Україна і Польща: минуле - без спекуляцій, майбутнє - в економічному розвитку

Україна і Польща: минуле - без спекуляцій, майбутнє - в економічному розвитку

1609
Ukrinform
Історія стає все більш могутньою зброєю. Принципово важливо знайти спільну мову - попри всі розбіжності й суперечки

Історична наука перетворюється на засіб політичної пропаганди, можновладці маніпулюють фактами, «третя сторона» вміло використовує це у своїй гібридній війні... Нинішня криза у стосунках між Україною та Польщею мусить бути вирішена. Задля розвитку обох держав і миру в регіоні. Про необхідність пошуку формули примирення від біблійних «не зашкодь» і «простити і бути прощеними» до взаємовигідних економічних прорахунків йшлося на круглому столі «Історична політика в сучасних українсько-польських відносинах», що відбувся в Укрінформі.

УКРАЇНА СТАЛА СУБ’ЄКТОМ ГЕОПОЛІТИКИ, І ЦЕ ВИКЛИКАЄ НЕРОЗУМІННЯ В ПОЛЬЩІ

«Тільки-но Україна стала суб’єктом європейської політики, почала говорити про своє бачення тих чи інших проблем, ми відразу побачили на Заході нерозуміння. Заява, що у нас є свої національні інтереси, досить часто сприймається, в тому числі й сусідами, насторожено, інколи контроверсійно... Ми бачимо спроби повчань з боку Польщі: що робити українцям з власною історією, яким чином реагувати на ті чи інші події, кого призначати на якісь посади в державних інституціях, а кого ні. Однак не можна заганяти назагал дружні стосунки між Україною і Польщею у конфронтацію, адже зрозуміло, що будь-яка така дія потребуватиме значно більших зусиль для вирішення ситуації», – наголосив, зокрема, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Василь Яблонський.

Він констатував, що, на жаль, історична політика останнім часом почала задавати тон, піднімати градус в українсько-польських стосунках, попри існування великої кількості інших загроз і проблем на двосторонньому рівні.

«Багато хто це пов’язує з приходом нової влади у Польщі й відсутністю успіхів у внутрішній політиці, наявністю проблем у стосунках з Євросоюзом, що підштовхує  польських урядовців до радикальних кроків у стосунках з Україною, спонукає торпедувати українсько-польську проблематику», – сказав Яблонський.

Василь Яблонський
Василь Яблонський

Також він вважає, що на ситуації позначилися неувага медіа і, що найважливіше, зацікавленість «третьої сторони».

«Є проблема видимої чи невидимої «третьої руки» – Російської Федерації. І формула прощення не працює через те, що це вигідно тій державі, тому суспільству, яке ще досі воює, принаймні віртуально, в реаліях Другої світової війни. Ми прекрасно розуміємо, хто зацікавлений у погіршенні українсько-польських стосунків», – підкреслив заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Він закликав до широкого діалогу і пошуку конструктивного виходу в асиметричній відповіді.

«Ми маємо не звужувати діалог, а вести його широким фронтом. Ми повинні розуміти: якщо України почне якісь дії в плані вишукування проблем між українцями і поляками, які пов’язані з національно-визвольними змаганнями 1918-21 років, з політикою Польської держави на українських теренах у 1920-30-ті роки, в 1940-ві роки, це буде ще одним витком ескалації в двосторонніх стосунках. І найкраща наша відповідь – не пряма, а асиметрична. Її треба шукати на всіх рівнях», – зазначив Яблонський.

ФОРМУЛА «ПРОЩАЄМО І ПРОСИМО ПРОЩЕННЯ» НЕ СПРАЦЮВАЛА

Польський історик, професорка Варшавського університету і НаУКМА Оля Гнатюк солідарна з Яблонським щодо пошуку виходу в асиметричній відповіді. Водночас вона вважає, що  ситуація в Польщі «далеко не проста, і не можна все зводити до «поганого» «РіS» (правляча консервативна партія «Право і справедливість» – ред.). 

«В даний момент показати дружню підтримку польському громадянству є дуже важливо. Але не всупереч правлячій партії, адже може бути помилкою зосередити всі  зусилля на тому, щоб тримати зв’язок з «Громадянською платформою» (найбільша опозиційна партія, лідером якої є Ярослав Качинський – ред.). Потрібно шукати контактів і виходів у тих місцях, де у нас дуже добрі взаємини. Це, зокрема, економічні і академічні взаємини», – сказала Оля Гнатюк.

Водночас вона висловила припущення, що довіру між країнами іноді руйнують умисно, згадавши при цьому візит Порошенка в Польщу, який не отримав належного значення через те, що  «хтось у цей момент запустив інформацію про перейменування Московського проспекту на проспект Бандери», а також візит президента Польщі Броніслава Комаровського в Україну, під час якого відбулося прийняття закону про антикомунізацію в українському парламенті.

Оля Гнатюк
Оля Гнатюк

«Я дуже критично оцінюю те, що відбувається протягом останніх років і, зокрема, останніх тижнів. І я не бачу, що провина є лише з одного боку... Мене дуже тішить якісна зміна в українській зовнішній політиці і зваженість щодо рішень з боку українського керівництва. Було би добре, якби і менші посадові особи, які, очевидно, здобувають цим собі більшу підтримку і роблять це з певним розрахунком, трималися принципу «Не зашкодь». Бо є дуже погані наслідки цих дитячих ігор... Але це не єдина причина, а одна з багатьох причин руйнування довіри. І це руйнування довіри відбувалося також і з польського боку. Чимало польських високопосадовців доклали багато зусиль до того, щоб цю довіру зруйнувати», – зазначила Оля Гнатюк.

Говорячи про пошуки виходу з ситуації, вона зазначила, що стара формула примирення вже не спрацьовує і необхідно шукати іншої.

«Формула «Прощаємо і просимо прощення» вичерпала себе. Треба шукати грунтовно іншої формули. Можливо, вона має бути зосереджена довкола вшанування загиблих і пам’яті наших спільних жертв. Бо, всупереч твердженням про те, що мертві не мають національності, культ предків є складовою нашої культури, нашої цивілізації», – підкреслила науковець.

Вона також наголосила на важливості продовження історичних досліджень і їх максимальної популяризації.

«Нам потрібно знати не лише те, що є якоюсь крайньою позицією, бо тоді ми граємо в ту саму гру, в яку грають ті, хто хоче запхати нас у глухий кут. Якщо ми будемо винятково досліджувати діяльність ОУН чи УПА на Волині, ми просто не побачимо, що було поза тим. А до середини 1930-их років ОУН була просто маргінальною формацією по відношенню до націонал-демократичного формування і по відношенню до християнських демократів у Галичині. І взагалі ми забуваємо про те, що відбувалося на підрадянській Центральній Україні», – зауважила Гнатюк.

ЩЕ 2013 РОКУ МАЙЖЕ ПОЛОВИНА ПОЛЯКІВ НЕ ЗНАЛИ, ХТО ВИНЕН У ВОЛИНСЬКІЙ ТРАГЕДІЇ І ХТО ЇЇ ЖЕРТВИ

Продовжуючи тему вшанування пам’яті жертв, головний науковий співробітник відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Віталій Лозовий підкреслив, що в Польщі факти жорстокого ставлення до українців не згадуються взагалі. Основними проблемами історичних українсько-польських відносин є передусім події Другої світової війни, і польська сторона акцентує увагу на Волинській трагедії, на глорифікації українцями УПА, виступаючи проти цього. Тимчасом ще кілька років тому чимало поляків не знали причин Волинської трагедії.

Віталій Лозовий
Віталій Лозовий

«В Польщі в 2013 році було проведене соціологічне опитування, яке показало, що 47% поляків – це майже половина – не знали, хто винен у Волинській трагедії і хто був її жертвами. Хоча польська сторона до того стверджувала, що Волинська трагедія є постійним чинником польської історичної свідомості. А далі, за твердженнями і польських політологів, через політичні заяви, через ЗМІ ця подія була роздута до такої міри, що вона почала трактуватися як якийсь польський голокост», – обурився Лозовий.

Владислав Верстюк – завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАНУ – наголосив на тому, що історія стає все більш могутньою зброєю, тож треба ширше досліджувати події нашої спільної українсько-польської історії.

Владислав Верстюк
Владислав Верстюк

«В кінці 1940-их років, в 1950-их роках, коли радянська пропаганда «мочила» ОУН і УПА, вона ніколи не згадувала про Волинську трагедію. Ми нічого про все це не знали. І чому несподівано випливли ці події вже за незалежної України? Очевидно, це комусь було вигідно. І тоді було вигідно, і сьогодні вигідно. Тож якщо ми будемо зосереджувати увагу тільки на Волинській трагедії, ні до чого хорошого це не доведе. Поле співпраці треба розширювати і шукати майданчики, де наші інтереси не є контрпродуктивними», – зазначив Верстюк.

УКРАЇНЦІ ТЕЖ МАЮТЬ ВИЗНАТИ СВОЮ ВИНУ

Як додав завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету Ігор Ільюшин, рішення про проведення антипольської акції на Волині було прийняте не стільки з метою помститися за кривди міжвоєнного чи навіть попереднього періоду.

Ігор Ільюшин
Ігор Ільюшин

«Це було продиктоване військовою стратегією – змобілізувати населення в Західній Україні, тому що Червона армія поверталася в Західну Україну, і це рішення приймала одна політична сила. А кривду, зневагу по відношенню до українців, яку демонстрували всі уряди міжвоєнної Польщі, просто було використано», – сказав Ільюшин.

Водночас він констатував, що в останні роки історична наука перетворюється на відгалуження політичної пропаганди.

«Чимало тих осіб, які сьогодні висловлюються з приводу українсько-польських взаємин, не хочуть розуміти, що у наших сусідів є свої геополітичні інтереси, які й у минулому не збігалися, і не збігаються нині з інтересами українськими. І віра цих осіб у те, що їхнє розуміння історії українсько-польських взаємин є об’єктивним і істинним, породжує боротьбу за монополію на цю істину, що призводить до нетолерантності, ворожості і навіть до агресії», – підкреслив історик. 

Водночас він додав, що у Польщі багато гріхів перед Україною, але є і наші власні гріхи. «Тому єдиний можливий шлях уникнути конфліктів з сусідами – це пошук раціонального компромісу. А компроміс в даній ситуації можливий лише на грунті здорового скепсису до власної історії й обов’язково з визнанням того факту, що українці також чинили злочини по відношенню до своїх сусідів», – зазначив Ільюшин.

Він також сказав, що для старшого покоління поляків Волинська трагедія близька з особистих мотивів, і немає в цьому жодної політики.

«Але наївно було б думати, що, коли це покоління відійде, польське суспільство забуде про цю трагедію. Бо те, що сталося на Західній Волині в 1943 році, для поляків стало чимось на кшталт Катині 1940 року. Коли українські чиновники чи то з Адміністрації Президента, чи то з МЗС, чи навіть з Інституту національної пам’яті заявляють, що в Україні не застосовується політична логіка до аналізу взаємин чи історії взаємин між нашими країнами, то це лише слова, це риторика, бо в реальному житті все навпаки», – вважає Ільюшин.

ПЕРЕДУМОВОЮ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ СПІВПРАЦІ Є ПРИНЦИП «НЕ ЗАШКОДЬ»

На питанні Волинської трагедії загострила свою увагу перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

«З початку 1990-их здавалося, що з відходом поколінь, які були безпосередньо свідками цієї трагедії, емоції мали би зменшуватися. Натомість ми констатуємо, що навіть порівняно з 2003 роком сьогодні градус емоцій катастрофічно виріс. Не усвідомлення проблеми виросло, а саме емоцій. За останні півроку, коли ситуація набула загрозливого і скандального стану, є один позитивний висновок – це те, що прийшло усвідомлення: проблема сама не розсмокчеться. І це дуже важливо, тому що проблема використання історії задля маніпулювання в питаннях україно-польських стосунків є по обидві сторони. І те, що ми починаємо про це говорити як про проблему, сподіваюсь, буде першим кроком до її вирішення», – підкреслила Аліна Шпак.

Аліна Шпак
Аліна Шпак

За її словами, те, що поляки, з одного боку, не знають докладно своєї історії, а з іншого – говорять про українців як про найбільших недругів під час Другої світової війни, – це теж проблема, яку треба вирішувати.

Натомість вона стверджує, що за останніх два десятиліття «в Польщі відбулася маніпуляція конкретним історичним фактом, який значною мірою став використовуватися в медіа і певними політичними силами з тим, щоб сформувати певні свої позиції, які підігрівалися, поза сумнівом, капіталовкладеннями та інформаційними вкладеннями з боку Росії, щоб вбити клин поміж двома народами».

«Це до певної міри спрацювало. І ми маємо відповідні оцінки в польському суспільстві. З іншого боку, в Україні були наші проблеми, нікому не було діла до історичної політики як такої, безсистемність і відсутність політики держави в будь-якому питанні історичної політики, в тому числі україно-польських стосунків, призвели до того, що кожен трактував це собі, як хотів... Тобто Польща займала активну позицію, Україна не займала ніякої позиції. Тому зараз, в останні роки, коли Україна почала мати свою позицію, це викликало певні емоції, призвело до шоку з боку польської сторони... Коли політики однієї країни вказують на можливість чи неможливість пошанування якихось конкретних персоналій історії, то це свідчить про нездорові стосунки поміж народами», – вважає Шпак.

Емоцій дуже багато, а практичних рекомендацій дуже мало. Головне, що відчувається в щоденному форматі, – це брак довіри між двома сторонами. Отож, вважає вона, питання відповідальності лежить на всіх, незалежно від посад і установ.

«Якщо говорити про те, куди би слід було рухатися далі, то передумовами нашої співпраці є питання відповідальності й принцип «Не зашкодь». Ми мусимо усвідомити чітко і гостро: те, що буде в найближчі кілька десятків років між Україною і Польщею, значною мірою залежить від тих людей, які готові брати на себе відповідальність сьогодні, і починати лікувати те, що, на жаль, було недоліковано в попередні роки. І питання деполітизації – ключове», – підкреслила вона.

УКРАЇНА І ПОЛЬЩА МАЮТЬ СПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС – ЗАХИСТ ВІД ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ

Перший віце-президент Польсько-української господарчої палати Олег Дубіш наголосив, що хоч не все просто в нашій історії і з української, і з польської сторони, але принципово важливо знайти спільну мову, попри всі розбіжності й суперечки, в яких зацікавлена Росія.

«Ми маємо розуміти, що у Польщі й України є один спільний інтерес – це захист від гібридної війни, яку розпочала Росія і її спецслужби і яка використовує погіршення польсько-українських відносин як елемент гібридної війни для того, щоб нас ослабити», – зазначив Дубіш.

Треба створювати відповідні платформи та інструменти, які би давали широкому загалу правдиве розуміння нашої спільної історії, і активно розвивати те, що може поєднувати – а це економіка, яка теж може страждати від погіршення ситуації між двома країнами, вважає він.

Олег Дубіш
Олег Дубіш

«Наші економічні відносини поглиблюються. У нас дуже активно розвивається співпраця в оборонному секторі, попри все, що говориться. Зростає динаміка приватного українського сектора в оборонній сфері. А розвиваючи енергетичну співпрацю, ми можемо досягнути дуже хороших конкретних результатів, які й посилять нашу незалежність, і зроблять нас більш важливими для Польщі як для партнера», – сказав перший віце-президент Польсько-української господарчої палати.

Він також наголосив на ролі української міграції. «Українська міграція в Польщі зростає. Цифри різні. Російські пропагандисти, які сіють взаємну невіру, говорять про кілька мільйонів, реально зараз у Польщі перебуває близько 1 мільйона українців. Хочемо ми цього чи не хочемо, через демографічну ситуацію всередині Польща вимушена буде вгамувати свій запал, який провокує певні радикальні настрої. Тому що в найближчі 5 років Польща потребуватиме від 3 до 5 мільйонів робочої сили», – сказав Дубіш.

Він також додав, що за 2016 рік, згідно з даними Національного банку Польщі, українці легальними шляхами перерахували з Польщі 8,1 млрд злотих – це понад 2 млрд євро, і це складає половину суми, яку самі поляки, що працюють за кордоном, перераховують до Польщі. Це показує об’єм і економічний вплив коштів, які дають наші заробітчани, і потенціал українців, які працюють в Польщі.

«Крім економіки, нам категорично бракує спільного інформаційного майданчика для розвитку відносин. Ми пробували фінансувати клуб польсько-українських журналістів у рамках Палати. Нині ініціювали створення українсько-польської медіа-платформи. Ми дуже би хотіли, щоб, розуміючи, наскільки мало країни знають болі, фобії, проблеми одна одної, у нас було місце, де могло би контактувати широке коло людей, щоб незнання і некомпетентність не використовувала третя сторона, якою є спецслужби РФ. Ми повинні володіти спільним інструментарієм, який би допомагав нам боротися із загрозами з боку третьої сторони», –підкреслив Дубіш.

Валентина Пащенко, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-