Мирно про Єрусалим можуть домовитися лише добрі сусіди, але не смертельні вороги
Єгипет від імені Ліги арабських держав вніс на розгляд Ради Безпеки ООН проект резолюції, яка закликала США скасувати своє рішення визнати Єрусалим столицею Ізраїлю. У понеділок відбулося голосування з абсолютно прогнозованим результатом. З 15 членів Ради Безпеки четверо постійних і 10 тимчасових, у тому числі Україна підтримали резолюцію, а США, ясна річ, наклали вето, і в підсумку рішення нема.
Чому США «проти» - зрозуміло, а ось чому геть усі інші «за»? Невже у США немає друзів-союзників у Раді Безпеки? Партнери США по НАТО – Велика Британія та Франція – теж виступили проти американців, навіть не утрималися. Так і проситься фраза: «Увесь світ проти США!» Нарешті, чи не станеться так, що вороги Ізраїлю на Близькому Сході, натхненні таким одностайним антиамериканським (і антиізраїльським, звісно) голосуванням, наважаться на активні силові дії проти Ізраїлю. Інакше кажучи, чи не стає загроза нового спалаху війни реальною як ніколи за минулі років десь так з тридцять?
На щастя, це не так. Насправді жодного драматизму у понеділок на Раді Безпеки ООН не було. Одностайна підтримка «антиамериканського» проекту резолюції тому і склалася, що на сто відсотків всі були впевнені: 1) вето США буде, а отже можна голосувати «так», знаючи, що однаково в підсумку буде «ні», бо резолюцію не ухвалять; 2) всі розуміють, що воювати всерйоз з Ізраїлем жодна мусульманська чи арабська країна Близького Сходу наразі не буде, бо гарантовано програє; 3) США не буде ні на кого сердитися за голосування, тобто жодного погіршення стосунків не буде. До речі, Ізраїль також.
Тобто, маємо голосування, яке абсолютно нічого не змінює в реальній політиці – ні в добрий, ні в поганий бік. Такі «безплідні» голосування періодично трапляються в Раді Безпеки ООН, вони є обов’язковим побічним продуктом системи правил, за якими ця міжнародна організація створена і досі функціонує.
Інша справа, що багато хто ситуацію з визнанням США Єрусалима столицею Ізраїлю намагається використати з інформаційно-пропагандистською метою. Найбільше, здається, тут старається Туреччина. Вона так активно протестує (на словах), ніби ось-ось вдасться до чогось надзвичайного, приміром, як максимум - оголосить про війну Ізраїлю, як мінімум – постачатиме зброю та інші ресурси ХАМАСу чи «Хезболі» (до речі, ці відверто антиізраїльські терористичні організації, безумовно, намагатимуться роздмухувати питання Єрусалима, аби отримати собі під це діло додаткові гроші від багатих мусульман – держав чи приватних осіб). Але нічого цього – ні максимуму, ні мінімуму – турки не зроблять. Навіть визнання Анкарою східного Єрусалима столицею Палестини на щось більше, ніж гучну заяву, не тягне. Поки що питання, що і де буде в Єрусалимі, вирішує Ізраїль і ніхто інший. Завдання у турків набагато «скромніше»: утвердити серед мусульман та арабів просту думку, що саме Туреччина найбільше робить для захисту їхніх інтересів, а тому саме Туреччина (а не Іран чи Саудівська Аравія) заслуговує на роль справжнього лідера всіх мусульман.
А щодо проблеми міста Єрусалим у сенсі питань: кому це місто має належати? чиєю столицею має чи може бути? чи може там бути одночасно дві столиці двох держав (Ізраїлю і Палестини)? як мають уживатися в цьому місті центри трьох світових релігій? – то про все це можна, звісно, раніше чи пізніше домовитися. Але домовлятися мають добрі сусіди, а не смертельні вороги. Допоки в мусульманському та арабському світі домінуватиме думка, що єврейській державі не місце на Близькому Сході, доти ситуацію в регіоні визначатиме військова міць тієї чи тієї держави, а не вправність дипломатів на перемовинах.
Саме так - нинішню ситуацію на Близькому Сході визначає виключно баланс військових сил у регіоні. Власне, так було завжди усі попередні 70 років. Просто раніше були реальні спроби (за підтримки СРСР) вирішити проблему з Ізраїлем кардинально, тобто - грубою силою. Усі ці спроби закінчилися невдачею, і нині не видно, хто захоче (і зможе) їх повторити. Ізраїль залишається «не по зубах» своїм ворогам, надто сьогодні, коли у нього є – не офіційно, але реально – ядерна зброя. Це не означає, що проти Ізраїлю не буде вестися терористична («гібридна») війна, навпаки – визнання США Єрусалиму столицею Ізраїлю може спричинити активізацію такої війни, але терор, до якого вдаються ХАМАС чи Хезбола, не може кардинально змінити ситуацію в регіоні. Вона і далі визначається союзом, у тому числі й насамперед – військовим, Ізраїлю та США.
Юрій Сандул. Київ
