Залізна канцлерін Меркель та крах німецького бліцкригу Путіна
Схоже у вересні, коли в ключовій країні Євросоюзу відбудуться загальнонаціональні вибори, світова політична спільнота зможе отримати величезну насолоду: вона у тому, що плани та марення в Москві на початку кампанії були одні, а «на виході» - отримали, знову-таки, повну лажу. Ну прямо по аналогії із Францією навесні. Але що ж робити – не рий, як-то кажуть, іншому яму…
Казус Ангели для Вовіка
Звичайно, відносини лідерів Росії та Німеччини зараз не такі, як при канцлері Шрьодері, що охоче давав дорогу газу зі сходу для зростаючої німецької економіки початку нульових та перекреслив своє ім’я в підручнику історії своєю згодою стати найманцем «Газпрому» при будівництві газогону «Північний потік». Ангела Меркель досить довгий час не вдавалася у подробиці становлення авторитарного режиму в країні, що забезпечує Німеччину енергоносіями. Але уже після російського злочину в Грузії 2008 року, ситуація дещо змінилася, втім не надто сильно: європейці видавили з себе «занепокоєння», тодішній французький президент Саркозі виступив у ролі миротворця, але економічний зиск свою справу зробив. На превеликий жаль, зауважимо ми, та згадаємо що саме у 2008-му Німеччина та Франція, на радість Москві, завадили Україні та Грузії отримати план дій щодо членства у НАТО.
Після 2014-го – анексії Криму та вторгнення на Донбас – у Берліні прокинулися та побачили як війна та агресія загрожують безпосередньо ЄС. Канцлер Меркель достатньо чітко артикулює всі три останні з лишком роки позицію своєї країни щодо України і ця позиція незмінна. Відповідно, у відносинах із Путіним почалася «чорна полоса» – причому чи не головну роль грає тут особистісний фактор. Ну не подобається Ангелі Вовік з пітерського підворіття, а президент РФ відповідає канцлерін повною взаємністю.
Проте і після охолодження, раціональна в усіх питаннях Меркель дуже не хотіла загострення економічного протистояння із Росією через санкції, саме вона якомога довше тягнула із тою їхньою частиною, що могла завадити німецькому бізнесу. Але. Політичні оглядачі та «кремленологи» відзначили, що після перемовин із Путіним у Мінську у лютому 2015-го усі залишки пієтету Меркель до Путіна вивітрилися остаточно. Чому? А тому що російський керманич просто особисто принизив Меркель своїм фірмовим «іх там нєт». Він про це вкотре у Мінську збрехав, а Меркель достеменно знала - не лише від українських чинників, але й від своєї розвідки, - що вони там є. Ну що ж сказати, не варто так із жінкою. І почалася інша сторінка сучасних німецько-російських відносин.
«Можемо повторити»? Ну-ну…
Власне, останні два роки поряд із шельмуванням США, України, Польщі та балтійських країн російська пропаганда не пропускає приводів для приниження Німеччини та її керівництва. Усі ці плакати із написами «На Берлін!» (особливо кумедно вони виглядають на Мерседесах та Опелях) та «Можемо повторити!» (що саме «повторити» – майже 42 мільйони загиблих лише з радянського боку?) є головним лейтмотивом святкування Дня Перемоги та підкреслюють мілітаристську істерику. Для внутрішнього споживання йде і інше «баділля»: то висміють Меркель за скромну, так би мовити, манеру вбиратися (фоторедактори навіть зафіксували факт: глава найбагатшої країни в ЄС ледве не 25 років носить одну й ту саму туніку), то – за непоказну зовнішність (це – взагалі поза межами добра і зла), то – за нібито слабкість у політиці та залежність від партійної дисципліни (в тому ж «українському питанні»).
А от усередині самої Німеччини російський вплив реалізовувався через достатньо складну політичну схему. 2013 року була створена партія «Альтернатива для Німеччини» (АДН), що головним своїм завданням проголосила боротьбу за вихід країни із Євросоюзу. Спочатку московські вуха стирчали не так однозначно, але робота на головну мету Путіна – розвал ЄС – була очевидною. Восени того ж року АДН дивом не потрапила у бундестаг, набравши 4, 7 %. Останні роки партія розгорнула нечувану активність, для її розкрутки чимало додала «міграційна криза», що підвищила рейтинг майже до 15 %. Але головне для нас: саме АДН, як і партія Лє Пен у Франції, озвучувала найвідвертіше проросійські гасла та виправдовувала як анексію Криму так й вторгнення РФ на Донбас.
Ще одним політичним важелем для Кремля всередині Німеччини стала та сама СДПН та більш радикальна Ліва партія. В лавах першої зберігався вплив учнів Шрьодера, найбільш помітним із яких є Зігмар Габріель, що сьогодні займає посаду міністра іноземних справ та віце-канцлера, та який неодноразово натякав, що санкції проти РФ є недієвими чи шкідливими для ЄС. У лівих (що мають електоральною базою терени колишньої «східної Німеччини», де подекуди залишається ірраціональна ностальгія за «світлим минулим») була «завербована» співголова фракції та друга людина у партії Сара Вагенкнехт, що з 2014 року поширювала проросійські заяви та намагалася «мочити» особисто Меркель. План Кремля був масштабним: на вересневих виборах Меркель зазнає поразки, а коаліцію створять СДПН на чолі із Габріелем (до весни цього року він займав посаду голови партії), Ліва партія (окремі депутати якої просто не вилазили із подорожей до Криму всі ці три роки) та… АДН, хоча це можна б було назвати скандалом для європейської політики. Звісно, можна такий сценарій критикувати, можна з нього сміятися, але ж у Москві до кінця сподівалися на перемогу Лє Пен, так чому дивуватися?
Коли система б’є нахабство
На початку 2017 року вірогідність «російського сценарію» парламентських виборів у Німеччині була достатньо серйозною: рейтинги АДН та лівих росли на тлі міграційної навали (спровокованої, цьому є багато підтверджень, не без участі РФ і її спецслужб), на місцевих виборах АДН в декількох землях впевнено тіснила тих самих соціал-демократів. Задавалося, єдиним аргументом Меркель залишається економічна стабільність країни та справжнє лідерство у ЄС, особливо на тлі «Брекзіту». Але…
Головна проблема диктаторів у тому, що вони оцінюють все і всіх за власними мірками. Ангела Меркель на очах усієї Європи та особисто Путіна це спростувала. По-перше, ЗМІ, близькі до партії Меркель ХДС змогли якісно – аргументовано і переконливо - подати для німецького виборця сутність АДН: і про фашистські заяви лідерів (з цим у ФРН строго), і неприхована проросійська позиція на тлі підлої війни на Донбасі. Рейтинг АДН став падати і наразі складає 8 %.
У лавах Лівої партії відбулася взагалі дивовижна історія: перед фрау Вагенкнехт поставили вибір – або далі «тягнути» за Росію і Путіна, або – втратити шанс очолити список на виборах. Дивна річ, Вагенкнехт обрала політичне лідерство, а не проросійський маргінес. Фракція лівих в бундестазі, хоча й продовжує нещадно критикувати Меркель, але засуджує дії РФ в Україні.
Ну й найголовніше – найбільш важкий суперник для Меркель і ХДС/ХСС – СДПН зробила взагалі неочікуваний розворот. Спочатку, з подачі Меркель саме її представник Франк-Вальтер Штайнмаєр став федеральним президентом Німеччини. Потім, через декілька днів, від головування соціал-демократами був відсторонений проросійський Габріель (що хоча й отримав посаду керманича МЗС, але втратив можливість впливати на хід виборчої кампанії). Замість нього був затверджений екс-голова Європарламенту Мартін Шульц, якого складно назвати проросійським політиком, а значить в СДПН перемогло не «шрьодерівське», а проєвропейське крило.
Що це все значить?
Як бачимо, хід передвиборчої кампанії у Німеччині пішов не за московськими розрахунками. Звісно, ще краще було б, якби цей фактор узагалі не враховувався в європейській політиці, але поки що – маємо те, що маємо.
Очевидно, що до нового складу бундестагу у вересні потраплять п’ять партій: ХДС/ХСС (рейтинг зараз складає від 37 до 40 %), СДПН (25-28 %, ефект Шульца не спрацював, хоча час для покращення позицій ще є), Ліва партія (8–10 %), АДН, «зелені» та вільні демократи (кожна по 7-8 %). Шанси утворити комфортний та ідеологічно споріднений уряд ХДС/ХСС та вільних демократів невеликі – поки що суми у більше ніж 315 голосів не виходить ніяк. Тому варто налаштовуватися на нове видання «широкої коаліції» ХДС/ХСС та СДПН, що існує в Німеччині зараз та достатньо пристойно забезпечує лідерство країни на континенті. Звичайно, канцлером має усі шанси залишитися фрау Меркель. Так, це буде останній термін її перебування на посаді, під час якого вона буде шукати наступника чи хоча б – достойну кандидатуру для лідерства у ХДС/ХСС на майбутнє. Адже в цивілізованому світі все вирішується саме на виборах, а не за вказівкою спотвореного геополітичними мареннями уявлення десь там на маргінесі політичного світу в Москві.
Віктор Чопа, Київ
