Корейська криза: Трамп вже хвалить Китай і вже критикує Росію
Президент США Дональд Трамп звинуватив Росію в тому, що вона допомагає КНДР долати міжнародні санкції. Те ж саме того ж дня (18 січня) заявив держсекретар США Рекс Тіллерсон. Зокрема, президент сказав, що “Росія нам абсолютно не допомагає”, і що “Москва знищує частину того, що робить Китай" (мається на увазі, що КНДР отримує від Росії те, у чому їй відмовляє, дотримуючись санкцій, Китай). Держсекретар висловився так: “Для нас очевидно, що вони (Росія – ред.) не застосовують у повному обсязі санкції, і є деякі докази того, що вони можуть звести нанівець певні санкції”. Очевидно, що таких висновків Трамп і Тіллерсон дійшли не лише через повідомлення ЗМІ (зокрема, Reuters) про російські танкери, які вcупереч міжнародним санкціям постачали паливо до Північної Кореї.
Отже, США змінили основний об'єкт критики за підтримку режиму Ким Чен Ина з Китаю - на Росію. Китай Трамп вже хвалить за блокування поставок нафти і вугілля до КНДР.
Звісно, це зовсім не означає, що ситуація навколо так званої корейської кризи суттєво змінюється. Так само, до речі, як не змінюють її перемовини Південної Кореї та Північної Кореї щодо участі останньої у зимових Олімпійських іграх. Ні, вона все ще тупикова, ця ситуація: на війну США та її союзники не наважуються, а мирного і водночас ефективного шляху виходу з тупика не видно.
Однак згадана нова риторика американських лідерів означає серйозний крок «вперед» у американо-російських стосунках. “Вперед” - це, звісно, на шляху виправлення американцями попередніх своїх помилок у ставленні до Росії. Журналісти та інший політично активний люд вже відзначили, що президент США вперше так жорстко покритикував Росію, з якою він ще зовсім недавно сподівався укладати якісь домовленості стратегічного (і дружнього) характеру. Прірва між Москвою і Вашингтоном невпинно розширюється і поглиблюється. У Кремлі тішать себе надією, що цю прірву вони зрештою подолають, якщо твердо стоятимуть на своєму і створюватимуть Білому дому максимум стратегічних проблем. Суто теоретично не можна сказати, що ці надії геть марні, але на практиці поки що відбувається не так, як кортить Кремлю.
На практиці США відверто проігнорували відкритий заклик Москви розпочати перемовини з КНДР за посередництва Росії. У Вашингтоні розуміють, що це не ті перемовини, які їм потрібні. Рекс Тіллерсон 16 січня на зустрічі міністрів закордонних справ 20 держав у канадському місті Ванкувері заявив: “Ми повинні збільшити ціну за поведінку північнокорейського режиму до такого рівня, щоб примусити КНДР сісти за стіл для проведення справжніх переговорів”. Підкреслимо слово “справжніх” - фактично це відповідь на згадану пропозицію Москви і Пхеньяна.
Власне, міністри у Ванкувері зустрічалися для обговорення єдиного питання: як зробити санкції проти КНДР дієвими? Дієвими – це такими, щоб у Пхеньяна був тільки такий вибір: або відмова від ядерної зброї, або негайна смерть режиму. Тобто, США наполегливо шукають шляхи примусити КНДР беззастережно відмовитися від ядерної та ракетної зброї і не збираються починати політику регулярної плати шантажистам за обіцянку поки що не стріляти ракетами з ядерним зарядом. Не дивно, що Росія і Китай відмовилися взяти участь у ванкуверській нараді, тим самим продемонструвавши зайвий раз, що у них у цьому питанні інші інтереси, ніж у США та всього світу. Важливо, щоб ця реальність (що шантажист не один!) міцно зафіксувалася у всіх, хто щиро хоче позбавити північнокорейський режим зброї масового знищення.
Звинувачення Трампа і Тіллерсона на адресу Кремля за підтримку КНДР всупереч санкціям ООН, за які Росія теж голосувала, дають нам надійні підстави сподіватися, що американці врешті-решт усвідомлять: для США (а отже й для всього світу) проблема Росії та проблема КНДР – це одна проблема, а не дві різні. Причому, проблема КНДР – похідна від російської. А тому годі американцям сподіватися, що Росія якось може допомогти їм у розв'язанні корейської кризи. Не допоможе, бо сама цю кризу і створила, аби мати абсолютний (загроза ядерного удару по США) важіль впливу на політику Вашингтона.
Юрій Сандул, Київ
