Путін - шанувальник Фур'є і Сен-Сімона, Пєсков - канделябр Люм'єр
Початок, звичайно, не все історія, але вже перша серія фільму Стоуна дає прекрасне уявлення про те, що і як у дорогій ворожій промо-акції.
Загалом, звичайно, все очікувано і передбачувано. У інтерв'юера, колись великого режисера, багато ліво-ліберального ідіотизму. У інтерв'юйованого – багато цинічного гебешного вербовочного актторування. Розглядати і переказувати все це безглуздо. Є, однак, забавні деталі, не зазначені раніше.
ФІГУРИ ЗАМОВЧУВАННЯ: ЗАСТУПНИК СОБЧАКА І ДРУГА НЕ-ДРУЖИНА
Перше – Стоун в принципі не говорить про Путіна як заступника Собчака. У розмові йдеться про дитинство, юність, школу КДБ, Дрезден, а потім – хоп – і «Ми приїхали в Москву в 1996-му». При цьому 90-ті роки дружно описуються Путіним, і це підхоплюється Стоуном, як щось огидне, жахливе. Але людина, яка була у той час заступником мера другої столиці Росії, із зони критики виведена. Очевидно, мовчання про Путіна у 1991-1996 р.р. було однією з умов приймаючої сторони.
Друге. Вже заявлена тема з приводу мовчання та скритності у зв'язку з путінської сім'єю. Путін у першій серії почав операцію «Прикриття», щоб пояснювати, чому ж він так приховує членів своєї сім'ї. Якісь дивні розповіді про те, що під час перебування у Москві, коли він вже злітав кар'єрними сходами, то найперше думав, «куди ховати дітей». Хм, ніби раніше не доводилося чути про якусь особливу небезпеку для сім'ї голови ФСБ В. В. Путіна. Схоже, одна з прохідних брехливих версій для наївних американців.
Тут же третє – забавне і, схоже, невипадкове застереження Стоуна: «...вашу першу дружину. Тобто вашу єдину дружину». Очевидно, цим режисер натякає на практично офіційний статус жінки, яка на «Ка-» починається і на «-баєва» закінчується. (Якось відразу згадується інший хлопець, одружений на улюбленій Батьківщині, що пробудилася, але мав, між іншим, якусь Єву Браун).
НЕОРГАНІЗОВАНИЙ ЦАР, ЯКИЙ ВСЕ НА СЕБЕ БЕРЕ
Четверте – з якоїсь людської та професійної самоповаги Олівер Стоун все ж спробував раз уразити, покритикувати Сонцеликого. Але зробив це у рамках заданих йому правил так акуратно, що, схоже, ніхто не помітив.
Отже... На початку зустрічі режисер нагадує, що зазвичай вони розмовляли о 15:00, а цього разу затрималися на... 6 годин 45 хвилин. Ну, далі хі-хі, обмін жартами. Стоун м'яко стелить: мовляв, мій продюсер, ось він, до речі, тут поруч, говорить, що ви – чудовий виконавчий директор, а Росія – ваша компанія, і ви вирішуєте всі проблеми. Путін: ну да, типу, намагаємося. Стоун продовжує в тому сенсі, що якщо вирішувати всі проблеми, аж до дрібних, то втрачається бачення картини в цілому. І далі режисер наводить як приклад Рональда Рейгана, успішного президента, який, однак, приходив додому о 18:00 і дивився з дружиною телевізор. Путін змушений робити комплімент Рейгану: «Організована людина». Цим, до речі, він вже фактично визнає, що сам зовсім не організований. І далі Стоун завдає удару – Рейган був таким успішним і мав стільки вільного часу, тому що вважав правильним делегувати повноваження.
І ось тут Путіну зовсім нічого сказати – в сенсі сказати чогось осмисленого. Єдине, на що він спромігся, це вкрай дивні міркування, що повноваження в Росії делегувати не можна, тому що це не Америка. Ну, тобто, чистий імператор Микола I - все сам!
До речі, про імператора, точніше – царя. І тут – п'яте. Так гостро, як йому здалося, покритикувавши Путіна, Стоун вирішив його захистити. У вересні 2015 року напередодні участі у ювілейній 70-й сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку Путін дав інтерв'ю журналісту Чарлі Роузу для телеканалів CBS та PBS. У Росії його переклали і коментували у традиційній гамі настроїв «Путін усіх обіграв». У тому числі в новинах писали: «Президент Російської Федерації Володимир Путін вважає, що слово «цар» до нього не застосовується, російський лідер взагалі не надає значення тому, як його називають критики та опоненти». Стоун же розкрив, що в Америці це інтерв'ю сприйняли інакше: коли Роуз запитав про «царя», Путін не став сперечатися з цим. І в Штатах порахували – для Путіна нормально асоціювати себе з царем. Стоун списав всю провину на перекладача: «Ви просто неправильно зрозуміли. Це помилка перекладача». Дуже цікавий стоуновський жартик при цьому, цілком у дусі «Іван Васильович змінює професію»: мовляв, чи не доведеться тепер стратити перекладача. Цікаво, це він у свого клієнта набрався такого "застеночного" гумору, або це гумор американського кола Стоуна?
КРЕМЛІВСЬКИЙ СЕН-СІМОНІСТ І ЙОГО ВУСАТА МІКРОФОННА СТІЙКА
Шосте – дуже цікаве. Стоун почав з повагою говорити про перебудову, про Горбачова. І одразу ж Путіну: «Ідеї Горбачова вплинули на вас?» Прикиньте, зізнатися в сьогоднішній Росії в такому гріху. Путін, звичайно, в незізнанку. Природне запитання – а які ідеї вплинули? І тут у відповіді – цирк Шапіто: «Ідеї французьких соціалістів-утопістів». Ось це реально круто. Стільки народу намагалося розгадати ідеологічні основи путінізму. А воно он як просто!.. І якби Олівер Стоун не грав у піддавки переважну частину ефіру, тут, звичайно, було де розвернутися. Першим ділом, уточнити: ідеї якого саме соціаліста-утопіста вплинули на Путіна найбільше??? На жаль, питання не поставлено. Світ втратив рідкісний шанс дізнатися про справжній світогляд пана Путіна, хто він – бабефіст, фур'єрист або взагалі сен-сімоніст?
Але якщо повернутися до Горбачова... Стоун показав його під час параду на День перемоги. Скромний такий дідок, сидить на звичайній лавочці на Червоній площі, якраз у загорожі, через що здається, що він сидить за ґратами. І поруч з ним за тими ж ґратами – головний рабин Росії Берл Лазар. Для Олівера Стоуна, хоч і лівака, але все ж громадянина нормальної країни, такий антураж нормальний. Однак представляючи путінське оточення і властиве йому почуття гумору, можна припустити, що такий набір деталей – результат їхнього іронічного креатиффу.
Сьоме, коротке й останнє. Коли інтерв'ю перемістилося до літака, то, мабуть, не вистачало обслуговуючого персоналу. І Дмитро Пєсков тримав на довгих рейках великий кіношний мікрофон. Обличчя у нього при цьому було дуже жалібне. Але в цілому в ролі мікрофонної стійки він чудово виглядав. Набагато краще, ніж у ролі прес-секретаря президента РФ (Стоун, за що йому спасибі, не забув додати цей титр, ідентифікуючи вусату мікрофонну стійку). І тут мене осінило: Пєсков – просто викапаний канделябр Люм'єр з «Красуні та Чудовиська». Тільки, схоже, без усяких надій на звільнення від чарів, тому що його господар таки Чудовисько, яке за довгі роки перебування у своєму морозному палаці так нічого і не зрозуміло.
Тому фільм Стоуна, звичайно, в цілому підлизницький. Але гострий погляд може знайти у ньому цікаві деталі.
Олег Кудрін, Рига.
