Кремль — Заходу: так, це я вбиваю. А тепер - реагуйте

Прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей оголосила в парламенті перелік санкцій (кроків), до яких вирішив вдатися британський уряд у відповідь на отруєння Сергія Скрипаля та його доньки.

Отже, вирішено: 1) вислати з країни 23-х російських дипломатів; 2) призупинити усі дипломатичні контакти на високому рівні і скасувати запрошення міністру закордонних справ Росії Лаврову відвідати Лондон; 3) посилити перевірку приватних рейсів з Росії; 4) заморозити російські державні активи; 5) британські урядовці та члени Королівської родини не поїдуть до Росії на Чемпіонат світу з футболу.

До цього варто додати, що деякі санкції економічного характеру ще попереду, їх ще прораховують, і майбутнє ухвалення британського аналогу “закону Магнітського”. А також: про солідарність з Великою Британією у цій справі оголосили США, Німеччина, усі країни НАТО у спільній заяві. Тож слід очікувати, що тиск на Росію згаданим переліком не обмежиться. Буде ще, так би мовити, “добавка”.

Кремль провокує Захід на нервову відповідь, або Логіка шантажу

Наскільки оголошені Мей заходи є адекватними у даній ситуації — дискусія малопродуктивна. Очевидно, що проблему Росії Захід не може вирішити одним потужним і рішучим ударом, тому нема сенсу оцінювати кожну санкцію окремо — сильна вона чи не сильна, а тільки всі разом і тільки в часі. Принципове значення має не кількість санкцій і не їх негайний вплив на Росію, а характер стосунків, які складаються між Росією та Заходом. “Санкції від Мей” і чітко вписуються в загальну стратегію Заходу щодо Росії, і підтверджують, що цивілізаційна прірва між Заходом і Росією поглиблюється. Саме це найбільше не подобається Кремлю.

Замах на Скрипаля та його доньку було скоєно так, що “російський слід” був абсолютно очевидний. Отой отруйний газ “Новачок”, який був би обов'язково ідентифікований як такий, що належить виключно державі Росія - що, без нього не можна було обійтися? Невже “специ” з ФСБ чи ГРУ, які мають найбільший у світі досвід убивств, не знайшли способу розправитися з Скрипалем, який би не вказував так очевидно на причетність Росії? Або обрати такий спосіб убивства, який не ставив би під загрозу життя абсолютно не причетних до колишнього російського розвідника підданих королеви Єлизавети?

Ці та подібні питання просто самі напрошуються, і тому в численних коментарях ситуації навколо отруєння Скрипаля, дедалі частіше з'являється висновок: Кремль навмисне загострює конфлікт і насправді зовсім не збирається приховувати, чия це робота — отруйний газ, по суті — хімічна зброя, на території Великої Британії. Офіційно, звісно, Росія ніколи не визнає своєї участі, а от неофіційно — хай ні в кого не буде сумнівів. Тільки у такому разі логічним виглядають і названі обставини злочину, і хамська реакція офіційних російських осіб на претензії британців.

Якщо це так, то який мотив такої поведінки Кремля, у чому він бачить вигоду від неї?

Правильніше говорити не про вигоду, а про вимушеність.

Коли нема вибору

Якщо Росія свідомо йде на загострення, то це означає, що вона втратила надію на хоча б пом'якшення санкцій у найближчій перспективі. Коли Кремль задумував і починав свою агресію проти усталеного міжнародного порядку, то його сподівання були на те, що час працюватиме на Росію. Тобто, спочатку, звісно, шок і санкції Заходу, а далі, з часом, Захід заспокоїться, звикне до того, що Росія силою відвоювала собі те, що втратила з часу розпаду СРСР, побачить, що його інтересам і його ситому добробуту Росія не загрожує, що жертвами стали чужі Заходу Україна там чи Сирія, і врешті-решт бажання миру переважить ризики війни. Причому, війни не “гарячої”, про це навіть не йдеться, а взагалі про конфронтацію з Росією. І справді, навіщо і за що ворогувати з країною, яка готова хоч би й збройно захищати свої інтереси, здатна на жертовність (платити життям своїх солдатів), влада якої настільки міцна, що витравила навіть запах справжньої опозиції, і взагалі може втнути що завгодно таке, від чого у пересічного західного політика волосся дибом стане від жаху і здивування.

Тим часом реальна ситуація розвивається поза цією стратегією Кремля. Час, як виявилося, грає проти Росії. Захід не виявляє бажання просто миритися. Він, по-перше, вимагає відступити, тобто — залишити Донбас і Крим, піти з Сирії, по-друге, вирішив поступово, без різких рухів економічно дотиснути Росію. Принаймні, повертатися до дружби і стратегічного партнерства, до формату G8 Захід не збирається. Санкції можна пом'якшити, навіть скасувати, але справді серйозного бізнесу з Росією однаково вже не буде. Одним словом, Захід не хоче і зараз, після всього того, що трапилось за ці чотири роки, визнавати Росію рівнею собі. А для російського політичного режиму — це однозначно смерть.

Отже, Кремль мусить якось ламати смертельну для нього тенденцію до поступового, “м'якого” удушення нинішньої Росії. І особливого вибору тут нема. Треба збурити ситуацію, треба змішати фігури на шаховій дошці, якщо виграш у шаховій партії не світить. Треба змусити суперника нервувати, щось негайно робити, що різко підвищує ризики помилкових кроків. Треба змусити його боятися, страх має опанувати Заходом, щоб він терміново запросив... миру.

Блеф чи не блеф?

Цю стратегію чи тактику можна назвати “бліцкригом”, можна - “примусом до миру”. Або — підвищенням ставок у грі. Досвідчені картярі знають: це надійний, практично безпрограшний метод — підвищувати ставки доти, доки в опонента або гроші закінчаться, або перспектива програшу такої величезної суми (тобто, непоправної катастрофи) переважить спокусу виграшу такої ж суми. Не кожен здатен поставити у грі на власне життя, а Путін заявляє: я здатен! А ти? І спробуй вгадати, де блеф, а де не блеф.

Іншої стратегії (чи тактики) у Кремля нема, їй просто нізвідки взятися. Тому нічого міняти Кремль не буде, а буде продовжувати “піднімати ставки”. Раніше чи пізніше у когось ресурси вичерпаються чи нерви не витримають і все закінчиться “вибухом”, обвалом ситуації, простіше кажучи — нищівною поразкою. Чиєю? Можна було б відповісти напевне, якби ситуація розвивалася більш плавно, без різких і несподіваних змін.

Росія загострює ситуацію, бо впевнена, або ж впевнює сама себе (а що їй ще залишається?): Захід не здатен на справді різкі кроки щодо Росії. По-перше, вони можуть спровокувати гарячу війну, тобто ядерну. По-друге, означатимуть економічні втрати і для Заходу, звісно, не такі масштабні й катастрофічні, як для Росії, але все-таки втрати. А чи готовий до них західний обиватель-виборець, настрої якого мусить враховувати влада на Заході?

Дії та розрахунки Росії очевидні, тож залишається питання, як на них відповість Захід. Зможе він витримати загальний напрям на поступове знищення путінського режиму шляхом економічної деградації Росії, чи занервує від розміру ставки на картярському столі? Зараз саме такий момент — колективна відповідь Заходу на “незаконне використанням державної сили” (Тереза Мей), - коли багато що, якщо не все, може стати зрозумілим у цьому питанні.

Юрій Сандул, Київ