Північно-корейські ракети над Японським морем: драма, яка перетворюється на фарс
29 серпня Північна Корея знову запустила міжконтинентальну ракету. Цього разу вона перелетіла Японію (острів Хоккайдо, один з чотирьох найбільших) і впала у Тихому океані приблизно за 1180 кілометрів від Хоккайдо.
Президент США і прем’єр-міністр Японії терміново зв’язалися телефоном і миттєво домовилися збільшити тиск на Північну Корею. А ще Японія, США та Південна Корея спільно звернулися з проханням до Ради Безпеки ООН про проведення екстреного засідання. Прохання задовольнили, і сьогодні (пізно ввечері за київським часом) на Раді Безпеки північним корейцям знову «перемиватимуть кісточки», і тільки Китай та Росія знайдуть якесь виправдання діям Пхеньяна. Власне, МЗС Росії вже його знайшло, висловивши в своїй заяві припущення, що КНДР могла підштовхнути до поганого вчинку військова активність США у регіоні у вигляді спільних з Південною Кореєю військових маневрів.
Президент США Дональд Трамп у властивій йому лаконічній і суворій манері прокоментував останній запуск північно-корейської ракети: «Світ почув останні повідомлення Північної Кореї чітко і ясно. Цей режим підтвердив своє презирство до сусідів, всіх членів Організації Об'єднаних Націй і мінімальних стандартів прийнятної міжнародної поведінки». А ще Трамп повідомив Кім Чен Ину і всьому світові, що наразі всі варіанти дій у відповідь знаходяться у нього «на столі».
Об’єднана Європа теж не відмовчалася і вустами президента Франції Емануеля Макрона заявила: «Франція продовжуватиме непримиренну політику щодо Пхеньяна, а також готова зробити будь-яку ініціативу для зниження напруженості навколо конфлікту з КНДР».
Все це вже потроху перетворюється на фарс: Трамп попереджає і загрожує, Франція вишукує ініціативи, а Кім Чен Ин відгавкується і пускає ракети. Скоро вже анекдоти з’являться на цю тему. Тим часом, вже всім, здається, очевидно, що проблема ядерної та ракетної зброї у північно-корейського режима може бути вирішена тільки військовим ударом. А його ймовірність стає примарною виключно через те, що КНДР захищають Китай і Росія. Якби ж то вони і справді щиро прагнули до того, щоб у Пхеньяна не було зброї масового знищення! Але ж ні, їм така ситуація вигідна. Більше того – без допомоги Китаю і Росії у КНДР цієї зброї ніколи б і не з’явилося. Тобто, США потрібно наважитися на різке загострення (як мінімум) стосунків з цими світовими державами, а не на війну з Кім Чен Ином. Хто б сумнівався, що у Трампа «на столі» вже давним-давно лежить розроблений Пентагоном план військового вирішення проблеми. Мабуть, навіть не один план, а кілька (про всяк випадок). Плани є, нема політичного рішення, яке має ухвалити глава держави.
КНДР не є самостійним гравцем у цьому конфлікті, вона виконує замовлення Китаю і Росії, котрі таким чином випробовують США і Захід «на міцність». Москва і Пекін демонструють всьому світові, що США насправді не є «світовим жандармом», що Захід загалом – нерішучий, а тому слабосилий, а отже – ненадійний партнер і захисник для інших держав. Світ має зрозуміти, за логікою дій Китаю та Росії, домовлятися за свою безпеку треба, як мінімум, і з США, і з ними обома. Тобто, світ має бути дво- чи триполярним, а не однополярним, як дехто собі думає після закінчення «холодної війни».
Треба визнати, що час для демонстрації сили обраний дуже вдало. У США якщо не повноцінна, то все-таки помітна внутрішньополітична криза, спричинена протистоянням новообраного президента з більшістю американської політичної еліти. Ця криза додатково (крім традиційної для Заходу нерішучості, коли йдеться про можливість розв’язання війни) створює труднощі в ухваленні політичного рішення почати війну.
Безумовно, американська політична еліта чудово усвідомлює, чим вона ризикує, якщо їй не вдасться змусити КНДР – збройно чи якимось іншим чином – реально відмовитися від ядерної та ракетної зброї. Але усвідомлює й інший ризик – війна з КНДР раптом може виявитися затяжною чи надто кривавою для Південної Кореї – союзника США. Так, це дуже нелегкий для американців вибір між двома ризиками. Тому й лежить у Трампа на столі план Пентагону без руху. Тому й перетворюється драма на фарс. Фарс, котрий може закінчитися як завгодно, включно зі справжньою трагедією.
Юрій Сандул. Київ
Перше фото: AA
