Переговори США з Пхеньяном, або Останній «володар» ядерної зброї
Лідери США й Північної Кореї погодилися сісти за стіл перемовин для розв'язання однієї з найгостріших сьогодні загроз ядерного конфлікту. Й хоча точної дати й місця переговорів поки не встановлено, важливо те, що сторони визначились зі спільним підходом, а саме – денуклеаризацією Корейського півострова.
За останніми повідомленнями, в КНДР поки не квапляться з формулюванням детальної позиції й зберігають мовчання, втім Штати одразу визначили чіткі рамки: від негайного припинення випробувань до остаточного роззброєння Півночі. Спробуємо розібратися, чому режим у Пхеньяні змінив свою ще донедавна войовничу позу проти США, як це вплинуло на баланс сил у регіоні, і чи стане Кім Чен Ин останнім у КНДР «володарем» ядерної зброї.
ІСТОРІЯ ВЧИТЬ НЕ ВІРИТИ ОБІЦЯНКАМ
Це не перший дипломатичний діалог, який став можливим між Сполученими Штатами і північнокорейським режимом. Подібне відбувалося, принаймні, за трьох попередніх президентів США. Але щоразу процес переживав тривалу стагнацію та загострення відносин, потім короткі сплески надії (коли начебто вдавалось досягти згоди), але зрештою – неминуче розчарування після того, як у Пхеньяні знову бралися за своє.
Вперше промінь світла з'явився в 1994 році на тлі побоювань, що КНДР будує два ядерних реактори, на яких можна виробляти паливо для бойових ядерних зарядів. Тоді президент США Білл Клінтон запропонував так звані "Погоджені рамки" ("Agreed Framework"), які передбачали припинення будівництва реакторів подвійного призначення в КНДР в обмін на поставки двох альтернативних реакторів зі США, які не могли бути використані в програмі ядерних озброєнь. Кім Чен Ир (батько нинішнього лідера КНДР Кім Чен Ина) погодився на цей план, що також відводило Північну Корею з-під серйозних наслідків за порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Варто згадати, що тоді Північна Корея переживала один із найтяжчих періодів перемир'я після Корейської війни.
Тим не менше, вже в 1998 році зміцніла КНДР розпочинає випробування балістичних ракет, що поставило під сумнів мирні наміри режиму. Адміністрація Біла Клінтона знову намагається знайти дипломатичний спосіб, але процес затягується. Навіть візит у 2000 році держсекретаря Мадлен Олбрайт не призвів до конкретних домовленостей, хоча у Вашингтоні стверджували, що нова, широка угода була вже дуже близько.
У 2001 році, коли в Білий дім очолив республіканець Джордж Буш-молодший, політика США відносно КНДР змінилася. Будь-які наміри укладати мирні угоди зникли після того, як президентові представили звіти розвідки, що Пхеньян розвиває програму збагачення урану. З цього моменту знову починається фаза стагнації. У 2002 році Північна Корея оголосила про вихід із Договору про нерозповсюдження, випроводила інспекторів МАГАТЕ та відновила будівництво ядерних об'єктів.
Для розв'язання проблеми був створений формат шестисторонніх переговорів (КНДР, США, Південна Корея, Китай, Росія та Японія). Перемовини продовжилися до 2005 року, коли Пхеньян знову пообіцяв відмовитися від ядерної зброї та припинити діючі програми. Здавалося би – перемога, але міжнародна спільнота не отримала змоги безперешкодно перевіряти ядерні об'єкти КНДР, і зрештою всі мирні зусилля знову зайшли у глухий кут.
За президентства Барака Обами, починаючи з 2009 року США вчергове запровадили нову політику відносно КНДР. На той час Пхеньян добився помітного прогресу у своїй таємній ядерній програмі. Адміністрація Обами розпочала посилений економічний тиск на Північну Корею, залишаючи водночас дипломатичні канали для спілкування. У лютому 2012 року країни досягли угоди, за якою КНДР зобов'язалась припинити діяльність ядерного реактора Йонбйон, допустити інспекторів МАГАТЕ в обмін на продовольчу допомогу зі США. Але ця угода також не спрацювала, й усі обіцянки Північнокорейського режиму знову виявилися пустими словами...
ДОНАЛЬД ТА ИН
Адміністрації Дональда Трампа у спадок дісталась чи не найскладніша фаза північнокорейської проблеми, коли Пхеньян не обмежував себе в ядерних випробуваннях та пусках балістичних ракет. Під реальною ядерною загрозою опинилися близькі союзники Америки – Південна Корея та Японія, а також самі Сполучені Штати після випробувань Пхеньяном міжконтинентальних зразків.
Не можна сказати, що тверда реакція Трампа з розворотом двох авіаносців у напрямку КНДР та проведення навчань зі стратегічними бомбардувальниками згасила градус напруги. США і Північна Корея в 2017 році продовжували обмін загрозливими меседжами, однак поступово ракетно-ядерні випробування в КНДР припинилися. У США вважають, що це сталося внаслідок військового та економічного тиску на режим, а також – через застосування санкцій до всіх іноземних партнерів, які давали можливість Пхеньяну обійти міжнародні заборони.
Варто нагадати, що проти КНДР станом на кінець 2017 року крім санкцій США діяли вісім резолюцій РБ ООН (з 2006 по 2017 рр.), заборона Китаю на експорт-імпорт нафтопродуктів і текстильної промисловості, санкції Південної Кореї, Японії, Євросоюзу й Австралії. Однак санкції, як відомо, мають ефект затримки в часі, про що дуже добре знають у США.
Вперше про можливість переговорів з Кім Чен Ином Дональд Трамп заговорив ще на початку своєї каденції, що стало своєрідним пробним кроком. Втім більш-менш серйозні наміри він висловив у листопаді минулого року, під час азіатсько-тихоокеанського турне. "Я сів би й поговорив з ким завгодно. Не думаю, що це є проявом сили або слабкості. Думаю, що переговори з усіма людьми – це непогана річ", – сказав Трамп в ефірі одного з телеканалів. Й хоча він зізнався, що на той момент зустрічатися з Кім Чен Ином було зарано, однак зазначив, що залишається "безумовно, відкритим для цього".
Тоді Пхеньян і не подумав приставати на пропозицію США й продовжував називати Трампа "старцем", що втратив розум та іншими принизливими епітетами. Гостра полеміка між Трампом та Кімом виникла під новий рік, коли обидва лідери почали мірятися ядерними кнопками.
Однак після того, коли Штати вдалися до нового витка кампанії міжнародного тиску, риторика КНДР вперше за останній час різко змінилася. Режим у Пхеньяні вирішив припинити ворожнечу й продемонструвати свої "мирні наміри" на Олімпіаді в Пхьончхані.
Однією з головних причин такої зміни могла стати політика Вашингтона, спрямована на те, щоб закрити всі зарубіжні лазівки для північнокорейського режиму. Крім того, свою роль, вочевидь, зіграли прямі домовленості США з Китаєм щодо гарантування санкцій. Адже зовнішня торгівля Північної Кореї на понад 85% спиралася саме на Китай.
Поведінка режиму КНДР змінилася настільки, що він прийняв у Пхеньяні делегацію Південної Кореї, погодився на саміт двох Корей та нарешті пристав на пропозицію зустрітися з Трампом.
БАЛАНС СИЛ У РЕГІОНІ
Рішення Кіма не змінилося навіть після введення Штатами найбільш потужного за всю історію пакету санкцій наприкінці лютого. Звісно, у Пхеньяні назвали це "актом війни" та спробою перешкодити покращенню відносин зі США, однак самі санкції проковтнули.
Тим не менше, обурення висловив зі свого боку Китай через наявність у штрафному списку енергетичних та судноплавних компанії КНР і Сінгапуру. В Китайському МЗС зазначили, що такі дії "можуть нашкодити співробітництву" Пекіна й Вашингтона.
Загалом же в Китаї навряд чи можуть бути задоволеними гіперактивністю США в північнокорейському питанні, де основний важіль впливу на Пхеньян – як не крути – залишається в Пекіні. Китайці чудово усвідомлюють, що ракетно-ядерна загроза КНДР має вплив на регіональні амбіції Японії й Південної Кореї, які вважаються потужними економічними та політичними гравцями в цій частині світу. Однак північнокорейська загроза не спрямована проти самого Китаю, який, до того ж, міг до останнього часу легко впливати на ситуацію.
Водночас Сполучені Штати не можуть миритися з прямим викликом безконтрольного ядерного застосування. Крім того, цю позицію займає майже вся міжнародна спільнота в ООН. І це впливовий чинник на позицію Пекіна.
Цікаво також дослідити мотивацію Росії в північно-корейському питанні. Якщо звернути увагу на списки американських санкцій проти КНДР, можна зустріти чимало прізвищ, компаній та кораблів з реєстрацією в РФ. Це доводить, що Москва допомагала режимові КНДР ухилятися від тиску міжнародних санкцій і, можливо, досі не припинила цих спроб. Але справжній мотив, який може бути вигідним для Кремля – зберігати вогнище дестабілізації в цьому регіоні, а також відволікати увагу США та їхніх союзників на боротьбу з ракетно-ядерними викликами.
Тож, очевидно, прямі переговори між Пхеньяном і Вашингтоном без Росії ніяк не входять в інтереси Москви. Але, з іншого боку, Росія не має кардинального впливу на ситуацію, оскільки Кім Чен Ин не витримує міжнародного тиску і вже визначив готовність змінити свою позицію.
ОСТАННІЙ В ДИНАСТІЇ З ЯДЕРНОЮ ЗБРОЄЮ
Спостерігаючи за "злетами" та "падіннями" міжнародної дипломатії на північнокорейському напрямі, можна сміливо допустити, що нові переговори між США і КНДР мають всі перспективи для того, щоб таки відбутися. Ба більше, сторони налаштовані на досягнення угоди про денуклеаризацію Корейського півострова. А це означає знищення усіх без винятку можливостей для виробництва та зберігання компонентів для ядерної зброї в КНДР. При цьому Штати наполягають на підконтрольності цього процесу, тобто можливості МАГАТЕ (або інших фахівців) мати безперешкодний доступ до всіх ядерних об'єктів у країні.
Але все ж, з огляду на донедавна войовничу риторику Кім Чен Ина, а також на всю історію міжнародних перемовин з КНДР, виникають сумніви, що режим змінив своє ставлення до проблеми на кардинально протилежне. Йому просто необхідна пауза для того, щоб оговтатися, й по можливості – пом'якшити міжнародні санкції. Цілком реальний сценарій, якщо врахувати, що сам процес переговорів може тривати роками, й у Білому домі може з'явитися новий господар.
Втім у Вашингтоні налаштовані рішуче, і вже зараз не залишають Пхеньяну вибору: або ще більші санкції, або предметна розмова й конкретні кроки з денуклеаризації. При цьому ні Китай, ні Росія поки не мають шансів змінити вектор переговорів.
Якщо ж Сполучені Штати цього разу врахують всю історію питання, Кім-молодший, схоже, ризикує стати останнім у своїй династії, хто погрожував ядерною зброєю Сполученим Штатам та всьому Вільному світові.
Ярослав Довгопол, Вашингтон
