З усього видно: війна на Донбасі «заморожується»

З усього видно: війна на Донбасі «заморожується»

Аналітика
Укрінформ
Повернення окупованих територій відкладається, але Путін вже не нападе

Помічник президента Росії Владислав Сурков та спеціальний представник держдепартаменту США по Україні Курт Волкер у цьому році не зустрічатимуться. Це можна стверджувати напевне, хоча відповідь Суркова на запитання ТАСС про терміни чергової зустрічі була зовсім не категоричною: «Швидше за все, вже в новому році. Сподіваюся, що на початку наступного року». Однак у дипломатичній практиці не прийнято робити подібні заяви, якщо ймовірність події існує. У даному випадку, раз Сурков каже «швидше за все», то, значить, справа вирішена – зустрічі до кінця року не буде. Також можна з великою ймовірністю припустити, що наступна зустріч Волкер-Сурков відбудеться не скоро навіть у наступному році.

Отже, процес розв’язання проблеми окупованої частини Донбасу, який започаткували США і Росія у формі регулярних перемовин Суркова з Волкером (відбулося три зустрічі), зупинився. Чому так?

Насамперед, відзначимо, що слова Суркова сенсацією не стали. Про зупинку процесу ще кілька днів тому фактично говорив Волкер. Він назвав «кроком назад» російську позицію, висловлену Сурковим під час останньої з ним зустрічі у Бєлграді 13 листопада.

Загалом, нинішні американсько-російські стосунки вже, схоже, можна назвати «замороженими». Динаміка спадає. Напруження – теж, оскільки перетворюється на норму. Як висловився держсекретар США Рекс Тіллерсон, ми хочемо покращення стосунків з Росією, але Росія нічого для цього не робить. Жаль, який демонстрував Тіллерсон – річ другорядна, головне в його словах - констатація доконаного факту: домовитися з Росією не вдалося. А кілька місяців тому, ймовірно – після зустрічі Трампа з Путіним у Німеччині, здавалося, що Москва з Вашингтоном таки знайдуть якесь спільне рішення, якось домовляться і про Донбас, і про Сирію, і про Північну Корею. Не домовилися. Сьогодні Волкер прямо говорить, що конфлікт на Донбасі триватиме близько року, а раніше, ще місяць-два тому, він казав інакше: приміром, оптимістично прогнозував, що до кінця року буде спільне рішення в ООН щодо миротворців.

Спеціальний представник США по Україні Курт Волкер і радник президента Росії Владислав Сурков
Спеціальний представник США по Україні Курт Волкер і радник президента Росії Владислав Сурков

Схоже на те, що тоді Путін подав якусь надію Трампу і Тіллерсону, мовляв, готовий чимось суттєвим поступитися заради нормалізації двосторонніх стосунків. Американці повірили у щирість росіян (а може тільки зробили вигляд, що повірили), і активні перемовини у форматі «Волкер – Сурков» почалися. Але дуже швидко виявилося, що жодних суттєвих поступок Кремль робити не збирається, розраховуючи що США (і Захід загалом) самі підуть на такі поступки, побоюючись перспективи відкритої та виснажливої конфронтації з Росією. А США робити поступки теж не збираються. Ось і виникла ситуація «коса на камінь».

Сьогодні Росія активно демонструє, яка вона непохитна і як впевнено себе почуває. Ось російський міністр Лавров категорично заявляє, що тема приналежності Криму закрита і обговоренню не підлягає. Ось російський прем’єр Медведєв говорить про двохвідсоткове зростання економіки Росії і стабільність рубля, який «відв’язався» від цін на нафту. І обидва дають образливу для американців оцінку причин, чому «атмосфера між Росією та США — «отвратительная» (Медведєв). Вони кажуть, що у всьому винен «вашингтонський істеблішмент», який «накрила хвиля русофобських настроїв» (Лавров). А президент Трамп сам страждає від того, що робить «вашингтонський істеблішмент» (Медведєв).

У такій лексиці явно відчувається насмішка над американцями. Росіяни вважають, що так вони найкраще покажуть свою силу. Мовляв, ми сміємося, бо ми сильні, і ми нікого і нічого не боїмося. Сурков у згаданому інтерв’ю ТАСС сповна продемонстрував цей стиль-метод: «Позиція Росії щодо остаточного замирення Донбасу гранично ясно виражена в нашому проекті резолюції Радбезу ООН. Що тут обговорювати? Приймати треба». Або такі його заяви, що Росія – «найефективніший миротворець», і що «Росія зупинила повномасштабну громадянську війну на Україні». Що ж, скоро ми побачимо, як оцінив гумор росіян «вашингтонський істеблішмент».

А поки що маємо те, що маємо: зупинка процесу «Волкер – Сурков», як і загальне «замороження» російсько-американських стосунків, автоматично означає і «замороження» війни на Донбасі. Тобто, ніякого виведення російських військ з української території не буде, миротворців ООН не буде, виборів та особливого статусу в українській Конституції для ОРДЛО теж не буде. А буде те, що є зараз: періодична стрілянина, млява війна, періоди відносного затишшя та відносного загострення. Скільки ще буде те, що є зараз – ніхто не скаже. Придністров’я, приміром, вже чверть віку живе в статусі невизнаної республіки під фактичним російським протекторатом.

Все це, звісно, не може нас радувати. Відсутність чіткої перспективи повернення окупованих територій – і Донбасу, і, особливо, Криму – тільки погіршує наші шанси на відновлення територіального суверенітету. Час робить своє, люди на окупованих територіях змушені пристосовуватися і приймати ті умови життя, які диктують їм окупанти силою зброї і адміністративного примусу.

Єдиний позитив, який випливає з факту «замороження» війни на Донбасі, це те, що ймовірність масштабного військового наступу Росії на Україну практично зводиться до нуля. США не бажають і Україні не рекомендують повертати Крим і Донбас силою зброї, однак і не дозволять вже Росії наступати. У США є аргументи, які надійно стримають Росії від повторення спроб військовою силою примучити Україну до покори. Це, насамперед, негайні і дуже жорсткі санкції, а також надання українській армії зброї, достатньої для відбиття російського наступу. Тож теза «а то Путін нападе» втрачає актуальність у внутрішніх українських справах.

Ось такий простий, якщо не сказати – примітивний, розклад за принципом «що захопили – поки що ваше, але більшого не отримаєте» і буде основою американсько-російського «компромісу» щодо Донбасу і Криму. Звісно, цей «компроміс» інакше як в лапках не позначиш. Бо він, на жаль чи, швидше, на щастя для нас, не означає закінчення війни, не означає миру, а отже не означає визнання жодною стороною поразки у війні. Відповідь на головне питання – «чим закінчилася і хто переміг в українсько-російській війні» - відкладається на невизначений строк, можливо – на десятиліття. А поки – війна триватиме й далі, і добре, що це відбуватиметься не у формі масштабних кривавих воєнних дій. У відносно «мирному» протистоянні з Росією (тобто, змаганні економік, рівнів життя, тощо) у нас більше шансів здобути остаточну перемогу.

Юрій Сандул, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-