Нескорений сенатор Маккейн
У Сенаті США повернення легендарного сенатора Джона Маккейна після операції зустріли оплесками . Таке визнання – заслужений вияв поваги, адже цього року він відзначив 30-річчя свого сенаторства. За цей час США змінили 6 президентів та 6 віце-президентів, а сам Маккейн переобирався теж 6 разів, незмінно представляючи виборців штату Аризона.
Сенатор Маккейн – унікальна людина. Наполегливий прихильник далекої для американців України, він уже довгий час лобіює у Вашингтоні жорсткіші кроки стосовно Росії. У цьому він дуже послідовний і наполегливий, і не схиляється перед жодним авторитетом. Утім, це не дивно, бо до того, як стати відомим політиком, Джон Маккейн прославився у зовсім іншій сфері.
ВІЙСЬКОВА ДИНАСТІЯ МАККЕЙНІВ
Джон Сідней Маккейн ІІІ народився 29 серпня 1936 року на базі ВМС США Коко-Соло, розташованій в американській зоні Панамського каналу. Його батьком був Джон Сідней Маккейн молодший, який на той час проходив службу на флоті і був дислокований у Центральній Америці. Через специфіку військової роботи родина часто переїжджала, тому протягом дитячих років Джон змінив 20 шкіл у різних регіонах не лише США, а Тихого океану. Потому він вирішив продовжити науку у Військово-морській академії США, розташованій у штаті Меріленд. Цей вибір був досить передбачуваним, зважаючи, що не лише його батько, а й дід торували військо-морську стезю.
Незважаючи на успіхи в опануванні предметів, що припали йому до душі, наприклад історії та літератури, Маккейн показував низькі результати у математиці, й не завжди дотримувався дисципліни через що конфліктував із керівництвом академії. У результаті у випускному рейтингу він виявився на 894 місці із 899 студентів. Утім, це зовсім не завадило йому стати військовим льотчиком і вже через три роки після випуску отримати відрядження на американські авіаносці спершу в Середземному, а потім – у Карибському морях. Тоді яскраво виявився молодечий запал Маккейна, літак якого двічі розбивався, а одного разу - зачепився за лінію електропередач. Утім, сам пілот завжди дивом залишався неушкодженим.
Взагалі Джон Маккейн явно народився у сорочці, бо постійно виходив сухим із дуже бурхливої води. Так, 29 липня 1967 року він знову легко відбувся після сумнозвісної пожежі на авіаносці «Форрестол». Тоді після самовільного пуску ракети одним із літаків на борту почалася пожежа, в якій загинуло 134 і постраждала ще 161 людина. Натомість Маккейн зумів вибратися із охопленого полум’ям літака та навіть допомогти іншому пілотові. Хоча унаслідок вибуху Маккейн отримав поранення тіла та кінцівок, він вже незабаром повернувся до виконання авіаційних місій.
Утім, військова служба готувала йому ще одне неймовірно складне випробування, яке наклало не лише психологічний, а й фізичний відбиток на усе його подальше життя.
ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ У В’ЄТНАМІ
Після 9 років служби у відносно спокійних регіонах світу, Маккейн звернувся до керівництва із запитом на бойове відрядження. Тож у віці 30 років він прибуває до В’єтнаму, де одразу отримує завдання вести авіабомбардування ворожої території. Спершу все йшло за планом, але одного разу удача йому зрадила.
26 жовтня 1967 року під час виконання 23-го бойового вильоту в літак Джона Маккейна влучає ракета. Пілот встигає катапультуватися, але серйозно пошкоджує обидві ноги й руку. Більше того, після приземлення у озеро Трук Бач він заледве не тоне, однак кілька ворожих бійців дістають його із води, ламають прикладом плече і кілька разів ударяють багнетом. Після цього понівеченого пілота доставляють до військової в’язниці, саркастично прозваної у народі «Ханойський Хілтон».
З того дня починається відлік довгих п’яти з половиною років, які молодий офіцер провів за гратами у статусі військовополоненого. Із них більше 700 днів він пробув у одномісній камері. Багато про особистість Маккейна говорить той факт, що через рік після ув’язнення він відмовився від звільнення, оскільки додому не відпускали інших американських військових, які перебували у полоні довше за нього. Річ у тім, що в серпні 1968 батька полоненого Маккейна призначили командуючим усіма силами США у В’єтнамі. Коли в Ханої дізналися про це, то запропонували у пропагандистських цілях звільнити Джона, коли ж той відмовився – почали регулярно застосовувати до нього тортури, аби вибити зізнання. Одного разу він навіть наважився на самогубство, однак вартові завадили цьому. Врешті-решт, їм вдалося добитися свого і Маккейн підписав пропагандистське антиамериканське «зізнання». Пізніше він визнав, що це був ганебний, хоч і вимушений вчинок. «У полоні ми всі дізнавалися одне: кожен має власний рівень зламу. Свого я досяг», - зауважив якось Маккейн.
Він був звільнений у березні 1973 року, після чого одразу повернувся до США. Недоліковані травми тих п’яти років залишили ветеранові шрами на все життя: він досі не може підняти руки вище голови.
СХОДЖЕННЯ НА ПОЛІТИЧНИЙ ОЛІМП
Удома Маккейн одразу став знаменитим і часто брав участь у різноманітних телевізійних шоу. Навчений незграбним державним керівництвом періоду війни у В’єтнамі, він починає бачити себе в політиці. Тому повернувшись на службу, вже з 1977 року представляє інтереси ВМС у Сенаті США, регулярно спілкуючись із членами оборонного комітету.
Щоправда, Маккейн ніколи не був схильною до компромісів людиною. Ще у час служби в Азії у нього почала проявлятися незгода із верховним керівництвом США та формуватися політичні погляди. «Відверто кажучи, ми вважали, що наші цивільні керівники були повними ідіотами, які не мали жодного поняття про те, як перемогти у війні», - писав він пізніше у спогадах.
Тим не менш громадська кар’єра поволі розвивалася і у 1982 році Маккейн наважився балотуватися до Конгресу США від Республіканської партії. «Я можу зробити там більше, ніж у війську», - стверджував тоді він і мав рацію. Незважаючи на те, що і його батько і дід були чотиризірковими адміралами ВМС США (утворивши першу подібну пару батько-син у військовій історії США), Джон Маккейн через свої фізичні вади та відсутність значного командирського досвіду практично не мав шансів дослужитися так високо. Тому він вирішив рухатися іншим шляхом, і незважаючи на статус «новоприбулого» в Аризоні, виборов місце у законодавчому органі й 3 січня 1983 року прийняв присягу. Так почалася його буремна політична кар’єра, що розтягнулася на 34 насичені роки й триває досі.
СЕНАТОР - БІЛА ВОРОНА
Хоча перші кілька років Маккейна у політиці були затьмарені корупційним скандалом, пов’язаним нібито із нечистоплотним лобізмом на користь одного із багатих підприємців Аризони, йому вдалося відмитися і надалі бути обачнішим у своїх контактах.
Після обрання у 1987 році до більш впливового Сенату США Маккейн часто відверто демонстрував незгоду із політикою Республіканської партії, членом якої був, й дозволяв собі критикувати президента, навіть якщо той теж був республіканцем. Ця риса зумовила його прізвисько «біла ворона», яким сам сенатор пишається.
При цьому за відносно короткий час Маккейн зумів вибороти дуже високий статус серед однопартійців. У 2000 році він вийшов у фінал передвиборних праймеріз республіканців, поступившись Джорджу Бушу, а в 2008 році балотувався на посаду президента США, однак програв кандидату від Демократичної партії Бараку Обамі.
Однак, окрім незгоди із владою, Джон Маккейн має ще одну рису, яка робить його «білою вороною» істеблішменту: він здатний змінювати свої погляди під впливом аргументів і вміє вибачатися за помилки. При чому готовий робити це навіть по проходженню багатьох років. Так, на ранніх етапах своєї кар’єри, у 1983 році він виступав проти встановлення дня пам’яті відомого правозахисника Мартіна Кінга, однак через 7 років визнав, що помилявся, і підтримав законопроект про визнання цього дня святом у рідному штаті. Хоча у політиці кардинальна зміна політичних поглядів може призвести до особистого фіаско, для Маккейна явно важливішою є власна совість.
За час своєї каденції сенатор часто голосував за висуванців протилежної партії, якщо вважав їх гідними посади, та опонував законопроектам своїх однопартійців, які не відповідали його шкалі цінностей. І щоразу з великою перевагою переобирався на посаду знову. Така підтримка, як ніщо інше, свідчить про визнання його роботи.
АДВОКАТ УКРАЇНИ
Слава непоступливого Джона Маккейна сягає далеко за межі США і докотилася навіть до України. Ще б пак, адже чинний глава оборонного комітету Сенату США – саме того, зі зв’язків з яким починалося його політичне становлення, - є чи не найбільшим адвокатом України в політичній еліті Штатів. Тепле ставлення до нашої держави, розуміння складності ситуації, у якій вона перебуває, і усвідомлення важливості народної підтримки максимально проявилися під час протистояння режиму Віктора Януковича на майданах країни. Тоді сенатор Маккейн став одним із перших лідерів Західного світу, який особисто підтримав прагнення українців до свободи й справедливості. Його полум’яний виступ на Майдані Незалежності у Києві 15 грудня 2013 року запам’ятався багатьом. Після ж початку російського вторгнення, Джон Маккейн регулярно користувався своїм високим статусом, аби всіляко просувати надання Україні оборонної зброї. Він також постійно критикував попереднього президента США Барака Обаму за недостатні зусилля із допомоги Україні й часто наголошував на тому, що одних лише санкцій для зупинки незаконних дій Росії недостатньо. Без його прямої або опосередкованої участі не було ухвалено жодного рішення США про накладення санкцій на РФ.
За «вагомий персональний внесок у зміцнення відносин між Україною та США» сенатор Джон Маккейн ще рік тому отримав найвищу українську нагороду, доступну іноземцеві, – орден Свободи. Також у 2015 році Маккейн посів третє місце у списку найкращих лобістів України у світі, складеному Інститутом світової політики.
Однак цього місяця 81-річного Джона Маккейна знову спіткала невдача: під час планової операції на оці у нього виявили дуже агресивну форму пухлини головного мозку – гліобластому. Хочеться вірити, що сорочка, у якій народився Маккейн, допоможе йому і нині, адже очікувана тривалість життя після виявлення цієї форми пухлини зазвичай не перевищує 14 місяців навіть за умови сучасного лікування.
Побажання якнайскорішого видужання, які направили на його адресу численні відомі українці, у тому числі Президент Петро Порошенко, глава МЗС Павло Клімкін, посол у США Валерій Чалий, яскраво свідчать, що Маккейн – великий друг та союзник України.
Максим Наливайко, Оттава.
