Довіра як основа демократії, або Німецька мудрість для українських чиновників

Довіра як основа демократії, або Німецька мудрість для українських чиновників

Блоги
1194
Ukrinform
Якою побачили  Німеччину прості київські службовці

Протягом тижня шестеро київських службовців мали можливість ознайомитися з досвідом місцевого самоврядування у Берліні та Дрездені. Отже, якою побачили  Німеччину прості київські службовці?

Наші німецькі пригоди, почались ще під час пересадки в аеропорту Відня. Оскільки літак з Києва затримався, на літак Відень – Берлін довелось бігти. Не знаю, чи встигли б ми на нього, якби не продавці в аеропорту, які підбадьорювали нас криками «You’ll do it! You’ll win». По-перше, це додавало сил, по-друге, хіба ми могли підвести наших австрійських вболівальників? Вже тоді ми подумали: як поїздка почнеться, такою вона й буде. І дійсно, швидкий темп, набраний в аеропорту Відня, ми не знижували протягом всієї поїздки. І незважаючи на всім відому німецьку пунктуальність, було багато зустрічей, які не закінчувались вчасно. Як на мене, це і є найкращим свідченням того, що нам з німецькими колегами було про що поговорити.

Стіна

Не думала, що будемо згадувати її так часто. Сьогодні,  майже через тридцять років після падіння Берлінської стіни, про неї ніхто не забуває. Окрім того, що по всьому Берліну є маркери, які позначають, де проходив кордон, про  поділ на східний і західний Берлін згадували як під час офіційних зустрічей, так  і в особистому спілкуванні з берлінцями. Існування двох Берлінів досі позначається і на економіці, і на електоральних вподобаннях, і на ставленні до інструментів прямої демократії. Жителі східного Берліну підтримують ультраправу партію «Альтернатива для Німеччини» (Alternative für Deutschland, AfD), яка радикально виступає проти прийняття біженців, скептична щодо Євросоюзу і підтримує російську агресію в Україні. Разом з тим той самий східний Берлін відкритіший  до інструментів прямої демократії, тут активно розвивається громадський бюджет. Західний Берлін більш консервативний.

Для мене приклад німецької стіни є дуже промовистим  у контексті тотальної декомунізації в Україні. Символ Холодної війни не знищили остаточно. Його перетворили на витвір мистецтва і місце паломництва туристів - для того, що сфотографуватись на фоні найвідомішого графіті «Братського поцілунка»  Брежнєва і Хонеккера" довелось постояти в черзі.

Рівність, толерантність, повага до кожного

Замість розмірковувань наведу кілька прикладів з нашої поїздки:

  • Ще за тиждень до зустрічі у Парламенті Берліна, де у нас був запланований ланч, нас запитали, чи має хтось з учасників делегації харчову алергію. А вже під час ланчу, коли всім подавали стейки, вегетаріанцям подали овочеву страву.
  • Перед тим, як піднятися у сесійну залу Парламенту, у нас уточнили, чи всім зручно іти сходами, чи можливо, краще скористатися ліфтом. Загалом перше, на що ми звернули увагу ще їдучи з аеропорту до готелю, це інклюзивність простору. Низькі бордюри, пандуси, ліфти в метро, кнопки у ліфтах та ручки дверей на рівні зручному для тих, хто пересувається на інвалідних візках – у Берліні зроблено максимум, для того, щоб люди з особливими потребами почувалися комфортно і мобільно. 
  • У Берліні ми побачили кілька пам’ятників присвячених  ЛГБТ.  І тут важливо не тільки те, що такі пам’ятники встановили, важливо, що їх не знищили вандали.
  • Гендерна рівність навіть у дрібницях. У холі готелю ми одразу звернули увагу на журнал «Берлінець», поруч з ним лежав журнал «Берлінка». От тільки, не знаю, як розцінювати те, що «Берлінка» товстіша J

Єдине, де толерантність під знаком питання, – це ставлення до мігрантів. Офіційна позиція – сприйняття і всестороння допомога. На ділі частина німців вважають, що мігранти підвищують рівень злочинності, порушують порядок і головне – безкоштовно отримують те, за що німці мають платити. Схожі нарікання ми чули не раз.

Відкритість і готовність до діалогу

"А для чого писати петицію, якщо можна прийти сюди в мерію і напряму сказати мені, що зараз потрібно зробити для міста", - ці слова заступника мера Дрездена Детлефа Зіттеля найкраще характеризують рівень демократії в Німеччині і готовність влади співпрацювати з громадою. У Берліні вже стали традиційними суботні прогулянки з бургомістром, під час яких кожен містянин може озвучити свої пропозиції щодо потреб міста. У Дрездені представники влади і громади регулярно зустрічаються під час воркшопів.

Заступник мера Дрездена також  зазначив: "Для того, щоб тебе почули, не обов'язково голосно кричати, треба слухати й тихі голоси. Вони не менш важливі". Можливо, саме тому ні в Громадському бюджеті в Берліні, ні в петиціях у Дрездені немає змагань. Основне завдання інструментів прямої демократії – це бути маркером того, що саме потрібно громаді, завдяки цим інструментам влада відчуває настрої у суспільстві та має на них реагувати. 

Берлінський парламент знаходиться поруч з місцем, де раніше була Берлінська стіна і роками був абсолютно закритим місцем. Зараз все змінилося. Палата депутатів стала відкритою для всіх громадян, сюди можна прийти на виставку, подивитись фільм про роботу Парламенту чи почитати документи в бібліотеці. Якщо є бажання взяти участь у сесіях Парламенту, потрібно зареєструватися онлайн чи по телефону. Для громадян, як і для преси, у сесійній залі виділені окремі ложі. Проте відкритість Парламенту зовсім не означає, що можна заважати депутатам приймати рішення, тому Конституцією Берліна заборонено проводити мітинги перед Парламентом у день сесії!

Як кажуть у нас, що занадто, то нездраво. Найчіткіше цей меседж прозвучав на зустрічі у міській раді Берліна. Представник Сенату Клаус Гуггенбергер нагадав: «У Конституції зазначено, що депутатів обирають, щоб представляти інтереси народу. І якщо народ їх обрав, значить має їм довіряти». На його думку, іноді пряма демократія призводить до блокування хороших  ініціатив, адже часто глобальні інтереси не узгоджуються з інтересами громадян. Як приклад посадовець навів ситуацію з аеропортом Темпельгоф. Коли почалось будівництво нового міжнародного аеропорту, нерентабельний Темпельгоф вирішили закрити. На його території планувалось побудувати житло і офісні центри, але на референдумі більшість берлінців проголосували проти забудови. В час, коли місто відчуває гостру нестачу площ для житлових будівель, 300 га вільної землі майже в центрі міста виглядає, як мінімум, неекономно. Але така воля громадян, і влада не може піти всупереч їй. Зараз будівлю аеровокзалу і ангари використовують як тимчасовий центр прийому та розміщення біженців.

Довіра як основа демократії

Вишуканий ланч у Парламенті Берліна, презентації в міській раді Берліна та раді району Ліхтенберг, жвава дискусія в Transparency International чи бесіда на кухні головного офісу  Democracy Reporting International – під час кожної зустрічі мова мимохіть заходила про довіру.

У Берліні довіряють депутатам. Якщо в Конституції прописано, що при прийнятті рішень депутати мають керуватися своєю совістю, значить, так воно і є. До речі, хоча в Парламенті є електронна система голосування, її відключили. Кажуть, що не можна довірити важливі питання комп'ютерам, тому традиційно голосують руками. На наші питання щодо можливості свідомого неправильного підрахунку голосів, нас запевнили, що можливості маніпулювати нема, оскільки «око» голови Параламенту  контролюють двоє секретарів засідань. Вони сидять праворуч і ліворуч від голови й представляють відповідно як коаліцію, так і опозицію.  Якщо ж вирішуються дуже складні питання і є сумніви щодо того, як відбулось голосування, використовується метод «Баранячого стрибка». Він полягає в тому, що всі депутати спочатку виходять із зали пленарних засідань, аби потім зайти до неї через три двері, над кожною з яких міститься напис "За", "Проти" або "Утримався". Коли депутати проходять через двері, їх рахують секретарі, а голова стежить за процесом.

У Берліні довіряють пасажирам. Щоб зайти в метро не потрібен квиток. Він купується вже на станції і ймовірність того, що його перевірять дуже низька. Принаймні, у нас жодного разу не перевіряли. Коли на одній із зустрічей ми все таки сказали, що можливо, справа у досить високих штрафах, нас запевнили, що все таки основним фактором є довіра до пасажирів. Логіка така: коли людям довіряють, вони намагаються виправдати цю довіру. 

У Берліні довіряють дітям. Перед тим, як будувати дитячі майданчики, їх запитують, що має бути на майданчику. Більше того, діти можуть навіть подавати проекти до Громадського бюджету і контролювати процес їхньої реалізації. 

У Берліні довіряють одне одному. Голосування за Громадські проекти відбувається спеціальними наліпками. І ні в кого не виникає думки, що хтось може проголосувати кілька разів чи продати свої наліпки. Щоразу, коли ми говорили про будь-які можливості фальсифікації чи нечесності нас не розуміли. Позиція очевидна: «Ми живемо в одному місті, а значить однаково хочемо жити в ньому комфортно.  І взагалі, яка може бути демократія, коли нема довіри?».

Для німців це очевидно. Сподіваюсь, це стане очевидно й для всіх нас. І добре, що є з кого брати приклад.

P.S. Навчальний візит до Німеччини відбувся за сприяння Фонду родини Богдана Гаврилишина.

Оксана Габдукаєва

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>