Березень. Зима. У голову всіляке лізе…
Трамп поздоровив Путіна? Підтримав з якогось дива, наплювавши на заперечення своїх радників, перспективу загострення протистояння з конгресом і очевидну зраду союзників у Європі. Ну то й що? Хіба ви не знали, що у Сполучених Штатів президент нині – того, трохи неадекватний? Дональд Трамп – це психологічно такий собі варіант Наді Савченко: спочатку щось вперіщить під впливом неконтрольованого імпульсу, а потім уже думає, що робити з тим, що вийшло в результаті. Нам треба сприймати це як даність, як нинішній зимовий березень: набридло страшенно, але треба дочекатися – весни, імпічменту, посилення тиску.
До речі, щодо тиску. Свіже рішення українського уряду щодо розірвання якоїсь чергової Угоди про економічне співробітництво з Росією на 2011-2020 р.р. – уже не чіпляє (мовляв, з 2014-го не пройшло і п’яти років!) навіть тих, хто не втомлюється обурюватися збереженням дипломатичних відносин з країною, яка анексувала, напала, веде гібридну, але криваву і агресивну війну. А що? Скільки можна про одне і те ж саме? Тре мати терпіння – і все буде, як прийде тому всьому свій час.
І тут, щоб як кажуть, двічі не вставати, – ще й про терпіння варто сказати. Бо терпіти, схоже, доведеться довго, набагато довше, ніж дехто сподівався. Порівняння сучасної Раші з Радянським Союзом, який розвалився від гонки озброєнь у комплексі з падінням світової ціни на нафту, виявилося надто приблизним, поверховим. На відміну від «совка», який був уражений економічним ідіотизмом у важкій «плановій» формі, у РФ ринкова економіка таки працює, якою б специфічною і корумпованою вона не була. І саме це дає Раші реальний ресурс для довгого виживання, животіння, стагнації – кому як подобається.
Отже – терпіти, ерпіти, рпіти… Піти! Але куди, як?
Сергій Тихий
реклама