Путін – Росії: лягай на дно!
Цю промову чекали з багатьох причин: по-перше, Путін вирішив змінити час оголошення щорічного послання Федеральним зборам РФ і фактично виступив у розпал передвиборної кампанії, коли всі решта кандидатів нібито змагаються на “дебатах”. По-друге, уся спільнота політологів і аналітиків сподівалася прочитати в посланні, власне, передвиборчу програму Путіна, яка офіційно не оприлюднена досі. Ну, і нарешті, все ж таки — чого чекати світу від людини, яка в принципі зневажає такі поняття, як територіальна цілісність і права людини?
Електорату та Вашингтону
Треба зазначити, що передвиборчий штаб Путіна, яким керує Сергій Кірієнко, цілком технологічно та креативно підходить до супроводу публічних виступів кандидата-президента. Опрацьовано все — аж до атмосфери, що передує події. Отут було вирішено, щоб Путін на певний час кудись “зник”, навколо цього була б створена інтрига та електорат маявся б думками — та де ж він? Офіційно Путін, нібито хворів, що мало додати співчуття серед обивателів, але ця “хвороба” якось дивно збіглась із повідомленнями про загибель великої кількості російських військових та найманців у Сирії, та здається Путін був змушений непублічно вирішувати це питання із Вашингтоном. Виголошення послання було перенесено з архаїчних інтер'єрів Кремля на ВДНГ. З одного боку, там і висували свого часу Путіна на новий термін за його відсутності, з іншого — це більше було схоже саме на засідання такого собі з'їзду прибічників, куди були записані усі депутати, сенатори та чиновники. Скажімо так — передовий загін вірних учнів “мудрого вчителя”.
Насправді, якщо розбирати зміст промови Путіна, то виразно окреслюються два ії головних адресати. Це російський електорат і влада Сполучених Штатів Америки. Власне, із першим усе зрозуміло — Путін все ж таки кандидат на цих “виборах”, треба пообіцяти щось таке, близьке до сподівань виборців. А Дональд Трамп та “вашингтонський обком” - це єдина установа, яку Путін вважає для себе рівною у світі та з якою і хоче говорити напряму.
Щодо електорату — тут як зазвичай: молоді та молодим родинам — низькі ставки на житлове кредитування, людям похилого віку — збільшення видатків на охорону здоров'я вдвічі за шість років. Фахівцям із інформаційних технологій — теза про беззаперечний пріоритет розвитку саме цього сегменту, підприємцям — зниження податків та перегляд регулюючих документів, учителям, учням та їх батькам — музейні та освітні комплекси. Власне, ці обіцянки можна продовжувати далі, всі вони — про те, що Путін за все добре та проти всього поганого. Концентрацією них є теза про подвоєння ВВП на душу населення до кінця нового терміну влади Путіна. І оце — точна ознака того, що виконувати свої обіцянки Путін не буде, принаймні не зможе, якби й захотів. Колись, ще на першому терміні, була обіцянка про подвоєння ВВП всієї країни до 2008 року. Вона не виконана й досі. Але є приклад і ближчий — шість років тому Путін, який «сів на Кремлі» утретє, підписав низку так званих “травневих указів” щодо різних напрямів — і вони стали нібито дороговказами на шість років — аналіз виконання цих документів доводить: нічого не виконано або зроблено наполовину. Ну, воно зрозуміло: треба було Крим анексувати, з Україною, ЄС та США воювати.
Тож росіянам співчувати не будемо: вони мають навіть не те, що мають, а те, що заслужили.
Водночас сказане Путіним про зовнішню політику заслуговує спеціальної уваги. Він наполягає, що це США ще 2002 року вийшли з Угоди про протиракетну оборону за власною ініціативою. Усі подальші дії були спрямовані на створення системи ПРО, що мала бути розміщена у Східній Європі та, на думку стратегів із Кремля, була прямою загрозою для Росії. За словами Путіна, жодні перемовини з Вашингтоном не дали результату, мовляв, різні президенти не йшли на діалог і не звертали увагу на думку Москви. Усі ці три тези легко спростувати. Параноя на тему, що злий Захід зазіхає на природні ресурси Росії у XXI столітті, коли двигуном прогресу та джерелом багатства і добробуту є не корисні копалини, а людський потенціал, це смішно лише з одного боку, а з другого – лячно. Але лячно, передусім, має бути росіянам, бо саме це подається в якості приводу для розгортання нової гонки озброєнь. Хоч би як Путін намагався не торкатися цього терміну, це саме вона і є. Гонка озброєнь, яка в другій половині ХХ століття прирекла населення Радянського Союзу на животіння в рамках «залишкового принципу», а потім і сам Союз - на крах. Нині розвиток прогнозується за таким самим сценарієм, тільки у набагато швидшому темпі. В Кремлі про це знають не гірше нас з вами. Отже, чим вони лякають?
По-перше, це ядерний ракетний комплекс далекої дії “Сармат”. Перші випробування МАКЕТА цієї системи були проведені в грудні 2017 року. Цю фактично «іграшку з дитячого майданчика» привели в рух за допомогою порохових зарядів… По-друге, нібито вже готова якась мала крилата ракета знову таки із ядерними зарядами і з ЯДЕРНИМ ДВИГУНОМ. Щодо останнього, спеціалісти уже висловилися: якби це було можливо, то найбільшу небезпеку вона створювала б для регіонів, над яким пролітала. По-третє і по-четверте це якийсь надзвуковий комплекс “Кінжал” та ракетний комплекс із крилатим блоком “Авангард”. Про них нам поки що мало відомо, але виходячи з тенденції, можна припустити, що це теж таке собі грізне надування щік. Путін лякав, що головна перевага усього цього озброєння — його не можна виявити та вразити силами ПРО та ПВО. Як кажуть — от вам “наша відповідь Чемберлену”, нікого та нічого ми не боїмося та якщо треба — підемо на конфронтацію до самого кінця, а чи воювати із нами — це вже ваш, американський, вибір. Але чи треба піддаватися паніці? Єдине, чого схоже доб’ється кремлівський злочинець, так це нових асигнувань для Пентагона. А військовий бюджет Сполучених Штатів – це близько $650 млрд., при російських «можливостях» - $46 млрд…
Чого все ж таки він хоче?
Пріоритети розставлені самим Путіним чітко: народу — трошки хліба з маслом (якщо вистачить), усім ворогам — ядерну відповідь. Чого тут більше? На перший погляд, все ж таки внутрішнього попиту: електорат має побачити, що “лідер” є непохитним, що ніщо та ніхто не може збити його з обраного шляху. Щодо всіх цих погроз та «чудо-зброї» — то все, схоже, ясно. Зрозуміло, що це намагаються подати так, ніби 15 років весь російський ВПК шукав відповідь на загрозу ПРО — і от він підсумок. Але, згадаємо, скільки вже було таких заяв із Москви про нові випробування, про запуски ракет та відкриття космодромів. І що, окрім інформаційного шуму, реально стало поширеним видом бойової техніки, який ефективно став на озброєння російської армії? На парадах та по ТБ можна демонструвати будь-що, а от по всьому світові знають про постійні невдачі російських космічних апаратів та поразку російських військ при зіткненні із американцями у Сирії.
Колишній командуючий Чорноморським флотом та екс-голова комітету Держдуми по обороні, адмірал Володимир Комоєдов вже прокоментував всі ці заяви: Росія неспроможна зараз на нову гонку озброєнь, масового введення цих комплексів у бойовий стрій чекати не треба. Тобто — грошей нема. Це якщо вона, ця зброя, повторюємо, існує в принципі. А переважна більшість коментаторів із фактами на руках доводить – все це блеф, блеф і ще раз – блеф.
Втім, применшувати загрозу не варто. Світ занадто довго сподівався, що з Путіним можна говорити однією мовою. Це було принциповою помилкою: такої мови не існує. От і зараз, одночасно із зверненням до Федеральних зборів з Москви поповзли чутки про можливий вихід Росії із Європейської конвенції з прав людини та припинення співпраці з відповідним Європейським судом з прав людини у Страсбурзі. Причина очевидна. Цей суд регулярно виносить рішення згідно із Законом, а отже - переважно на користь позивачів, тобто, людей, права яких були порушені у російських судах. Таку потенційну можливість знайти справедливість Кремль і хоче забрати в росіян — це і є головна передвиборна обіцянка Путіна для усіх незгодних: не шукайте, не знайдете, єдиний у вас вихід – це мовчати.
Образно кажучи, Росію задраює всі люки і лягає на дно. Наскільки їм там вистачить повітря?
Віктор Чопа, Київ
