Україна і боротьба цивілізацій. Нам потрібен не арбітр, а патрон!

Україна і боротьба цивілізацій. Нам потрібен не арбітр, а патрон!

Блоги
835
Ukrinform
Нашому народу потрібен не арбітр, а патрон...

Можлива перемога нових, прозахідних прогресивних сил на внутрішньому фронті — ​ще не гарантія успіху України. Досвід історії — ​і особливо як першого, так і другого Майдану, Революції Гідності, — ​показує, що Росія як цитадель «Російського світу» чи Московсько-православної цивілізації завжди підтримує реакційні сили і контрреволюцію в Україні. Якщо цього замало, вона розпочинає війну. Революція Гідності вперше в світовій історії вивела Україну на головну арену боротьби цивілізацій (поки що у вигляді гібридної війни з боку Росії). Викладу моє бачення цього процесу.

Нам всім треба зрозуміти логіку дій і мотивів імперій. Найкраще її описав німецький політолог Герфрід Мюнклер: «Імперії — ​це не просто великі держави, вони розвиваються за власними законами. Держави пов’язані порядком, який створюється ними спільно з іншими країнами, — ​і тому змінювати його вони самостійно не можуть. Імперії, навпаки, вважають себе творцями і гарантами порядку, який залежить виключно від них самих. Цей порядок створюється ними для захисту від хаосу, в якому вони бачать постійну загрозу, і цей порядок вони зобов’язані захищати». Саме тому Росія, і що головне,— ​росіяни, щиро вважають, що вони не лише мають право, але і зобов’язані розпочати війни в Молдові, Грузії, Україні й навіть у Сирії для захисту демократії та порядку в цих країнах. Без них там буде хаос, анархія… Є лише одна проблема: а чи є зараз Росія імперією? Якщо так, то вона має право на такі дії, якщо ні, то дії Росії інші країни будуть вважати неправильними. Ба більше: за такі дії Росію необхідно покарати.

Росія не імперія, але вона ключова країна ще більш потужної світової структури: цивілізації. Справа в тому, що ключові країни цивілізацій можуть розпочинати війни на підставі причин як звичайних країн, так і імперій, але головна причина війн цивілізацій — ​це цінності. Саме за цінності змагаються та воюють цивілізації,— ​і Росія тут не виняток.

Тому я, трохи виправляючи Гантінгтона та інших мислителів Заходу, хочу виділити окрему Московсько-православну цивілізацію із центром у Росії, яка відрізняється від західного християнства через свої візантійські корені, трьохсотрічне татарське ярмо, бюрократичний деспотизм і обмежений вплив на неї Відродження, Реформації, Просвітництва. Цікаво, що саме ці моменти відокремлюють і Україну від Росії.

Цивілізаційний вибір — ​дуже важливий фактор зовнішньої та внутрішньої політики великих країн, особливо Росії, США і Китаю, які є ключовими країнами відповідних цивілізацій. Як я вже відзначав: у сучасній історії спочатку війни велись між королями, потім між державами та імперіями. В ХХІ столітті починаються війни між цивілізаціями за їхні цінності. По суті, президент Росії сам є рабом чи заручником Московсько-православної цивілізації (так само, як Трамп і Меркель — ​Західної) – і саме тому він має право та обов’язок захищати свою цивілізацію від зовнішніх і внутрішніх загроз. Я так не вважаю,— ​але моя думка, як і обурення не лише українців, але і всіх європейців, нічого не значать. Логіка дій лідерів ключових країн цивілізацій значно сильніша за думку народів інших цивілізацій. Саме в Україні Росія і Путін бачать загрозу Московсько-православній цивілізації. Тому — ​війна.

Там, де державний кордон не сбігається з етнічними, релігійними, мовними, культурними кордонами,— ​там виникають лінії розламу між цивілізаціями. Навколо цих ліній і виникають війни чи конфлікти. На відміну від Львова, Києва чи Одеси — ​Донбас і Крим зараз навряд чи можна віднести до Західної цивілізації. Навіть без втручання Росії (а таке важко навіть уявити) необхідно десятки років, мільярдні інвестиції і активна культурна політика вестернізації й українізації цих регіонів для їх м’якої інтеграції в культурний український простір, а отже до Західної цивілізації.

Таким чином Україна опинилася в епіцентрі боротьби між Західною та Московсько-православною цивілізаціями.

В Росії успішним лідером може бути лише людина, яка здатна на масові вбивства своїх громадян (який там гуманізм!). Причому громадяни цієї країни напевне знають про це, більше того, вони вимагають від лідера цю здатність актуалізувати час від часу. Йдеться не лише про Івана Грозного (жахливого), Леніна чи Сталіна, але і про Єльцина, який з танків стріляв по парламенту Росії — ​і звичайно, про Путіна, який «мочив» і готовий «мочити» далі всіх, навіть «у туалеті»… Демократія, гуманізм, свобода несумісні з існуванням не лише Росії, але і всієї Московсько-православної цивілізації. Ці цінності миттєво зруйнують Росію, вона розпадеться на окремі нові держави і території. Шкоду, які завдають базові Західні цінності Росії можна порівняти зі шкодою, яку сонячні промені завдають вампіру. Тому Росія буде воювати за цінності своєї цивілізації. Це мають розуміти і приймати як постулат лідери Західної цивілізації та України.

Декілька слів про цінності Московсько-православної цивілізації. Їх небагато. Перша — ​одвічна вірність і покора владі (яка «від бога»): царю, Генеральному секретарю КПРС, президенту… Друга — ​віра в міфічне православно-слов’янське братство, в якому росіяни є першими серед рівних. Насправді, таке братство для багатьох слов’янських народів, наприклад, українців, вже більше як 350 років стало пеклом. Віра в цей цивілізаційний міф в свою чергу базується на вірі росіян в єдину істинну релігію: архаїчне московське православ’я. В Росії православних більше, ніж віруючих, є православні атеїсти, майже всі комуністи та засудженні злочинці — ​також православні… Третя — ​агресивне несприйняття цінностей інших цивілізацій, особливо Західних, та боротьба з ними всіма Московсько-православними методами…

Не можу тут обійти увагою важливе, як для США так і України, питання ефективності державного менеджменту в тих країнах, в яких американська армія прямо чи опосередковано змінювала (чи сприяла змінам) правлячі, як правило, диктаторські режими. Загальновідомі військові успіхи США деінде: Сербія, Ірак, Лівія тощо, — ​але за військовими перемогами зразу йдуть поразки в організації політичного, соціально-економічного та культурного життя в країнах, яким допомогли американці. Демократичні вибори в країнах, де правили диктатори, корупціонери, популісти, лише відтворюють нових диктаторів, корупціонерів і популістів. Діяти треба інакше. Американська адміністрація протягом 5–10 років має сама призначати чи знімати топ-чиновників, включаючи міністрів, в таких країнах. Тобто, американська адміністрація сама має стати диктатором-реформатором. Народи цих країн, звичайно, апостеріорі, будуть за це вдячні. В Європі цю функцію краще делегувати ЄС, яка довела здатність за 10–15 років запроваджувати для країн центральної і східної Європи стандарти ЄС в державному менеджменті.

Думаю, що народ Ізраїлю встановив світовий рекорд, коли він самостійно 40 років (два покоління) виходив з рабства. Іншим народам потрібно більше часу, щоб самостійно позбутися тяжіння до диктатури, корупції і популізму. Отже, Україні потрібен не арбітр, а патрон!

Олександр Савченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-