Вибори в Італії: ніхто не міг перемогти

Популісти з “Руху 5 зірок” (31%), партія Берлусконі “Вперед, Італіє!” - близько 14%, союзні до неї “Ліга Півночі” - 18%, націоналістична партія “Брати Італії” - більше 4%. Правляча Демпартія на чолі лівоцентристської коаліції має тільки 24%, ще до парламенту проходить блок невеликих лівих партій що набирає близько 4% голосів… Все це так приблизно і прогнозувалося, і очікувалося, але все одно: результати італійських виборів дещо шокують при першому погляді.

Ці вибори могли б відбутися раніше, але президент Італії Серджо Матарелла в 2015-2016 роках встояв перед вимогами опозиції, яка наполягала на голосуванні після урядової кризи та відставки прем'єра Маттео Ренці. Більше того, уряд очолив Паоло Джентілоні, який має зараз дуже непоганий рівень підтримки серед італійців. Але — політичний процес пішов зовсім іншим шляхом.

Вибір: знову між розумними та красивими…

Влада Італії опинилась у цій виборчій кампанії у незручному становищі. Хоча економіка й почала виходити з кризи (а рецесія мала місце вже майже десять років), і головні показники повільно пішли вгору, головна проблема — безробіття, особливо серед молоді і особливо — на півдні країни — залишалася всеосяжною та кричущою.

На цьому тлі перший дзвіночок продзвенів ще на минулих виборах 2013 року. Тоді лівоцентристи із Демократичної партії разом із союзниками змогли обігнати блок правих на чолі із Сільвіо Берлусконі на одну десяту відсотка, але за дивним італійським законом — за будь-якого розриву між першим та другим місцями — право формувати уряд автоматично дістається переможцю. І от — влада в руках у демократів, але одразу партію починають нищити конфлікти за лідерство та прем'єрську посаду. У підсумку “батько перемоги” П'єр Берсані мусив піти у відставку, а головою уряду став амбітний та авторитарний за стилем Маттео Ренці, який через свою самовпевненість програв референдум щодо реформи Сенату та був змушений піти із посади в 2015-му. Тим часом, крім правих на чолі з Берлусконі в опозиції яскраво розквітнув “Рух 5 зірок”. Зрозуміти, що це за політичне утворення складно, адже в економічному сенсі — це класичні ліві популісти доволі радикального налаштування, а питаннях міграції — відверті консерватори та ксенофоби.

Отже, правлячі партії намагалися працювати поступово та системно, закликаючи громадян з розумінням ставитися до економічних негараздів та потоку мігрантів, що нахлинув до Італії з Лівії. А що праві, що “зіркові” - просто обіцяли багато та «гарантували» вирішення усіх проблем просто та одразу. До речі, їхні представники мали чудову можливість продемонструвати свої здібності на місцевому рівні — кілька «провінційних» парламентів, мери низки великих міст є представниками опозиції. Але якось непомітні були ці окремі прориви, наприклад у Римі, де мером стала представниця “5 зірок”, чи у Лігурії та Ломбардії, які контролюються правими.

Від грудня 2017-го, коли вибори були оголошені, усі опитування демонстрували, що опозиція якщо й не отримає абсолютну більшість, але — зміна уряду все одно стане неминучою. І от підсумки: перемогу як партія святкує… “Рух 5 зірок” (31%), партія Берлусконі “Вперед, Італіє!” отримує близько 14%, союзні до неї “Ліга Півночі” - 18%, націоналістична партія “Брати Італії” - більше 4%. Правляча Демпартія на чолі лівоцентристської коаліції має тільки 24%, ще до парламенту проходить блок невеликих лівих партій що набирає близько 4% голосів.

Втім, ці результати — далеко не остаточне відображення кінцевої розкладки політичних сил. Саме після голосування в Італії починається справжній процес політичних домовленостей та розподілу посад.

Політика як розлучення по-італійські

Очевидний факт: як і прогнозувалося, ніхто не матиме в парламенті однопартійної більшості. І це передумова для більш ніж несподіваних політичних союзів та у разі їх провалу — для нових виборів.

По-перше, якщо скласти результати партії Берлусконі, сепаратистів із “Ліги Півночі” та націоналістів, то математично саме до них врешті-решт має надійти остаточне запрошення від президента Матарелли щодо формування уряду та пропозиції кандидатури прем'єра. Але вже тут починаються проблеми. Дещо несподівано “Ліга Півночі” з другої сили правоцентристської коаліції за кількістю голосів стала першою, випередивши партію Берлусконі. І для лідера “північних” Маттео Сальвіні — це особистий політичний шанс. Своїх амбіцій щодо головування в уряді він не приховував ніколи, а сам Берлусконі стати на чолі уряду не має права за рішенням суду, який заборонив йому державну службу пожиттєво. Втім, 81-річний ветеран італійської політики знайшов свого кандидата на прем'єрство — це Антоніо Таяні, чинний голова Європарламенту та багаторічний соратник “Берлуске”. Отже, перша лінія напруги вже є — амбіції Сальвіні та несамостійність Таяні, який хоч і є головою авторитетної європейської установи, але всією своєю політичною кар'єрою зобов'язаний саме дону Сільвіо. Чи піде “Ліга Півночі” на сепаратні перемовини з “5 зірками” задля коаліції та прем'єрства Сальвіні? Чи навпаки — або Сальвіні, або Берлусконі задля цього підуть на нечуваний союз із тією ж Демпартією, що була головним об'єктом їх критики на виборах та вперше за багато років в Італії з'явиться “широка коаліція”? Чи ще більш цікавий сюжет — чи не запропонує президент Матарелла сформувати уряд лідеру “5 зірок” 31-річному Луїджі ді Майо?

Як бачимо, питань набагато більше ніж аргументованих відповідей. Італійські вибори знову поставили питання про кризу традиційних політичних сил на всьому просторі Європи. Традиційні лівоцентристи з Демпартії і правоцентристи з “Вперед, Італіє!” Берлусконі, та класичні ліві – всі отримали менше, ніж розраховували. І навпаки — вагу набирають несистемні регіоналісти (“Ліга Півночі”) та гібридні популісти (“5 зірок”). Європейська тенденція повторилася і в тому, що результати довгоочікуваних виборів складно імплементувати в ефективний коаліційний підсумок — і от урядів країни чекають по півроку (як в Німеччині), чи уряд меншості наражається на постійні вотуми недовіри (як у Чехії). Що буде зараз в Італії — поки що політична загадка.

Для України — шанс на ініціативу

Відверто кажучи, уряд Італії - що правоцентристів, що “5 зірок” - має усі шанси стати випробуванням для України. Адже Італія є найбільшою економікою південного флангу ЄС, вона вже традиційно налаштована євроскептично та більш лояльна до Москви як у газових, так і в загальнополітичних питаннях. Втім, нині і Берлусконі, що як приватна особа 2015 року відвідував окупований Крим, і “Ліга Півночі” свою промосковську риторику значно “прикрутили”, що свідчить про її непопулярність серед італійців. Висування партією Берлусконі Таяні на посаду голови уряду — це теж прямий сигнал до Брюсселя від “італійського лиса”: ми налаштовані на діалог. Втім, не варто вважати загрозу промосковської орієнтації Риму вичерпаною, адже представники “5 зірок” із регіональних парламентів вже кілька разів також бували у Криму та демонстрували “розуміння Росії”.

У такій ситуації найкращим ходом, можливо, є не вичікування, а підкреслена активність. Тобто, українська дипломатія, бізнес-кола, що мають інтереси в Італії, мали б вже зараз переконувати тих, хто може сформувати уряд країни в обґрунтованості та перспективності позиції України у протистоянні з Москвою. Тому що ніхто за нас нашу роботу не зробить, а підтримка єдиної Європи — в першу чергу потрібна все ж таки саме Україні.

Віктор Чопа, Київ