Невже застаріли ідеї великого поляка Єжи Гедройця? - 26.01.2018 01:04 — Новини Укрінформ
Невже застаріли ідеї великого поляка Єжи Гедройця?

Невже застаріли ідеї великого поляка Єжи Гедройця?

Блоги
3017
Ukrinform
У сьогоднішній Польщі ще не відчули, наскільки параноїдальною може стати ідея велокодержавності північного сусіда

У першому цьогорічному числі журналу "Nowa Europa Wschodnia" (польський двомісячник, присвячений подіям у Східній Європі та Центральній Азії) розміщено дві цікаві та контраверсійні статті. Настільки актуальні, що впливове видання "Polytika" відразу їх запозичило та опублікувало якраз на наші Різдвяні Свята.

Йдеться, по-перше, про публікацію  журналістки та громадської діячки Ізи Хруслінської (Iza Chruslinska) під красномовною назвою "Інше обличчя Володимира В’ятровича". Вперше в польських ЗМІ смілива авторка, яка брала участь у багатьох акціях Об’єднання Українців у Польщі  (ZUwP), зробила спробу альтернативного погляду на керівника Українського інституту національної пам'яті п. В’ятровича. Його, як відомо, часто незаслужено  називають "ворогом номер один" Польської держави. Зробила це, за її словами, "без великої надії на переконання будь-кого".

Авторка навіть переклала польською мовою оповідання В.В’ятровича "Люди»,  написане ще влітку 2015 року. Цей невеличкий твір п. Володимира є дійсно унікальним, вартим для читання усіма, не байдужими до т.зв. "Волинської трагедії" по обидва боки річки Буг.

Як відзначила Іза Хруслінська, "його автором є не стільки В’ятрович-історик, як В’ятрович-людина". Мабуть, кожен, хто особисто знайомий з директором Українського інституту, підтвердить його делікатну інтелігентність, так тонко підмічену польською публіцисткою. Ізю Хруслінську, судячи з її справ та чесної позиції, можна нині порівняти з росіянкою Ганною Політковською, російською журналісткою-правозахисницею, вбитою 7 жовтня 2006 року, в день народження В.Путіна, нагородженою за життя Спеціальною премією Парламентської асамблеї ОБСЄ.

Назву другої статті, на яку варто звернути особливу увагу, можна перекласти як "Час на постгєдройцівську доктрину щодо України". Зазначимо, що йдеться про Єжи Гєдройця – видатного філософа, письменника, редактора журналу "Культура", що видавався в післявоєнний час у передмісті Парижа Maisons-Laffitte. Нині важко повірити, що це емігрантське видання по суті викувало в часи сталінізму доктрину східної політики майбутньої незалежної Польщі, відродження якої, за тодішнім глибоким переконанням Єжи Гедройця і його коллег, лише питання часу.

Єжи Гедройць у робочому кабінеті
Єжи Гедройць у робочому кабінеті

Наріжним каменем східної програми Польщі у викладі Єжи Гєдройця було визнання права уярмованих народів на самовизначення, а для цього слід буде  зректися прагнень до колишніх східних теренів. Редакція "Культури" виходила з візіонерської позиції, що визнання поляками постялтинського східного кордону  є необхідною умовою для майбутньої співпраці з Україною, Литвою та Білорусією. Ось як, задовго до видання праць іншого знаменитого поляка Збігнєва Бзежинського, у далекому Парижі польські емігранти-інтелектуали вірили у незалежність і державність своїх сусідів на Сході українців. Автор публікації  "Час на постгєдройцівську доктрину щодо України"  – керівник відділу Білорусі, України і Молдови в Центрі східних досліджень ім. Марка Карпя (Marka Karpia) Войцех Конончук (Wojciech Kononczuk) наводить слова ксьондза Йозефа Маєвського на сторінках "Культури" у 1952 році: «Нехай литовці (...) тішаться своїм Вільнюсом, а у Львові нехай майоріє синьо-жовтий прапор".

Мабуть, як припускає Войцех Конончук, це був початок важкої, але успішної пропаганди цієї ідеї. До його честі, він відшукав на шпальтах "Культури"  твердження  іншого творця цього журналу Юліуша Мєрошевського: "Росія, що домінує над народами Східної Європи, – є суперником, якого не здолати".  В нинішній час можна лише дивуватися прозорливості цих людей. Наскільки актуальними є їхні твердження!

Автор, безперечно, має рацію в тому, що "без співпраці поляків з українцями, литовцями і білорусами, а також  без нормалізації відносин між народами, які творили колись Річ Посполиту, неможливо було подолання російського імперіалізму".

 У 90-х роках минулого століття "Культура", дотримуючись засадничих ідей і принципів діяльності редакції, невтомно переконувала польські еліти в необхідності підтримки Києва, хоча чергові польські уряди, як пише автор , самі це розуміли під неформальним гаслом "Ukraina to nie Rosja". Пізніше саме такий вислів став титулом книги Леоніда Кучми «Україна – не Росія».

Публікація Войцеха Конончука містить чимало прикладів ефективної підтримки молодої держави Україна з боку держави Польща впродовж 25 років у найрізноманітніших сферах, видаючи це як своєрідний тріумф ідей Єжи Гедройця. Інколи навіть складається враження, що забагато "реверансів" в бік східного сусіда.

 Але, як у типових доповідях радянської епохи, коли спочатку перераховувались позитивні моменти, а потім слідували сумнозвісні слова: "Разом з тим..." і навалювалась нищівна критика, так і у статті «Час на постгедройцівську доктрину щодо України» холодний душ на читача виливається дуже відчутно й контрастно. Настільки, що мимоволі спадає на думку, що дванадцятикратне повторювання впливу паризького журналу "Культура" приведене для того, щоб підкреслити застарілість, «нафталінність» ідей минулого століття.

Ось що міститься на "темній стороні Місяця":

- "ідеї Гєдройця – Мєрошевського не потрібно "канонізувати" і через силу достосовувати до кожної ситуації";

- "у Польщі потрібна дискусія на тему нової візії стосунків з Україною";

 - "у справах, що визнаються в Україні як престижні..., Київ є важким і незвикло впертим партнером";

- "польська політика щодо України після 2015 року і зміни в польській історичній політиці привели до найбільшої  з 1991 року  кризи у двосторонніх стосунках";

- "сьогодні ми повинні дивитися на Україну реалістично, без наївного романтизму";

- "твердження , що «немає незалежної Польщі без незалежної України» перестало бути актуальним після приєднання Польщі до НАТО в 1999 році";

- цікавим і багатозначним є те,що над Дніпром на існує уяви, що це незалежність Польщі спричинила до здобуття і утримання незалежності України";

- "міжнародна вага Польщі залежить не від того, якими будуть відносини Польщі і України, а від сили та розвитку польського господарства, успішності польської політики в Уніі";

- "на конфлікт польсько-український накладає відбиток сильна суперечка польсько-польська. Водночас, аби бути успішною, польська політика проти Києва ...  повинна спиратись на надпартійний консенсус";

- "не слід сумніватися: критичне ставлення до власних справ займе українцям ще багато, може, дуже багато літ";

- «зближення позицій... вимагає жестів зі сторони української влади, які б демонстрували ясні та без жодних сумнівів оцінки подій на Волині та у Східній Галичині";

- "поляки... багато років терпеливо, може, надмірно терпляче пробували розтлумачити українцям, про що йдеться. Вони, однак, або не хотіли зрозуміти, або розцінювали це як ознаку слабкості";

- "присутність українських заробітчан несе з собою для польського суспільства чимало викликів, пов'язаних з можливістю зростання напруги та ксенофобії";

 - "в Києві немає і ніколи не було жодної політичної концепції , яка б пропонувала, як скласти відносини з Польщею".

  Мабуть, досить цитувати другу частину  цієї цікавої публікації. Але, перед тим як висловити обережні заперечення, хотілося б навести останній витяг, з яким погодились би усі: «Навіть Гєдройць недооцінив потенціалу спорів символічно-історичних поміж поляками та українцями. А вони є найтруднішими для розв'язання і, на жаль, приводять до ситуації, в якій символи і зле розуміння престижу стають важливішими, ніж реальні інтереси, що впливають на фундаментальні для обох держав справи".

Переможці конкурсу імені Гедройця у Посольстві Польщі
Переможці конкурсу імені Гедройця у Посольстві Польщі

Той, хто читає не лише польську періодику, а і коментарі поляків до будь-якої статті про Україну, підтвердить, що невмотивований гнів, злість, зверхність, а іноді й ненависть бринить у дописах обивателів. Навіть припускаючи, що більша частина таких коментарів надсилається з-під Петербурга, де, як кажуть, засіли пси інформаційних воєн, видно, наскільки поляки готові "вестись "  на російську пропаганду. Отож, слід віддати належне Войцеху Конончуку: він загалом дуже толерантно критикує українську сторону. Більше того, в окремих випадках має рацію: чіткої концепції щодо найбільшого західного сусіда Київ не виробив. А в нинішній війні урядовців Польщі із єврочиновниками, в час, коли і сусіди потребують хоч якоїсь підтримки (зрозуміло, що про суттєву допомогу не члена ЄС не йдеться). Україна лише з інтересом спостерігає, хоча і в них, і в нас реформа судочинства спрямована на посилення позицій партії влади. Має рацію пан Войцех і в тому , що термін "стратегічне партнерство" між нашими країнами настільки часто вживаний і вихолощений, що на нього звертають таку ж увагу, як на план евакуації у МЗС на випадок пожежі.

Уся креативність розвитку міждержавних відносин була вичерпана у "грандіозному" проекті нафтопроводу  Одеса – Броди – Гданськ.

 Однак деякі речі автор публікації, свідомо чи ні, не згадує.  Наприклад, що термін "геноцид" у відомому документі Сейму Республіки Польща притягнутий штучно (юридичні аргументи з цього приводу наводились неодноразово). А ще точніше – підказку щодо геноциду дали промосковські депутати Верховної Ради України – регіонали і комуністи – у сумновідомій заяві 148-и до польських колег у червні 2013 року. Сейм тодішньої каденції відповів чітко – це кремлівська провокація. Після жахливої Смоленської трагедії, коли загинув перший ешелон польської політичної еліти, парламентарі Польщі у наступній каденції погодились із заготовкою адептів "русского мира".

А яким є логічний ланцюжок після "узаконення" терміну  «геноцид з боку українців»? Наступним кроком може стати законодавча новела про відповідальність за заперечення геноциду аж до позбавлення волі як громадян Польщі, так і іноземців. А ще – список нев’їздних українців (це ж так боляче, адже для них буде закрита уся Шенгенська зона). Далі – узаконення переліків маєтків та земель поляків, які нібито були знищені в роки взаємопоборювання і, звичайно, відновлення прав нащадків на цю власність. Або – репарації. Можливо, до цього і не дійде, хоча хто ще рік тому припускав, що нинішні польські урядовці вимагатимуть репарацій від Німеччини.

Надмірно оптимістичною виглядає теза автора публікації про те, що безпека Польщі не залежить від України, а лише від парасольки НАТО. У Польщі ще не відчули, наскільки параноїдальною може стати ідея велокодержавності північного сусіда. Доки йшла війна у Чечні, України могла не боятись за Кримський півосторів. Доки йде війна в Україні, не буде ще одного фронту під Калінінградом. Але давню мрію про "коридор" від Білорусі до Калінінграда, потіснивши польську територію, Кремль не забув. Ще не вигадав, у яку гібридну оболонку її замаскувати.

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>