Три версії «миротворчості» Путіна на Донбасі
Як відомо, протягом минулого місяця нинішній кремлівський режим дещо здивував світову спільноту. Адже укотре вирішив «стати миротворцем», що для нього є не зовсім типовим. Особливо там, де він причетний до розпалювання конфлікту (причому байдуже, зроблено це приховано чи відкрито). Нагадаємо, на початку вересня Володимир Путін заявив, що Росія виступить у Раді Безпеки ООН з пропозицією щодо введення в Україну міжнародних миротворців, щоправда, на особливих умовах. Головними з яких, на думку керманича Кремля, є перебування миротворців виключно на лінії розмежування (про що, звичайно, «…необхідно попередньо домовитись із керівництвом ДНР та ЛНР»), а також обмеження функцій цих миротворців виключно «...охороною представників спостережної місії ОБСЄ». Така ось своєрідна обмежена миротворчість по-російськи. Звісно, зміст відповіді України на такі «щедрі» пропозиції, або краще сказати, закиди Кремля передбачити було не важко. Відповідь була, хоча й дипломатично витриманою, але різко та однозначно негативною. І зрозуміло чому…
В миротворчих ініціативах Кремля нинішнє воєнно-політичне керівництво нашої країни не без підстав вбачало банальне намагання досягнути правлячим у Росії режимом цілей своєї агресії проти України, але дещо іншим шляхом. Принаймні до цього спонукав факт висування Кремлем тих самих «особливих умов» для початку реалізації миротворчого проекту на Донбасі.
До того ж ініціативу щодо введення в район АТО миротворців першим висунув Президент України Петро Порошенко. Про це відомо у світі, також і представникам Кремля. Так само їм було відомо й про те, що на справжню реалізацію цих планів мало хто сподівається. Адже ще з моменту виникнення цієї ідеї (близько трьох років тому) Путін усіма способами впирався і блокував її. Зокрема для цього офіційні представники Росії як члена Ради Безпеки ООН погрожували застосувати так зване право вето. Своєю чергою представники окупаційних «народних бантустанів» при згадуванні миротворчої місії на Донбасі кожного разу шалено витріщали очі, гарчали та плювалися слиною, як божевільні, виявляючи у такий спосіб свою «категоричну незгоду» (звісно, за командою шефів з-за кремлівського муру) з такими перспективами.
І аргументування російської непоступливості з цього питання, зокрема особисто Путіна, також було всім добре відоме: мовляв, збройний конфлікт на Донбасі є «виключно громадянською війною між хорошими та поганими українцями», а Росія тут зовсім ні до чого. Про це він, його найближче оточення та різноманітні відкриті й приховані «рупори Кремля» не стомлювалися волати чи не на кожному перехресті…
І тут раптом Кремль погодився на проведення миротворчої місії на Донбасі ще до початку сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більше того, після «зауважень» з боку українських офіційних осіб Путін нібито пішов Україні на поступки — погодився з тим, щоб миротворці мали доступ до всієї території «особливих районів».
Але звідки таке благородство та щедрість до нас від агресора, який досі нічим таким не відзначався?
Експертне середовище висуває щонайменше три версії стосовно того, що насправді відбувається у голові Путіна та його високопосадовців, які несподівано змінили своє ставлення до питання «миротворчості» на Донбасі.
Перша і, мабуть, найменш імовірна: окупанти вирішили таки піти геть з окупованих територій Донбасу (з різних причин, наприклад – через перманентне підвищення жорсткості міжнародних санкцій або через непосильний тягар витрат на утримання «фейкових» республік, або навіть через поєднання цих причин) і тепер намагаються у такий спосіб мінімізувати втрату свого авторитету та позбавитися іміджу агресора. Адже незабаром (2018-го) в Росії чергові президентські вибори (тобто їхня імітація), тож Путіну не годиться «втрачати обличчя» перед власним електоратом, перетвореним його ж пропагандою на здебільшого агресивний натовп «зомбі», «просто забравшись» із Донбасу. У цьому сенсі початок «замирення» за допомогою міжнародної миротворчої місії — зручний привід виправдати виведення своїх «залізяк» із Донбасу.
Друга версія – протилежна: РФ намагається за допомогою миротворців утримати захоплені українські землі або хоча б заморозити цей конфлікт, а в подальшому «легалізувати» свої окупаційні адміністрації на них під виглядом «урядів» новостворених (нехай навіть ніде у світі не визнаних) «республік». Технологія цього вже була реалізована на практиці росіянами в багатьох місцях на теренах, що входили до СРСР — у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії і частково у Криму, тож необхідний досвід у них є. Але для цього росіянам треба створити для себе дві умови — ввести до складу миротворців під міжнародною егідою власні військові підрозділи (або хоча б своїх «партнерів» по ОДКБ) та примусити Україну до прямих перемовин із своїми маріонетками на Донбасі (під будь-яким приводом).
Найбільш прагматичною здається третя версія: кремлівський режим вирішив пограти у піддавки — пожертвувати пішака, тобто віддати Донбас, але отримати всю Україну, привівши до влади в нашій країні проросійські сили. Адже, вивівши з окупованих українських територій озброєнні банди своїх посіпак та забравши звідти своїх кадрових військовиків «у рамках миротворчої місії», Кремль отримає чимало «козирів», як для своїх зовнішньополітичних маневрів (може навіть сподіватися на послаблення санкційного зашморгу), так й для внутрішньо українських «звершень» (адже в такому разі Україна отримає у своєму електоральному полі кілька мільйонів проросійського населення із «промитими» російською пропагандою мізками).
Кремль дуже сподівався, що його «миротворчий сценарій», хоч і дещо відкорегований, але спрацює. Але знову наштовхнувся на бар’єр… у вигляді «непоступливої української влади» та її заокеанських партнерів.
Президент України Петро Порошенко за підсумками своєї зустрічі з главою Білого дому Дональдом Трампом під час 72-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку 21 вересня повідомив усім «зацікавленим сторонам» (і насамперед — у Кремлі), що США підтримали введення на територію конфлікту в Донбасі миротворчої місії ООН, але зовсім не в тому форматі, на який сподівалися в Москві:
— США повністю підтримали пропозиції України, мої пропозиції, які були озвучені ще у 2015 році, про розміщення на Сході України, на окупованій території, миротворців із мандатом ООН. Я наголошую — були підтримані саме українські пропозиції, які передбачають мандат миротворців на всю окуповану територію, включаючи неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону…
Як кажуть у таких випадках італійці — фініта ля комедія. Путіну з його імітованою «миротворчістю» доведеться придумати задля маскування своїх дійсних намірів щось нове.
Костянтин Машовець
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама