З Іспанії з любов'ю, або Як подолати «серйозність» віслюка

З Іспанії з любов'ю, або Як подолати «серйозність» віслюка

Аналітика
1410
Ukrinform
Коли в Україні буде покінчено з корупцією і настане верховенство права, це означатиме повну поразку Путіна

Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Іспанія в Україні Херардо Бугайо Оттоне, який 22 березня був гостем клубу Укрінформу «Дипломати без краваток», вважає професійним фартом те, що він опинявся у деяких країнах у важливі моменти їхньої історії. 

Зокрема, дипломат працював у Будапешті у період, коли в Угорщині відбувалась гостра політична криза 1988 року, у Німеччині під час падіння Берлінської стіни, прибув в Україну за місяць до Революції Гідності. Після цих слів посла журналісти жартома припустили, що, можливо, послу Іспанії варто було б  зараз попрацювати у Росії. «Боюсь, що після всіх моїх заяв і виступів мене навряд чи там приймуть з відкритими обіймами», -  відповів на жарт Бугайо Оттоне.

Слід визнати, що досвідчений дипломат оцінює цей свій гіпотетичний «шанс» доволі реалістично. «Путін не зможе виторгувати зняття санкцій», «Посол вважає ідіотами іспанців, які воювали за Л/ДНР», «Санкції проти Росії повинні бути жорсткішими», «Путін веде Росію шляхом пізнього СРСР до розпаду» - це лише кілька заголовків новин з прес-клубу в Укрінформі, які хвилями розійшлися в Інтернеті.

Після більш як двогодинного засідання колега подякувала послу Іспанії за найелегантнішу в ексклюзивній «дипломатичній» колекції Укрінформу краватку і щиру розмову. Від себе додам, що в умовному рейтингу відкритості учасників прес-клубу «Дипломати без краваток» за неприхованою симпатією до України та політичною експресією Бугайо Оттоне міг би поділити перше місце з «першопрохідником» цього заходу послом Грузії в Україні Міхеїлом Уклебою. 

Пряма мова посла Іспанії в Україні Херардо Бугайо Оттоне доповнить те, що лишилося за рамками інформаційних повідомлень з прес-клубу Укрінформу «Дипломати без краваток».

ПРО ТЕ, ЧОМУ ЗА ДЕРЕВАМИ ТРЕБА БАЧИТИ ЛІС

«При обговоренні проблем України дуже важливо, щоб дерева не затуляли нам лісу. Власне, «ліс» -  це український народ. Коли я хочу пояснити щось про Україну, то завжди наводжу такий приклад. 

Я приїхав до Києва у жовтні 2013 року. На той час, за  даними Transparency International, Україна за рівнем корупції посідала 144 місце у світі - уявіть собі, приблизно як Центральноафриканська Республіка. Але водночас, за даними ООН стосовно рівня освіченості людей, Україна знаходиться на сходинку вище, ніж Велика Британія. Ми можемо дискутувати про те, як вираховують ці дані, але я завжди казав, що такий освічений народ з таким рівнем корупції - це взагалі якийсь унікальний випадок у світі, такого бути не повинно! 

Можна назвати лише одну країну, дещо схожу на Україну за показниками рівня корупції і людського капіталу, - це Росія. Але при порівнянні ми побачимо й величезний розрив між ними. 

В Україні за десять років відбулось дві революції, а в Росії, здається, народ задоволений нинішнім станом речей і жодних революцій там не намічається. Це дуже шокуюча різниця, яка впадає в око. 

Український народ визначився з напрямком розвитку, а коли він почав рух у цей бік, почалася страшна неприкрита агресія проти України з боку Росії. 

Абсолютно чітко зрозуміло, що коли в Україні буде покінчено з корупцією і настане верховенство права, це означатиме стовідсоткову поразку Путіна. А коли не буде корупції, сюди обов'язково прийдуть закордонні інвестиції, які зроблять вашу державу процвітаючою, тому що з таким людським капіталом Україна може мати економічне зростання на рівні щонайменше 7 відсотків на рік».  

ПРО ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ І РОСІЙСЬКІ "СКРЄПИ"

«Європейський союз має гарний прапор і чудовий гімн. Але останнім часом у ЄС ми «не чуємо» цей гімн і не замислюємося над тим, що цей прапор є уособленням європейських ідеалів. Останніми роками я чув цей гімн і бачив цей прапор на Майдані, де люди абсолютно чітко розуміли, які цінності вони вийшли відстоювати. 

Саме це розуміння ми маємо відновити у нас, у Європі. Нам треба створити мрію, якої ми прагнемо, уявляти, чого ми хочемо досягти. Тобто європейський гімн і прапор мають піднімати людей на досягнення гарної і величної мети.

Але, роблячи помилку і не пропагуючи цих цінностей, ми бачимо, що на це місце в душах і серцях людей посягає хтось інший. Приміром, це видно у США, де президент Трамп робить ставку на інші принципи, у Росії, де  Путін грає поняттями, створюючи якісь «скрєпи» і роздуваючи гіперпатріотизм, у деяких країнах Європи, де до влади приходять суцільні популісти і захоплюють полишений нами духовний простір. Маніпулюючи людьми, вони дають їм щось, від чого ми відсторонилися, не схотіли або не змогли дати». 

ПРО НАЙВАЖЧЕ У РОБОТІ ДИПЛОМАТА

«В Іспанії є такий вислів - бути серйозним, як віслюк. Тобто ви можете уявити, як "серйозно" ця тварина на вас дивиться, але ж все одно вона залишається віслюком. Таку ж паралель можна провести і з бюрократією. Мені дуже часто доводиться воювати з бюрократією - як моєї країни, так і країни перебування. Як на мене, найважче у роботі дипломата -  це боротьба з цією «серйозністю» віслюка. 

А приємною стороною дипломатичної роботи є можливість не просто багато подорожувати, а жити у зарубіжних  країнах. Мені пощастило працювати у таких цікавих країнах, як Японія, США, Австралія, Україна.  

Це, з одного боку, захоплююче, тому що можна багато про них взнати. Але, з другого,  я дуже люблю свою власну країну, проте втрачаю зв'язок із своїм корінням, тому що не проводжу в Іспанії стільки часу, скільки хотілося б. Це дає свій плюс - я бачу її з перспективи, що дуже цікаво. Але водночас я надовго випадаю із свого суспільства і кола спілкування, мої діти також втрачають відчуття життя у рідній країні. Це є іншою стороною медалі, тим, що для мене також є тяжким у роботі дипломата». 

ПРО ТЕ, ЩО НАЙБІЛЬШЕ "ЧІПЛЯЄ" В УКРАЇНІ

«Для мене найкраще і найголовніше в Україні - це її народ. Я багато разів розповідав про момент, коли закохався в Україну і український народ, -  це був світанок 1 грудня 2013 року, коли люди вийшли протестувати після побиття студентів на Майдані. 

Те, що я не знаю ані української, ані російської мови, може здатися недоліком - я не можу спілкуватися з людьми, не можу читати книжок, не розумію українських пісень. Можливо, це прозвучить нескромно, але, мені здається, що у мене є здатність розуміти людей, їхню душу. В  Україні, так само, як у Японії, Угорщині, через якісь невербальні засоби я зміг відчути, зрозуміти і полюбити саму душу вашого народу, який прагне свободи і  бореться за неї. 

Ще в Україні мені дуже подобаються жінки, і не тільки тому, що вони всі красуні. Українські жінки є серйозною рушійною силою громадянського суспільства, а роль, яку вони в ньому відіграють, є дуже помітною».

ПРО ПРАЦЬОВИТИХ "ПОСЛІВ" УКРАЇНИ В ІСПАНІЇ

«В Іспанії близько 80 тис. легальних мігрантів з України, а разом з нелегальними, думаю, українців у нас близько 200 тисяч. При цьому жодної поганої історії про українців в Іспанії немає, хоча про мігрантів з інших країн розповідають різне, в тому числі й негативне. 

Українську міграцію в Іспанію сприймають дуже добре - ми знаємо, що українці працьовиті, розумні, виховані.  Мені здається, що, говорячи про міграційний расизм, треба подумати, в чому його коріння -  в тих, хто приймає, чи в тих, хто приїжджає в країну.  

Гарне ставлення іспанців є заслугою якраз українців. І я дуже часто говорю про те, що саме українські мігранти, які працюють в Іспанії, створюють природний місток між двома країнами і двома культурами. Саме вони показують Іспанії Україну і є послами України в Іспанії».

Надія Юрченко, Київ. 

Фото: Юлія Овсяннікова 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-