У Польщі – День пам’яті жертв Катині
Саме 13 квітня 1943 року з’явились перші німецькі повідомлення про трагедію в Катині, де навесні 1940 року було розстріляно близько 15 тис. польських військовослужбовців і 7 тисяч цивільних осіб (за даними польської сторони).
5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило секретне рішення про розстріл 14 700 польських офіцерів і цивільних осіб (чиновників, поміщиків, жандармів), які знаходилися в радянських таборах для військовополонених, а також 11 тис. арештованих поляків, що утримувалися в тюрмах західних областей України і Білорусі.
Підставою для рішення Політбюро стала записка наркома внутрішніх справ СРСР Берії в ЦК ВКП(б) Сталіну, в якій ішлося, що всі військовополонені є «затятими і невиправними ворогами радянської влади».
Термін «катинський злочин» – узагальнений, він означає розстріл в квітні-травні 1940 року майже 22 тисяч польських громадян, що утримувалися в тюрмах і таборах НКВС СРСР. Переважна більшість поляків - понад 14 тисяч, були захоплені у полон Червоною армією у вересні 1939 року офіцери і поліцейські. Їх розстріляли і поховали у Катинському лісі неподалік Смоленська. Іншу частину військовополонених розстрілювали в інших місцях, зокрема у Харкові - 3820 в’язнів Старобельського табору.
Катинь – тільки одне (і найбільше) з цілої мережі місць розстрілів польських громадян, влаштованих Сталіним і його поплічниками у 1940 році. Нацисти, коли окупували територію Смоленщини, першими повідомили про масові захоронення польських офіцерів у Катині – їм було вигідно, аби світ знав про злочини Сталіна. Це був чудовий інформаційний привід відвернути увагу міжнародної спільноти від власних злочинів.
Гітлерівці примусили місцевих селян відкопувати масові поховання розстріляних, педантично все фіксували, а також влаштовували для журналістів екскурсії.
Впродовж тривалого часу вище керівництво Радянського Союзу відмовлялося визнавати свою безпосередню причетність до катинської бійні, звинувачуючи в ній німецькі окупаційні війська (навіть хотіли «повісити» Катинь на гітлерівців під час Нюрнберзького процесу, але завдяки твердій позиції союзників їм це не вдалося).
Лише в 1990 році тодішній очільник СРСР Михайло Горбачов сказав перше публічне «так». Ще через два роки російський уряд передав президентові Польщі Леху Валенсі раніше засекречені документи, які свідчили, що радянський лідер Сталін особисто наказав розстріляти польських офіцерів. Однак росіяни лише визнали факт розстрілу, а от вибачення та покаяння від російського керівництва досі не прозвучало.ة
