Як легко поспілкуватися з президентом - 14.08.2017 15:30 — Новини Укрінформ
Як легко поспілкуватися з президентом

Як легко поспілкуватися з президентом

1293
Ukrinform
У "серці Естонії" пройшов черговий фестиваль демократії.

Мені вже доводилося писати про таке популярне в Європі, особливо північній, суспільне явище, як фестиваль демократії. У Латвії це називається Фестиваль спілкування LAMPA, і проходить він у курортному містечку Цесіс.

Естонський Фестиваль думок, що проводиться в старовинному містечку Пайде, з'явився на кілька років раніше і, будучи першим у країнах Балтії, саме він став тут "законодавцем мод". На подібні заходи регулярно приїжджають українці, не тільки взяти участь у дискусіях, але й ознайомиться з досвідом. Так що, смію сподіватися, такі фестивалі демократії незабаром з'являться і у нас.

А поки продовжуємо знайомитися з тим, як це робиться у інших.

ФЕСТИВАЛЬ ДЕМОКРАТІЇ У СЕРЦІ ЕСТОНІЇ

Містечко Пайде знаходиться в центрі країни, тому його здавна називають "серцем Естонії". Ось воно – найкраще місце для заходів подібного роду. Тепер можна сміливо говорити, що "демократія б'ється у серці Естонії" (не сперечаюся, звучить пишномовно – але в тому, що це не просто слова, ви переконаєтеся далі).

В історичних хроніках місцеве місто-замок вперше згадується наприкінці XIII століття. І наприкінці того ж століття він вже отримав права міста. Чи треба уточнювати, що побудували Пайде загарбники-колонізатори – німецькі лицарі-ливонці. Німці називали його Вайссенштайн (до XVII століття використовувався нижньонімецькомовний варіант назви - Віттенштайн), що означає "білий камінь". Пайде, інша назва міста, походить від естонського "paekivi" - білий плитняк-вапняк.

Під час воєн на балтійській землі за Вайссенштайн-Пайде йшли запеклі бої між арміями суміжних країн. Тоді ж місто-фортеця внесло свій славний рядок і в російську історію – саме тут у 1573 році отримав смертельне вогнепальне поранення найвідоміший кат Івана Грозного – Малюта Скуратов.

В історії міста взагалі було багато різних сюжетних поворотів і перипетій. Але для економії місця та часу зупинимося тільки на цікавих людях, які походять в останні півтора-два століття з цього маленького містечка. Завдяки ним стане ближче, зрозуміліше історія і Пайде, і Естонії, і всієї Європи.

Звідси, наприклад, походить сімейство великого німецького письменника, лауреата Нобелівської премії (1946) Германа Гессе. Його дід Карл Герман Гессе (1802-1896) працював дільничним лікарем у Пайде. Він і похований на місцевому цвинтарі Реопалу.

З радянських діячів пайдесців найбільше відомий Йоган Гансович Ейхфельд (1893-1989), радянський біолог-селекціонер, прихильник і послідовник сумно відомого академіка Лисенка. Після війни Ейхфельд був не тільки президентом Академії наук ЕССР, але якийсь час навіть головою президії місцевого Верховної ради (1958-1961).

Пайде також відоме як місто, що породжує яскравих жінок, красунь. Звідси родом відома актриса, цивільна дружина Діна Ріда - Ева Ківі. У Пайде ж народилася ще більш знаменита естонська артистка Іта Евер, яка переграла у радянському кіно безліч англійок, у тому числі міс Марпл у "Таємниці "Чорних дроздів". Але і це ще не все. Звідси ж родом супермодель Кармен Касс ("Vogue модель року-2000", наступного року після Жизель Бюндхен). При цьому Касс не тільки красуня, але й розумниця, вона – шахістка, випускниця місцевої школи і в даний момент є президентом Шахового союзу Естонії.

Ну і, нарешті, найвища нота – в Пайде народився всесвітньо відомий композитор Арво Пярт. Але оскільки сучасна музика – штука складна, то для масової аудиторії простіше буде назвати лише дві роботи Пярта для кінематографа. Його перший фільм – "Діаманти для диктатури пролетаріату" (СРСР, 1975). І останній – оскароносний "Велика краса" (Італія, Франція, 2013)

Врахуйте, що це все дало не тільки Естонії, а й світу – містечко з населенням трохи більше 8 тисяч!

ДИСКУСІЯ З УКРАЇНСЬКИМ АКЦЕНТОМ

На час Фестивалю думок все Пайде, що складається, загалом, з кількох вулиць, було святково прикрашене. На центральну площу завезли і розрівняли гірку піску, щоб охочі могли пограти у пляжний волейбол. Усюди розкинулися численні кафе. Музика, танці, концерт класичної музики у лютеранському храмі.

Але головне на Фестивалі думок - все ж дискусії. Кілька майданчиків для дискусій були розкидані вздовж центральної вулиці Пайде – Талліннської. Однак більша їх частина розташувалася в центральному парку навколо старовинного замку.

Головна для нас дискусія "Як і чим Європа може сприяти реальним змінам на сході України" відбулася на майданчику №19 з відповідною назвою "Європа". Вона тривала майже дві години. Для участі в ній з України приїхали два цікавих експерта. Насамперед, це естонка Яаніка Мерило – один з останніх "варягів" в українській політиці та менеджменті вищої ланки. У даний момент Яаніка – радник мера Дніпра, радник міністра інфраструктури Володимира Омеляна та експерт українського Агентства з питань електронного уряду. Другий учасник – Олександр Голубов, політичний оглядач, кореспондент DW у Київі. Кваліфікованим був і модератор – виконавчий директор Міжнародного Центру оборони та безпеки (Естонія) Дмитро Теперик.

Під час дискусії відбувся телеміст з Краматорськом, у якому брали участь місцеві політики та активісти. У Пайде ж тему обговорювали естонські жителі (треба сказати, досить позитивно налаштовані до України). Досить багато було і представників місцевої української діаспори, наприклад, віце-президент Конгресу українців Естонії Віра Коник, лідер популярної естонської групи Svjata Vatra Руслан Трочинський.

До 2004 року Руслан грав у зірковому складі гурту "Гайдамаки". Але під час гастролей в Естонії закохався в місцеву дівчину Тер'є. І залишився тут, ставши популярним місцевим виконавцем. Сім'я купила будинок у місті Вільянде (відомому своєю Театральною академією). З вікон будинку (я там був) відкривається прекрасний вид на лісисті пагорби. І зараз у сім'ї Трочинських троє дітей...

Але повернімося у Пайде. Дискусія про європейську Україну виглядала дуже солідно, ще й тому, що в ній брали активну участь українські поліцейські (близько 20 осіб), які приїхали до Естонії на запрошення Міжнародного центру оборони та безпеки – для ознайомлення з естонським досвідом.

Навряд чи варто детально переказувати українському читачеві тези розмови – для нас вони досить очевидні. Суть, швидше, була у тому, щоб включити естонців у нашу розмову про європейське майбутнє нашої країни. І це вдалося – естонці обговорювали наші проблеми, як свої.

А головні слова обговорення, прості, але найважливіші, прозвучали з Краматорська: "Нам з вами потрібно частіше спілкуватися". Так, саме так. Саме такий новий сенс знаходить старий слоган "Почуйте Донбас". Європа повинна його чути, а він – Європу! Адже одне тільки це спілкування вже переконливо показує архаїчну убогість "запоребрикового світу" - в порівнянні з успішною Естонією, яка швидко розвивається.

Важливою новиною також були слова дівчини-волонтера з Луганщини (вона була присутня в Пайде), яка сказала, що найближчим часом подібний фестиваль демократії пройде у Сєвєродонецьку.

Скоріше б. І не тільки там...

ГОЛОС ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОСІЇ

Відразу ж після української дискусії поквапився, щоб встигнути на російську.

Минулого року в Пайде виступав російський музичний критик, публіцист Артемій Троїцький, який недавно переїхав до Естонії. Він у досить жорстких виразах описав настрій умів місцевого російськомовного населення, яке перебуває переважно під опроміненням кремлівської телепропаганди.

Цього року тему, по суті, продовжили, але її розгорнули в дещо іншому ключі: "Росія: Прощавайте, або До швидкої зустрічі? Молодь вирішує". Ця дискусія була присвячена переїзду талановитої російської молоді до Естонії, Євросоюзу в цілому.

Старшим серед талановитої молоді був редактор порталу російських громадських активістів Activatica.org Михайло Матвєєв. Кілька років тому він був змушений емігрувати з РФ до Естонії всією сім'єю – разом з двома дітьми та дружиною, відомою опозиціонеркою Євгенією Чириковою.

Молодь "до 30" представляв журналістський і музичний дует з Нижнього Новгорода Ксенія і Станіслав Смірнови, вони переїхали до Естонії лише минулої зими. (У них увечері першого дня був концерт на великому майданчику Фестивалю). У ролі молоді "за 30" був філолог Михайло Трунін, який живе в Таллінні з 2009 року. (Він дружить з колективом порталу "Медуза", що переїхав з Москви до Риги. Михайло розповів чимало цікавого про адаптацію російських журналістів).

Цікаво та пізнавально було чути, як люди переїжджають з країни, де на тебе тисне "14 тонн" пропаганди, до країни, дійсно вільної. Як їх з жахом проводжали з "русского мира": "Куди ви? Там фашисти!". І як їх зустрічали в Естонії місцеві "русскомирцы": "Звідки ви - з Росії?? І на фіга сюди переїхали???".

Як з гіркотою пояснювали учасники розмови, естонці російського (точніше сказати – радянського) походження, що знаходяться під опроміненням російського ТБ, значною мірою не хочуть інтегруватися в естонське життя. Їм більш важливо і приємно усвідомлювати себе частиною великого "русского мира", велич якого переважно полягає у тому, що він може перетворити інший світ (у тому числі й Естонію) на "радіоактивний попіл".

Незбагненна, дика логіка. Але саме її транслюють людожерські політичні ток-шоу російського телебачення.

СВЯТО ДЕМОКРАТІЇ, АБО ТЕРПІННЯ ПРЕЗИДЕНТА

А після цього знову довелося поквапитися – щоб подивитися панельну дискусію на великій сцені Фестивалю думок. Говорили про спільноти майбутнього; про найкращі способи самоорганізації демократичного суспільства країни; про співпрацю між громадами Естонії та державою; про оптимальні механізми зворотного зв'язку між ними. У цій дискусії брала участь Президент Естонії Керсті Кальюлайд.

При всьому цьому не було в розмові якоїсь заорганізованості, чиношанування. Ходи вільно; зупиняйся, де хочеш; фотографуй, кого хочеш. Ні, ну зрозуміло, що президентська охорона була присутня. Але вона виконувала свою роботу тихо, спокійно, непомітно, а не прагнула показати комусь, як круто і жорстко працює.

Ще більше здивувало (і теж приємно) те, що сталося по закінченні цієї панелі. Після участі в дискусії (спочатку з великою кількістю слухачів, потім, коли багато хто пішов на рейсовий автобус – з набагато меншою) пані Президент терпляче спілкувалася з кількома людьми, які до неї підійшли.

А потім і я, затиснувши в руці ламінат Укрінформу PRESS (обличчям назовні), у двох кроках досить довго стояв і фотографував Кальюлайд і співробітників адміністрації. Радості на їхніх обличчях не було. Але вони терпляче чекали, коли мені набридне... тобто ні, правильніше кажучи, коли я зроблю свою роботу. І лише коли я сховав апаратуру, повернувся і пішов, і вони пішли до своїх машин.

Спробуйте уявити подібну ситуацію в деяких інших сусідніх країнах.

Так, найглибшу повагу викликає таке ставлення і до своїх співгромадян, і до закордонних журналістів. Адже це дійсно свято безпосередньої демократії. Як у древніх Афінах, коли кожен у "місті на пагорбі" міг безпосередньо поспілкуватися з Періклом, висловити йому свою думку про поточні проблеми взагалі і про його правління зокрема.

...Загалом в естонському Фестивалі думок взяли участь понад 6 тисяч осіб. А жителів в країні – приблизно 1,3 млн. тобто кожен двохсотий громадянин країни взяв участь у фестивалі демократії.

Вражаючі цифри, якщо замислитися...

Олег Кудрін, Таллінн-Пайде.

Фото: автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>