«Українська ніч» бодай трішки відкриває завісу - 26.01.2018 00:10 — Новини Укрінформ
«Українська ніч» бодай трішки відкриває завісу

«Українська ніч» бодай трішки відкриває завісу

1298
Ukrinform
Принаймні дає нагоду запізнатися з правдою

Марсі Шор – профессор, доцент історії Єльського університету. Її видана в цьому університеті "УКРАЇНСЬКА НІЧ" – це історично відносно точний філософський опис подій в Україні у 2013-14 роках, які, безперечно, змінили Україну та, правдоподібно, вплинули на світ. Там, де автор не має власного досвіду або знань, вона спирається на інтерв'ю та яскраві спогади колоритних очевидців, які часто були учасниками цих подій.

Частина книги, яка представляє історію Революції Гідності, зокрема в Києві з листопада 2013 року по лютий 2014 року, наповнена фактичною інформацією та, здається, певною мірою і особистим досвідом. Інша частини книги – про ранні етапи війни в Луганській та Донецькій областях України –невелика, але, тим не менш, варта уваги, тому що автор намагається представити різні погляди на війну, яка вже коштує життя багатьом, але, мабуть, не має ніякої окресленої мети. Чесно кажучи, з наративу неможливо з'ясувати, чи була автор колись особисто в цих двох областях, що нині розбиті війною.

Незважаючи на відсутність особистого досвіду автора, а швидше черз бачення події переважно очима інших людей, "УКРАЇНСЬКА НІЧ" є цікавим читанням. Ці очевидці – переважно маловідомі люди, декотрі з яких практично не беруть участі в подіях, а тільки спостерігають за ними. Ретроспективно це, мабуть, корисно, оскільки мало мотивів для прославляння себе, і погляди є в основному відвертими. Адже дуже часто при таких важливих і небезпечних подіях видатні особи, які подають інформацію, доводять багато, що є більш схожим на прославляння себе.

Чесно кажучи, після закінчення читання "УКРАЇНСЬКОЇ НОЧІ" я залишився глибоко задуманим. Я сам коротко брав участь у деяких подіях Майдану, але багато вражень, представлених у книзі, пройшли повз мене і багато що було для мене невідомим. Те, що я вважав недоліком пані Шор, – не висловлювати власного свідчення як очевидця, а більше інших – насправді було безцінним і глибшим розумінням самої події.

Я бачив Майдан як революцію українського народу, особливо молодого покоління, яке намагалося представити перед світом своє бажання і настійно втілити свою волю до досягнення гідності як людей, так і як нації. Справді, зараз я бачу, що події переплітаються також як єднання української нації – не в етнічному сенсі, а в політичному плані – народи України (українці, росіяни, поляки, євреї та інші) всі стали українцями, тому що вони хотіли бути українськими європейцями, а не росіянами. Сурогатне  і різноманітне звітування, коли бачиш події в очах безлічі різних акторів чи спостерігачів, насправді є силою книги.

Проте, на жаль, пані Шор не змогла уникнути власних упереджень. Занадто часто вона натякає на українську минулу історію, особливо під час Другої світової війни, і приписує українським політичним та військовим формуванням або її лідерам пригноблення інших національностей, а не тим, чим вони фактично були — жертвами пригноблення чужими формаціями. Вона плутає фанатизм і фашизм та використовує роздуми без історичних доказів чи обґрунтування. В історичній ретроспективі автор, здається, бере сторону всіх національностей, крім українців, і це, незважаючи на те, що вся історія описана нею, що трапилася під час Другої світової війни, відбулася на українській землі, а основними жертвами були етнічні українці.

Ще однією точкою моєї особистої суперечки з пані Шор є те, що вона надає дуже мале значення користуванню українською мовою. Люди в Україні, через двадцять шість років після проголошення незалежності, які просто нехтують вивченням рідної мови, звичайно, можуть бути хорошими українцями. Однак, через це нехтування вони втратили більшу частину української історії, літератури та культури і тому не можуть бути такими, як ті, хто говорить, читає і пише українською мовою. З іншого боку, ті, хто зухвало відмовляється навчатися і наполягає на використанні мови ворога, взагалі не є українцями.

Тим не менш, "Українська ніч" – це важливий інтелектуальний та емоційний погляд, не стільки для того, щоб дізнатись, що ж відбулося в Україні у 2013-14 рр., але і для розуміння філософських та моральних підстав події у загальнолюдських засадах. Ці поняття є, здається, простими та, однак, вони стали дуже заплутаними через те, що колись називали пропагандою, а, з огляду на модерну термінологію, сьогодні називають public relations (PR). Росія витрачає дуже багато часу та зусиль на вдосконалення цього стану плутанини через свій PR. Удосконалення плутанини здається оксюмороном, проте це дуже реально відбувається у нашій дійсності. Пані Шор натякає на цю російську роботу і перекликається на  книжку українсько-російсько-англійського журналіста Пітера Померанцева, яка називається "Ніщо не є правдою, та все можливо", описуючи Росію. Через цю плутанину залишається заплутана не тільки Україна та українці, а й ціла світова спільнота. "Українська ніч" бодай трішки відкриває завісу та принаймні дає нагоду запізнатися з правдою.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>