Сталін-лайт досяг пенсійного віку
65 років - це рубіж, від якого в Росії ведуть відлік пенсійного віку для чоловіків, і це не 70 - нібито вік остаточної мудрості та початку підбиття життєвих підсумків. Серед пересічних людей - це вік, коли ще можна озирнутися, ще щось змінити.
У політиків - не так. Саме в 65 підходить та риска, за якою або сходження з дистанції, або консервування досягнутого з непередбачуваними наслідками (див. приклад зімбабвійського 90-річного диктатора Мугабе). Винятки - Шарль де Голль та Нельсон Мандела. А от Путін - перед вибором. Йти чи залишатися? На перший погляд відповідь очевидна: наступної весни електорат слухняно обере його на ще один 6-річний термін. Проблем не виникне, навіть якщо сам “жахливий Навальний” візьме участь у виборах. Але - головне питання - навіщо Путіну залишатися у владі?
Хочу бути як ви, Йосифе Віссаріоновичу!
Президент Росії прийшов до свого 65-річчя із величезним багажем не стільки досвіду, скільки специфічних «досягнень», достатніх для того, щоб стати міжнародним ізгоєм, а якби він не «рулив» ядерною РФ, то й для того, щоби сісти на лаву підсудних у Гаазі. Наприклад, він відкрито зазіхнув на територіальну цілісність двох сусідніх держав - Грузії та України у 2008-му та 2014-му роках, втрутився в громадянську війну в іншій країні - Сирії, натомість у своїй встановив тотальний (поки що - не тоталітарний) режим панування силових структур, санкціонованого казнокрадства і політичних утисків. Чи не нагадує це нам когось із минулого?
Ні, Путін - не Гітлер. Ані дару трибуна в нього нема, ані реальної соціальної програми не для своїх, а для широких верств нації, ані стратегічного авантюризму. Хто ще так поводився в нещодавній історії? Останнім, до речі, володів сповна товариш Сталін, але все одно манерою поведінки Путін більше схожий таки на вусатого “батька народів”.
Аналогії - яскраво промовисті: агресія проти України із загарбанням частини території - чим не повторення теорії та практики Йосипа Віссаріоновича проти Фінляндії, колишньої частинки Росімперії, взимку 1939-1940 років? Тоді ж і держава «червонофінська» була створена, на кшалт «ДНР/ЛНР» і «уряд» при ній, з яким і пропонувалося «співпрацювати». Тоді СРСР “попросили на вихід” із Ліги націй та й коштувала ця “перемога” комуністичному режимові величезних жертв. Зараз, хоча Росію й не виключають з ООН, часи змінилися, але більшого охолодження стосунків із західним світом, ніж зараз, у Російської імперії-СРСР-РФ не було саме з сталінських часів.
Напад на Грузію - чим не Прибалтика 1940 року, може не по суті, а за реакцією світової спільноти - тоді фактично проковтнули, проковтнули й у 2008-му. У 1940-му не хотіли воювати ще й зі Сталіним, а в 2008-му теж не хотіли воювати, та й нафта з газом добрі гроші приносили. Ну а громадянська війна в Сирії - чим не повторення Іспанії 1936-1939 років? Цей перелік можна продовжувати, але зупинимося.
Що робити президентові, коли все уже вкрадено?
Для чого все це Путіну? Гроші, які він сконцентрував у своїх сховищах та під своєю владою, хоч їх накопичення не припиняється і припинитися не може, але переважно мільярди-трильйони - вже “натирені” – більше у таких же масштабах нема звідки брати, та й ховати уже нема де. Йому, як це не дивно деяким людям, які його знають і писали про нього, треба знайти нову, насправді велику, як підполковник собі уявляє, мету. Може, Путіну хочеться відчути себе рушійною силою історії подібно до того ж Сталіна на Ялтинській конференції 1945 року? Йому вже скільки разів сказано: ні цього не буде, вас видно, наскрізь, пане.
Але Путін уперто робить так, щоб сумнівів не залишалося: хочу, як Сталін! І заради того, щоб так і було, він готовий заповнити газом та нафтою усі транспортні мережі, аби тільки європейці не пхали носа всередину Росії і мовчали, коли він робить, що хоче, за її межами.
А що ж за режим встановлено всередині? За кількома важливим ознаками, знов таки, сталінській - масові чистки губернаторів, наприклад, тренд цієї осені, тільки от розстрілів та таборів «10 років без права переписки» поки що немає. Але Путін не людожер - навіщо вони, коли тепер є телебачення та інтернет, що за один вечір приготують тобі готового “ворога народу” та кинуть наступного дня на поталу зомбованій масі?
Втім, убивства Політковської, Литвиненка, Нємцова – демонстративні з покаранням пішаків-виконавців при тому, що всі знають, хто замовник, - саме із того самого сталінського досвіду знищення особистих ворогів. Тоді був Лев Троцький з льодорубом в голові чи Федір Раскольніков, що стрибає із вікна психлікарні, тепер - кулі на мосту у 100 метрах від Кремля чи радіоактивний полоній у чашці під час лондонського чаювання - головне, щоб всі це побачили, все зрозуміли - і злякались: так буде з кожним!
Так яка ж комплексна мета може бути у всього цього на початку XXI століття? Вона дуже стара і настільки ж проста - абсолютна, ніким і нічим не контрольована влада як така. Сьогодні я можу бути добрим, а завтра - не дуже. Можу підвищити по службі, а можу - вигнати на вулицю. Зрештою, вбити можу наказати. І ніхто не пискне. Ось і все. І коли про Сталіна розповідають байки, що, нібито він підпалював сірники, вставлені між пальцями свого секретаря Поскрьобишева, а той корчився від болю, але мовчав - треба бути готовими дізнатися в майбутньому, які розваги обирав для себе у вузькому колі Путін і не дивуватися, що вони будуть схожими.
Путін чітко усвідомлює відсталість Росії як в економічному, так й в технологічному вимірах, але він намагається нав'язати світу партнерство із собою на рівних, причому – неважливо в якій іпостасі. Не вистачає розуму? Компенсуємо шантажем! Щось там фантазуєте про економіку глобалізованого світу без нашої участі? А ми вам Кім Чен Ина ядерною зброєю забезпечимо, та ще й ракет йому підкинемо, які від СРСР залишилися! Головне для Путіна – бути абсолютним монархом – нехай і будуть йому підпорядковані усі покидьки світу, але це будуть його покидьки, особисто йому вдячні.
Недарма фрау Меркель згадала про «іншу реальність» в якій живе Володимир Путін. Зрештою, кожен божевільний живе так, як йому бачиться в хворій його уяві, але до певної межі, за нею він має бути суспільно знешкоджений – або за допомогою «лагідних» ліків, на кшалт санкцій, або – гамівної сорочки у вигляді, скажімо, повного ембарго на ту ж торгівлю нафтою та відключення від міжнародних платіжних систем. Бо цивілізований світ має і з цим щось робити. І справу тут навіть не в тім, що у Сталіна був аргумент великого вкладу у спільну перемогу в Другій світовій війні. Просто Путін – це не той масштаб, роль Сталіна XXI століття краще вдається тому ж Кім Чен Ину або навіть філіппінському президенту Дутерте. А у Путіна, як кажуть росіяни, «кишка тонка», і режим «Сталін-лайт» - це інфантильні фантазії, його просто не існує в природі. Тут або-або.
Із цього Сталіна не зліпиш…
Втім, поки що ВВП тішиться мріями, як після перегляду радянського кіно про чекістів «Щит і меч». Але ювіляру були й поздоровлення. Сайт Кремля пише, звичайно, що були багаточисельні прояви та вияви любові від офіційних кіл різних держав. Але поіменно називає лише очільників країн Середньої Азії, Вірменії та Азербайджану. Ну, це все знані оази демократії, все логічно. Дивує, де ж “великі друзі” з Китаю чи Індії. І вже відсутність поздоровлень із США та Європи - і це найкраща ілюстрація «путінорозділу світу». Хоча ні, були привітання - від президента Фінляндії (його логіку зрозуміти легко - а якщо з'явиться бажання повернути Велике князівство Фінляндське в якійсь клятий день?) та президента Сербії, точніше того, що залишилось від Югославії...
І було дві вишеньки на ювілейному торті. Екс-прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі, підстаркуватий ексцентрик і плейбой, власноруч вишив підодіяльник своїм та ювіляра портретами на тлі Колізею та Храму Васілія Блаженного- чим не аналогія із килимами з портретами Сталіна, витканими руками узбецьких майстринь? А ще зацитуємо тут Рамзана Кадирова, такого собі диктатора внутрішньоросійського розливу (мовою оригінала, щоб була відчутна вся ця «краса» сталінських словесних конструкцій): “Сегодня наш Президент ведёт борьбу с терроризмом на дальних подступах, чтобы руки иблисов и шайтанов не дотянулись до России. Запад и США не оставляют попыток подорвать экономику, военную мощь, политическую стабильность России! Наш Национальный лидер Владимир Путин даёт ясно понять, что этим мечтам проклятых друзей не суждено никогда сбыться!”. Отак от - від іблісів і шайтанів не далеко й до заклятих друзів...
Отож, один лисий, невисокий підстаркуватий «мужчинка», який мешкає за адресою «Москва, Кремль» удає, що насправді – це новий Сталін живе із нами разом, в одному часі та просторі. І перше, що варто було б зробити у ці «пів-ювілейні» дні – це посміятися від душі. А друге, що треба зробити, це занотувати: нехай все це смішно, цей неприхований виклик та конкретна загроза для слабких і невпевнених у собі, але це нагадування про минуле, яке окремим діячам кортить повернути. І якщо на це просто не звертати уваги - то усі розмови про “цивілізований світ” шеляга ламаного не варті. А зосередженість на боротьбі за демократичний світ, у якого ненависників нині вистачає і страшніших за кремлівського карлика - не просто красиве гасло, а нагальна потреба. І Україна стоїть на передньому краї.
Віктор Чопа, Київ
