Коли до влади повернуться Черчилль і Рейган

Коли до влади повернуться Черчилль і Рейган

Аналітика
1038
Ukrinform
Кремль наполегливо, стрімко і рішуче пришвидшує цю подію

Європейський Союз підтримав вимоги Великої Британії до Росії у справі про отруєння колишнього полковника російської військової розвідки Сергія Скрипаля та його доньки. Міністри закордонних справ країн — членів ЄС ухвалили сьогодні спільну заяву з цього приводу.

Міністри кажуть, що ЄС шокований тим, що вперше за 70 років застосована нервово-паралітична речовина, розроблена у Росії. Міністри також кажуть, що використання будь-якої хімічної зброї є абсолютно неприйнятним, бо воно загрожує всім, порушує міжнародне право і підриває міжнародний порядок. Міністри закликали Росію терміново відповісти на запитання Великої Британії та негайно і повністю розкрити свою програму “Новичок”. Міністри проголосили повну солідарність з Великою Британією і підтримку її зусиллям засудити винуватців злочину. По суті, це все.

Як бачимо, йдеться - принаймні поки що - лише про моральну підтримку. Та й вимоги міністрів до Росії явно запізнилися: Росія вже відповіла на них, причому у брутальній, а отже абсолютно однозначній за змістом, формі. Тому заява міністрів дуже й дуже багатьом не сподобається, особливо у нас, в Україні, тим, хто вважає даремним витрачанням сил і часу спроби соромити Кремль, закликати його робити хороше і не робити погане.

Важко не погодитися з думкою, що жодні заклики Росію не зупинять. Власне, це давно не думка, а абсолютно реальний факт. Втішатися тим, що Євросоюз одностайно підтримав Велику Британію у явному конфлікті з Росією, а отже можна говорити про зародження (створення) конкретної антиросійської коаліції або про її зміцнення (якщо початком вважати санкції за агресію проти України), не дуже виходить. Надто вже очевидною виглядає неспроможність чи небажання (неготовність) Заходу до негайної та адекватної відповіді агресору.

І все-таки нам доведеться змиритися з тим, що інакше, ніж є, бути не може. Захід так влаштований, такою є природа його політичної системи, що рішення про війну, про жорстку конфронтацію ухвалюються повільно, часто-густо із явним запізненням. Якби у Вашингтоні, Берліні, Лондоні, Парижі все вирішували так само швидко, як у Москві, то світ був би зовсім інший, причому — набагато гірший. Може, навіть, його вже давно б взагалі не було, якби лідери Заходу ставилися до своїх громадян так само презирливо і цинічно, як лідери у Кремлі до своїх. У такому випадку ми, може, вже давно б згоріли у світовій ядерній війні.

Тереза Мей і Маргарет Тетчер
Тереза Мей і Маргарет Тетчер

Ми дуже шкодуємо, що на Заході сьогодні нема другого Черчилля, другого Рейгана, другої Тетчер. На жаль, це дуже спрощений, а тому неправильний підхід до проблеми. Він передбачає залежність долі світу від окремих особистостей, а це не так. Згадаймо одне з найпопулярніших висловлювань того ж Черчилля: демократія — погана форма правління, але кращої нема. Ми традиційно робимо акцент на його другій частині, і правильно робимо, однак корисно також інколи звертати увагу й на першу. Що Черчилль мав на увазі, коли казав: демократія — погана форма правління? Оце й мав на увазі, що надто багато часу і зусиль витрачається на ухвалення рішень. Що потрібно рахуватися з думкою більшості (в уряді, парламенті, суспільстві), а вона, ця більшість, як показує історія, мислить переважно консервативно, з острахом, з небажанням різких змін, з недовірою до прогресу тощо. Більшість, як правило, помиляється, а справді розумні в кожному суспільстві завжди в меншості. Кожному, хто завдяки власному розуму виривається вперед і бачить далі за інших, доводиться долати впертий опір більшості, яка нічого не хоче змінювати. Тим більше, що на даний час більшість на Заході, тобто — звичайні обивателі, цілком задоволені своїм нинішнім життям (добробутом і безпекою) і не бажає жодних різких, а тому — ризикованих, змін.

Так, очевидно, що дії Росії потребують сьогодні більш різкої реакції Заходу, його млявість тільки заохочує Кремль до подальшої агресії. Але так само очевидно, що більшість на Заході зрозуміє це тільки тоді, коли, грубо кажучи, смажений півень зробить своє діло. Черчилль став лідером нації тоді, коли сталася жахлива поразка британської армії у Франції, коли стався Дюнкерк, а над Британією постала реальна загроза вторгнення чужої армії. А доти лідером був такий собі Чемберлен, котрий на бажання більшості уникав війни і все домовлявся про мир.

І цього разу буде так само. Застосування хімічної зброї з потенційною загрозою для тисяч і мільйонів штовхає більшість британців до усвідомлення, що нації потрібен Черчилль, а не Чемберлен. Такий висновок ще не зроблений, але він вже наближається. Таке саме усвідомлення відбувається і по всьому Заходу. Повільно, із зупинками і сумнівами, але процес йде. Росія дуже хотіла б його зупинити, однак в принципі не може цього зробити без того, щоб не відмовитися від своєї мети — утвердитися у статусі СРСР-2 на мапі світу. Тут або — або. Або Кремль продовжує використовувати недостатність Заходу у швидкості ухвалення рішень та його небажанні воювати і тим самим просто змушує Захід кликати у лідери нового Черчилля-Рейгана, який “поховає” Росію, як поховав СРСР-1; або відмовляється від агресії і спокійно деградує за кілька десятиліть до повного колапсу країни і втрати влади під жалісливі співчуття не таких, як Черчилль чи Рейган, лідерів Заходу.

Власне, одне “або” Кремль вже обрав і діє у ньому швидко і рішуче. Тепер чекаємо на повільну, із запізненням, але неминучу появу нового Черчилля.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>