоку 2” – справа принципово вирішена, то залишається одне питання: слова про збереження України як країни-транзитера – це тільки так, аби якось вгамувати критиканів, чи уряд пані Меркель справді має якийсь чудовий  план отримання від Росії гарантій? Дуже хотілося б з ним познайомитися, хоча б у загальних рисах. Зрештою, Україна гарантіям Путіна і Росії уже ніколи не повірить, але ще може повірити гарантіям Меркель і Німеччини. Що про ці німецькі гарантії скаже пані канцлер?

Юрій Сандул. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-