Тереза Мей сьогодні – це Рональд Рейган вчора
У понеділок на традиційному банкеті, що його дає лорд-мер лондонського Сіті, прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей виголосила не зовсім звичайну промову, яка стала, по суті, надважливою політичною заявою, причому фактично не лише від імені британського лідера.
Тема промови-заяви не нова – стосунки Заходу з Росією. Однак незвичайним у ній став не стільки детальний перелік російських гріхів (від військової агресії проти України до кібератак на міністерство оборони Данії та німецький Бундестаг), скільки чіткість, а отже – жорсткість, оцінок цих дій Росії і так само чітко проголошена готовність протистояти агресії Кремля. Тереза Мей не вдавалася до різних дипломатично-словесних реверансів, якими так часто послуговуються західні політики, коли говорять про Росію, вона, як-то кажуть, називала речі своїми іменами.
Заява Мей привертає особливу увагу ще й тим, що, логічно міркуючи, подібні заяви мав би робити лідер найпотужнішої держави Заходу – президент США. Однак від Дональда Трампа ми сьогодні такого не чуємо, він якраз у ці дні вчергове сам заплутався й інших заплутав, коли говорив, що вірить і Путіну, коли той каже, що не втручався у американські вибори, і американським спецслужбам, котрі, навпаки, впевнені, що таке втручання було. Так, очевидно, що Дональд Трамп – це не Рональд Рейган чи (згадаємо ще раніші часи) Вінстон Черчіль.
Можливо, це найважливіший акцент промови Мей. Вона фактично заявляє Кремлю: ваші розрахунки на якісь особисті проросійські симпатії президента США, а також на різноманітні закулісні чи шпигунські інтриги, аби «посіяти розбрат на Заході» – не справдяться. Захід обов’язково знайде у собі сили об’єднатися проти російської загрози: «Ми знаємо, що ви робите, і вам це не вдасться. Тому що ви недооцінюєте стійкість наших демократій, вільних і відкритих спільнот та прихильність західних країн до альянсів». Простіше кажучи, Мей каже Путіну, що його чекістські методи розсварити, підкупити, обдурити західних політиків і західні суспільства не спрацюють, бо на Заході вже всі все розуміють про політику Росії.
Хоча Мей окремо і вже традиційно для західних політиків підкреслила, що Захід не хоче повторення «холодної війни», чіткість і недвозначність, з якою британський прем’єр формулює політику Росії та протидію їй Заходу, неминуче повертають нас у риторику тих часів. Справді, тоді Росія (яка офіційно звалася СРСР) була для Заходу очевидним ворогом і мета зовнішньої політики Заходу полягала у подоланні цього ворога. Звідси і відповідна риторика. І сьогодні, виходячи зі змісту промови-заяви Терези Мей, Росія – очевидний ворог, агресію якого треба відбити. Тут вже скільки не повторюй, що не хочемо «холодної війни», вона (у новій формі) вже йде.
А на війні – як на війні. Зокрема, треба об’єднуватися, треба узгоджувати (поступатися) інтересами окремих країн задля протистояння спільному ворогу. І ось маємо новину, що у грудні антиросійські санкції Євросоюзу будуть продовжені фактично без дискусій. І це попри те, що прихильників їх, як мінімум, пом’якшення заради бізнесу в Євросоюзі вистачає.
Є ще один цікавий нюанс, пов'язаний з промовою Терези Мей. Британський міністр закордонних справ Борис Джонсон незабаром має приїхати до Москви. Цей візит мав відбутися ще навесні, але був скасований (відкладений) через хімічну атаку, вчинену сирійським диктатором Асадом, котрого Москва взяла під захист. У нормальних умовах не варто прем’єр-міністру робити різкі критичні заяви на адресу країни, куди збирається з візитом міністр закордонних справ. Але, схоже, в тім то й справа, що нормальних умов вже нема, а є ненормальні, тобто – «холодна війна». І якщо візит Джонсона до Москви знову зірветься (неважливо, з чиєї ініціативи), Лондону це вже буде байдуже.
Юрій Сандул, Київ
