Росія – сусід України, що має з нею найбільш протяжний кордон. І від цього географічного факту нікуди не дітися. Помінятися місцями ну, скажімо, з Мексикою неможливо. Але чи приречена ця країна завжди бути противником України?..

У Росії, керівництво якої веде сьогодні вкрай агресивну політику щодо України, у нас є природні союзники. Це регіоналісти, федералісти, люди, які хочуть докорінної перебудови своєї країни, зламу її імперської сутності та практики, перебудови РФ таким чином, щоб вона стала реальною федерацією, а можливо, і конфедерацією. Показово, що сьогоднішній Кремль, який прагне насадити «федеративний устрій» у своєму, спотвореному розумінні, своїм сусідам і колишнім колоніям, на власній території реального федералізму боїться як вогню.

У РЕГІОНАХ НЕЗАДОВОЛЕНІ, ЩО МОСКВА ВИКАЧУЄ РЕСУРСИ І ПРИЗНАЧАЄ СВОЇХ НАМІСНИКІВ

- Вадиме, як вам здається, наскільки в сьогоднішній Росії перелаштування країни як справжньої «федерації знизу» сприймається як позитивна перспектива? Який відсоток тих, кому близька ця ідея?

- Сьогодні говорити про «відсотки» безглуздо. У путінській Росії немає незалежних соціологічних служб, які ризикнули б проводити такі опитування. Але якщо подивитися на ситуацію історично, то можна побачити, що настрої суспільства можуть змінюватися досить швидко. Наприклад, у 1914 році в Російській імперії панував войовничий шовінізм (у Петербурзі навіть розгромили німецьке посольство), а за три роки той самий народ виходив під гаслом «Геть самодержавство!». У 1989 році ідею незалежності України висували лише «радикали» на кшталт В'ячеслава Чорновола, але чза кілька років за неї проголосувала більшість громадян.

Так, сьогодні більшість росіян у різних регіонах, піддавшись імперській пропаганді, голосує за Путіна та його «вертикаль», але це зовсім не означає, що так буде завжди. Вже сьогодні практично всюди можна помітити невдоволення жителів різних областей і республік тим, що вони позбавлені будь-якого регіонального самоврядування, всі ресурси у них викачує Москва і призначає своїх намісників. І ці протестні настрої будуть наростати...

- Яке місце займає федералізм, регіоналізм серед російських опозиціонерів, людей ліберальних поглядів, у тому числі тих, які перебувають в еміграції?

- Поки, на жаль, не дуже велике. У самій Росії на ці теми часто просто бояться висловлюватися – з 2014 року діє кримінальна стаття за «заклики до порушення територіальної цілісності РФ», під яку можна підігнати все що завгодно, навіть академічні дискусії.

Але і багато політемігрантів, як не дивно, продовжують залишатися ментальними «москвичами», тобто зберігають те саме унітарно-централістське мислення. Однак мене все ж таки порадував 4-й Форум вільної Росії, що відбувся в грудні минулого року у Вільнюсі. Там лідери «несистемної» опозиції (Гаррі Каспаров, Андрій Ілларіонов та інші) активно виступили за деімперіалізацію Росії та вільне підписання її регіонами нового федеративного договору. Або навіть конфедеративного.

- Які історичні приклади можна взяти за зразок? Наскільки теоретично розроблена федералістська ідея щодо Росії? Адже централістська імперська парадигма має в ній дуже глибокі корені («ординська матриця»).

- Тут річ навіть не стільки в «ординській матриці»... До речі, цікаво зауважити, що Татарстан у пострадянський час більше за інші республіки наполягав на своєму суверенітеті, і там більше 10 років виходив журнал «Казанський федераліст», де вивчався досвід багатьох світових федерацій. Подібних видань в інших регіонах не було.

Щодо історичних прикладів, то мені подобається досвід ранніх США. Вони організували федерацію саме як альтернативу Британській імперії. А в нинішній Росії ці слова часто плутаються – безліч імперських відомств називають себе «федеральними», хоча до повноцінного федералізму ніякого відношення не мають... Я вважаю, що федералістську ідею неможливо впровадити в Росії централізовано. Буде в Росії федерація чи ні – це вирішать вільно обрані парламенти різних регіонів. Причому столицею цієї федерації зовсім не обов'язково буде Москва – це місто дійсно століттями відтворює «імперську матрицю».

КАЛІНІНГРАДЦІ ТА ВЛАДИВОСТОКЦІ РІЗНЯТЬСЯ - ПРИБЛИЗНО ТАК САМО, ЯК КАНАДЦІ ТА НОВОЗЕЛАНДЦІ

- Як слід враховувати національний фактор при переулаштуванні РФ? Адже Росія сильно відрізняється від зразкових федерацій, країн переселенського капіталізму, згаданих США, або етнічно, культурно більш-менш однорідної (у момент створення нинішньої федерації) Німеччини.

- Як враховувати національний фактор – це справа кожного суб'єкта федерації. До речі, у тій же Німеччині освітні програми для шкіл формують у самих землях, а зовсім не нав'язуються централізовано з Берліна.

Але тут важливо розуміти й інше – якщо в якійсь «національній республіці» буде проводитися етнократична політика (у сферах управління, освіти тощо), її просто будуть залишати власні вільнодумні громадяни, і в підсумку вона ризикує перетворитися на якусь добровільну «резервацію», мало цікаву навколишньому світу. Про це ще на початку 1990-х років попереджав лібертаріанський економіст Ганс-Герман Гоппе.

Я вважав би справедливим, якби всі суб'єкти РФ отримають статус рівноправних суверенних республік. Бо від радянських часів ця країна успадкувала дику асиметрію – є 21 республіка (не рахуючи анексованого Криму), 46 областей, 9 країв тощо. На такій основі створити повноцінну федерацію звичайно неможливо.

До речі, і російський національний фактор також треба враховувати, причому у всій його регіональній складності. Москва веде політику імперської уніфікації і намагається зобразити всіх росіян «однаковими», але це не так. Наприклад, жителі Калінінграда та Владивостока говорять однією мовою, але географічний світогляд у них відрізняється приблизно як у Канаді та Новій Зеландії.

- У який спосіб і для кого може бути реалізовано право на «вихід зі складу»?

- Нормальна, симетрична федерація має бути абсолютно рівноправною. Чи будуть мати регіони право на вихід – залежить від того, чи захочуть вони його залишити для себе при підписанні нового федеративного договору. Але я б хотів підкреслити головне: сенс федерації – не в тому, аби когось насильно «утримувати», а в тому, що регіони самі зацікавлені бути її суб'єктами, вважаючи, що це вигідніше, ніж статус незалежних держав. У федерації (наприклад, у США) у всіх суб'єктів можуть бути свої закони, але між ними немає жодних прикордонних і митних бар'єрів, а також забезпечені загальні правові норми. Про це нашому порталу розповідав редактор російської служби Swissinfo Ігор Петров: «Досвід Швейцарії якраз і говорить – чим більше у регіонів політичних, економічних і податкових свобод, тим сильніше у них, як би парадоксально це не звучало, мотивація якраз і залишатися в країні, яка їм ці свободи гарантує».

РФ НІЯКОЮ «ФЕДЕРАЦІЄЮ» НЕ Є, ХОЧА ОФІЦІЙНО ТАК НАЗИВАЄТЬСЯ

- Ви вже згадали про те, як непросто справжнім федералістам, регіоналістам за сьогоднішнього режиму в Росії. Розкажіть трохи детальніше про умови їхньої діяльності?

- Як я уже сказав, у Росії в 2014 році набрав чинності «закон проти сепаратизму», за яким почали притягувати до кримінальної відповідальності багатьох прихильників регіонального самоврядування. На відміну від європейських країн, регіональні політичні партії в Росії заборонені і не мають можливості висуватися в місцеві парламенти. Це зайвий раз доводить, що країна зовсім не є ніякою «федерацією», хоча офіційно так називається. Сьогодні регіоналісти та федералісти в РФ існують як неформальні мережеві рухи. Тим не менш, вплив їхніх ідей на публіку поступово зростає...

- Як багато людей із такими поглядами в еміграції, в тому числі вимушеній?

- Багато регіональних активістів дійсно змушені були емігрувати. Як, наприклад, татарський громадський діяч Рафіс Кашапов, який відсидів 3 роки за невизнання анексії Криму. Сьогодні він проживає у Києві. Або прихильник вільної Інгрії (це історична назва території Санкт-Петербурга та Ленінградської області) Павло Мезерин, який нещодавно отримав політичний притулок у Литві.

- Розкажіть трохи про себе, свою громадську діяльність. Що вас змусило до переїзду?

- Народився я у Карелії, дід по батьківській лінії (від якого прізвище) – з Чернігівської області. Мій інтерес до специфіки різних регіонів викликаний ще дитячими враженнями, оскільки батька - військового лікаря постійно переводили, і я змінив 6 шкіл – від Криму до Красноярського краю та Республіки Комі. Закінчив факультет журналістики МДУ – ще у вільну епоху початку 1990-х. Потім співпрацював з різними виданнями, написав безліч статей про регіоналізм, опублікованих у карельській, російській та європейській пресі.

Але помітив, що, починаючи десь з 2012 року (третього путінського терміну), мої статті стали все більше нервувати республіканську владу. Вона зміцнювала «вертикаль», а я писав про необхідність вільних виборів і регіонального самоврядування. Нібито формальних юридичних підстав для переслідування за мої статті не було – але причепилися до якоїсь картинки у соцмережах. Призначений з Кремля губернатор Худілайнен (був главою Республіки Карелія у 2012-2017 роках) прямо заявив: «Таким екстремістам у Карелії волі не буде». Спочатку – штраф, потім адміністративний арешт, а потім мені прямо заявили «Е»шники (Центр «Е» – Головне управління з протидії екстремізму МВС РФ, – ред.): наступна справа буде кримінальною. Взагалі, я зрозумів, що вільно працювати вони мені не дадуть, і переїхав до Естонії.

- Як живеться на новому місці? Які характерні риси цієї країни відзначаєте?

- З точки зору журналіста, головний контраст Естонії та Росії в тому, що Естонія сьогодні ділить з Ісландією перше місце у світі за свободою слова в інтернеті. А в Росії садять людей за картинки, репости та лайки у соцмережах. Але я думаю, що цей цензорський режим довго не проіснує...

Зараз я співпрацюю тут, в Естонії, з різними медіа і редагую наш проект «After Empire/Після Імперії – Регіоналізм і федералізм в Росії».

- Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше про цей сайт. Які є плани, ідеї щодо його розвитку?

- Ми створили «Після Імперії» з моїм другом і колегою зі Швеції, політологом В'ячеславом Пузеєвим у листопаді 2016 року. Фактично, сьогодні у російськомовному інтернеті це єдиний незалежний дискусійний ресурс про перспективи російського регіоналізму та федералізму. У нас публікуються автори з різних регіонів РФ, а також відомі політичні аналітики з різних країн. Відвідуваність сайту зростає, ми намагаємося розвивати його технічно, нещодавно запустили відеоканал на Youtube. Ми робимо портал на базі маленького НКО, причому часто на «чистому ентузіазмі». На жаль, нам поки не вдалося добитися грантів від великих міжнародних медіа-фондів – що, звичайно, дуже сильно допомогло б розвитку та просуванню порталу. Але, мабуть, ці фонди мислять так само централістськи, як і Кремль, і вважають тему російського регіоналізму «неактуальною». Що ж, багато з них на початку 1991 року теж вважали, що СРСР збережеться на світовій карті...

Олег Кудрін, Рига-Таллінн

Фото: facebook.com/vadim.shtepa