Путін Завалдайський, або В місті Сочі темні ночі

Путін Завалдайський, або В місті Сочі темні ночі

1543
Ukrinform
Розрекламовані виступи Володимира Путіна ведуть до зростання напруженості у світі

У журналістській професії вважається непристойним переказувати розмови з таксистами. У професії політика вважається непристойним зловживати анекдотами, а тим більше «бородатими». На міжнародному дискусійному клубі «Валдай», що проходив цього тижня в Сочі, президент РФ Володимир Путін знову хизувався жартівливими фразочками на кшталт «якщо здається, хреститися треба». А коли його запитали щодо участі в президентських виборах (до яких вже залишилося менше півроку!), він розповів анекдот про олігарха та його дружину. Не настільки смішний, щоб його тут наводити. Важливіше відзначити підсвідомість, яка рветься з глибин. Путін порівняв себе не з ким-небудь, а з олігархом. Гаряче. З олігархом, який розорився. Ще гарячіше. З олігархом, якого люблять тільки за гроші. Влучив! Вичерпно точно.

АЛІ БАБА І ОДИН РОЗБІЙНИК

Анонсування валдайського виступу Путіна в Сочі було надмірно гучним і претензійним. Навіть такий скептик, як Андрій Піонтковський, повівся і очікував «чогось особливого». Чи то розгорнутої програми четвертого терміну, чи то несподіваних ініціатив всупереч Заходу.

У підсумку ж вийшло щось традиційне, банальне, сто разів жоване. Знову суворі звинувачення в подвійних стандартах: незалежність Косово, мовляв, продавили, а щодо захоплення і приєднання Криму чомусь проти. Численні і також традиційні претензії до США з різних приводів. У зв'язку з цим хтось дуже точно сказав, що Путін виглядав як людина, яка «хоче бути головою в клубі держав, скривджених Америкою».

Здавалося, йому самому набридло повторювати всі ці жовані аргументи. І при тому, що в його спічі не було примирних слів, жестів (нехай навіть по-єзуїтському оманливих), звернених до Заходу, звучав він якось примирливо і втомлено.

Гліб Павловський у зв'язку з цим навіть зробив сміливе припущення: «Путін прочитав надзвичайно пересічну навіть для себе промову, в якій поспіхом торкнувся окремих міжнародних тем, не намагаючись їх пов'язати. Вона не несе в собі жодної концепції, навіть на тому рівні, на якому Путін здатний її запропонувати. Тому моя гіпотеза полягає в тому, що це не та промова, яка готувалася». Утім, невідомо, наскільки можна довіряти Глібу Олеговичу в цьому питанні (як і у всіх інших), оскільки він, як людина, яка мріє повернутися в головні спічрайтери, все ж не зовсім точний та об'єктивний.

Показово, хто були «запрошеними зірками» на дискусійній панелі Путіна. По-перше, екс-президент Афганістану Хамід Карзай. Судячи з того, що він говорив про Україну і, зокрема, про Крим, Карзай сидить на голці кремлівських гонорарів. Виступ голови ради директорів компанії Alibaba Group Джека Ма виглядав на тлі Путіна просто блискуче (кумедно було б як експеримент поміняти їх на якийсь час місцями). І третя зірка - науковий директор Норвезького Нобелівського інституту Асле Тойє.

Це все. «Алі-Баба» є, а казка не склалася. Один кризовий менеджер - екс-президент на гонорарі. Один дійсно топовий менеджер. І один нобелівський функціонер.

Не вражає.

ПУТІН ПРО ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ ТА УКРАЇНЦІВ

В «українській» частині путінських виступів на «Валдаї» все було нудно, без вогника, традиційно брехливо - і щодо Криму («вільне волевиявлення»), і щодо Донбасу («боїмося різанини»). Варто звернути увагу на таку заяву Путіна: «Але усвідомлення того, що така ситуація (протидія України російській політиці, підтримання режиму антиросійських санкцій - ред.) нетерпима і з неї треба виходити, мені здається, стає очевидною, і, що найголовніше , - вона стає очевидною, як мені здається, для переважної більшості громадян самої України».

Схоже, що тут не сама лише пропаганда і прагнення ввести в оману аудиторію. Складається враження, що це дійсне уявлення Путіна про ситуацію в Україні. Що саме такі дані кладуть перед ним на стіл оточення, розвідка. І про це ж шепоче на вушко кум Медведчук.

А далі - як у Пушкіна: «Ах, обмануть меня не трудно!.. Я сам обманываться рад!». Знову вкотре Путін майже дослівно повторює свої світоглядні мантри: «А ми любимо Україну, і український народ дійсно я вважаю братнім, якщо взагалі не одним, не частиною російського народу. Хоч і російським націоналістам це не подобається, і українцям не подобається, але це моя позиція, моя точка зору. Рано чи пізно це станеться - об'єднання, в сенсі об'єднання не міждержавного, а об'єднання з точки зору відновлення відносин. Чим швидше, тим краще, ми будемо все для цього робити».

І знову ось це «чим швидше, тим краще, ми будемо все для цього робити» звучить остаточним діагнозом. Поки російський вождь живий і стоїть на чолі держави, спокою в Україні не буде. Це просто несумісні поняття: Путін-президент і вільна Україна.

Тут, до речі, варто навести цитату з суміжного заходу, що відбувався в ті самі дні в Сочі - так званого Всесвітнього фестивалю молоді і студентів. На зустрічі з ретельно підібраною молоддю Путін сказав таке: «Є й унікальна складова, яка полягає в тому, що країна в нас була завжди дуже толерантна до іншої культури, до інших мов і до інших віросповідань. Вона будувалася спочатку як багатонаціональна країна, і в основі цього будівництва завжди лежала повага до сусідів, повага до інших націй, народностей, народів, мов, культури та релігії. Це було одне з основних складових будівництва Російської держави».

Чи потрібно українцям, які пережили за роки імперії та СРСР стільки заборон на свою мову, культуру, релігію, витрачати багато часу на спростування помилковості цих тверджень. Але звідки ж взялася абсолютна впевненість ВВП в мирно створеній величезній за розмірами Росії? Імовірно з підручника «Історії СРСР» за 5-й клас. І це його справжній символ віри.

(А висновок з цього непрямий, дещо несподіваний. Україна повинна твердо стояти на своєму законі про освіту - для того, щоб виростити багатонаціональну політичну націю. І щоб зменшувати ймовірність зростання на нашій території таких самих маленьких імперських «путіних». Як і «захарченків» та «плотницьких»).

XIX ВСЕСВІТНІЙ ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДІ ТА СТУДЕНТІВ

Як я вже говорив, в ті самі дні, що й дискусійний клуб «Валдай», у Сочі відбувся Фестиваль молоді та студентів. Мабуть, ніщо не описує так яскраво ідеологічну імпотентність режиму, як цей і подібні йому заходи.

Це просто повна калька із заходів, що відбувалися за радянських часів в країнах соціалістичного табору. Але тоді вони мали хоч якийсь сенс. Фестиваль 1957 року в Москві взагалі був великою подією - за багатьма пунктами. Після страшних сталінських десятиліть виявилося, що в цю країну можуть приїжджати іноземці. Місцева людина може навіть з ними спілкуватися. А після цього виявляється, «зовсім не факт, що людину потрібно вбивати» (фраза в лапках - путінська, але подивіться, як добре вона вписалася в роздуми про старорадянські часи).

Більше того, 1957 рік був, по суті, і початком сексуальної революції в СРСР. Фестиваль проходив у розпал літа. А навесні наступного року по всій країні й найбільше в Москві на світ почали з'являтися чарівні мулатики...

Пізніше захід почав вироджуватися, поки не став абсолютно безглуздим. Путінський же Всесвітній фестиваль молоді і студентів - це вже просто оживлений «зомбі». Дико було дивитися репортажі з нього на федеральних телеканалах. Натужний пафос, докладні розповіді про те, де скільки чого з'їли та як повеселилися. Все це - під настирливе повторення, наскільки щедра Росія, яка приймає стільки гостей з усього світу.

А навіщо? А для того, що якось так випадково складається - всі гості захоплюються Росією, її політикою і вождем (пам'ятаєте анекдот про олігарха на початку?). І ще один пік дурості, цього разу піарівської, - колективне фото Путіна з «молоддю світу». Всі як один (хоча чому «як»?) не вищі за вождя.

І тут згадуються «Бенкети Валтасара» з роману Фазіля Іскандера «Сандро з Чегема». Пам'ятаєте, коли народний ансамбль приходить на гулянку кремлівських вождів.

«Головне, не хвилюйтеся! Вожді такі самі люди, як ми, тільки набагато кращі...

- Взагалі вожді маленького росту - Сталін, Ворошилов, Берія, Лакоба...

- Цікаво чому?

- Ленін був маленький - так і пішло.

- Маленькі, вони взагалі більш стійкі...».

До речі, у своїй промові Путін сказав цікаву річ: «Яким ми бачимо майбутнє світового ладу і глобальної системи управління? Наприклад, у 2045 році, коли віковий ювілей відзначатиме Організація Об'єднаних Націй».

Ось тут, мабуть, стало найгірше: «Ми бачимо - у 2045 році». Схоже, він збирається правити до того часу, із запасом, у півтора рази переплюнувши рекорд Сталіна, який панував близько 30 років.

А що - давайте порахуємо. 2018-2024 - Путін. 2024-2030 - Медведєв. 2030-2042 - Путін. 2042-2048 - Медведєв. Отже...

2045 рік. 93-річний прем'єр-міністр Росії В.В. Путін виступає на Генасамблеї ООН, присвяченій її 100-річчю. 80-річний Д.А. Медведєв, який тягне свій третій перший термін президента РФ, прокинувшись, завзято аплодує програмному виступу свого прем'єра.

Невже так і буде?

Олег Кудрін, Рига.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-