Новий генсек ООН: ще секретар чи вже генерал?

13 жовтня минулого року Генасамблея ООН підтримала кандидатуру Антоніу Гутерреша на посаду Генерального секретаря ООН. З 1 січня 2017-го він приступив до виконання своїх службових обов'язків у Нью-Йорку, ставши першим екс-прем'єр-міністром на цій посаді. На усіх етапах затвердження сильна фігура Гутерреша виділялася на фоні конкурентів, однак вирішальну роль у його призначенні відіграли події в Україні. Робити висновки ще зарано, але перші заяви, зроблені Гутеррешем, в тому числі по ситуації в Україні, досить обнадійливі.

ПРОВІДНИК СОЦІАЛІСТІВ СВІТУ

Антоніу Гутерреш народився у 1949 році в Лісабоні. Навчався він у одній із найпрестижніших шкіл Португалії - Камойнш, при випуску з якої отримав звання «кращого учня країни». Прикметно, що у цій же школі вчився і майбутній глава Єврокомісії Хосе Мануель Баррозу, який був на 5 років молодшим за Антоніу. У майбутньому життя ще не раз зведе їх разом.

Після школи молодий Гутерреш вступає до Вищого технічного інституту, де вивчає фізику та електронну інженерію, а після отримання диплому викладає теорію телекомунікаційних систем у цьому ж навчальному закладі. Певно, Антоніу продовжував би академічну кар'єру, якби у 1974 році «революція гвоздик» не змінила у країні фашистську диктатуру на новий демократичний режим. Гутерреш, який незадовго до цього вступає у ряди Соціалістичної партії, дуже швидко вибивається у її лідери та стає главою секретаріату міністерства економіки першого демократичного уряду Португалії. З того часу розпочинається його безперервна політична кар'єра.

За майже 30 років у португальській політиці Гутерреш був депутатом, лідером правлячої партії у парламенті, главою Соціалістичної партії та навіть двічі прем'єр-міністром країни (при чому на останніх виборах його здолав Баррозу), брав участь у перемовинах про вступ Португалії до ЄС та став одним із засновників португальської ради біженців. У 1999 році він очолив Соціалістичний інтернаціонал - всесвітню спілку соціалістичних та соціал-демократичних партій і організацій.

Перебуваючи при владі, ревний католик Гутерреш діяв усупереч традиційній світській політиці Соцпартії й користувався великою довірою населення через відкритість та готовність провадити консультації із експертним середовищем щодо важливих для держави рішень.

РОБОТА В ООН

Працювати в ООН Гутерреш почав у 2005 році, причому одразу на посаді Верховного комісара у справах біженців, яку займав рекордні 126 місяців. Довше за нього цю організацію очолював лише легендарний Садруддін Ага-хан. Під час роботи Верховним комісаром Гутерреш відзначився рішучими реформами, майже вдвічі скоротивши витрати штаб-квартири УВКБ ООН в Женеві і зменшивши кількість персоналу, при цьому збільшивши можливості ООН надавати термінову допомогу. Він також призначив актрису Анджеліну Джолі своїм спецпредставником, що стало дуже ефективним PR-заходом. Окрім цього він успішно залучав фінансування від різних держав на підтримку біженців та мігрантів.

Утім, однієї лише ефективної роботи на чолі УВКБ ООН було б недостатньо, аби стати Генсеком, адже на 2016-ий рік, коли спливав мандат Пан Гі Муна, світ заполонила кампанія «Час для жінки», яка закликала призначити Генсеком ООН жінку. Проти кандидатури Гутерреша грала і його національність, адже єдиним регіоном світу, представник якого ще ніколи не очолював ООН, була Східна Європа, тому найбільша увага спершу була прикута до представниць Болгарії та Хорватії. Все ж геополітика внесла свої корективи, адже в той час у розпалі був конфлікт між цивілізованим світом і постійним членом Радбезу Росією, й у центрі конфлікту була Україна...

НОВА СИСТЕМА ВИБОРІВ У ООН

Згідно зі статутом ООН, Генсека призначає Генасамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Саме в цьому містилася головна перепона для кандидатів зі Східної Європи: на них надто великий вплив потенційно могла справити Російська Федерація. Ризиковість кандидатур із цього регіону, які потенційно могли завести обрання нового Генсека у глухий кут (адже кожен із п'яти постійних членів ради Безпеки ООН має право вето), змусило світові держави шукати майбутнього очільника ООН деінде.

Однак, це допомогло виділити сильні сторони Гутерреша, який до того часу вже чудово проявив себе у ролі кризового менеджера та користувався повагою серед колег. Його позиція по одному із головних сучасних викликів - міграційній кризі - була відомою та широко підтримувалася. Гутерреш давно покинув національну політику, тож був рівновіддалений від впливів різних держав. Він відзначається ораторським даром, вільно володіє чотирма мовами (португальською, іспанською, англійською та французькою) і, на відміну від Пан Гі Муна, не боїться критикувати сильних цього світу. Не раз він публічно соромив Москву та Вашингтон, а також інші впливові столиці. Окрім цього, вимушений консенсус щодо його особи дозволяв уникнути необхідності домовлятися з членами Радбезу за підтримку, обіцяючи взамін призначення їхніх ставлеників на ключові посади, що сковувало багатьох попередніх Генсеків. Така самостійність Гутерреша дозволила йому в майбутньому набрати у свою команду професіоналів, а не політичних висуванців. 

На руку Гутеррешу зіграла і вперше запроваджена минулого року процедура «передвиборчої кампанії» кандидатів на посаду Генсека ООН. Раніше очільника ООН обирали в Раді Безпеки за закритими дверима і після цього передавали імена на затвердження в Генасамблею. За час існування ООН Генасамблея не відхилила жодної кандидатури, запропонованої Радбезом. Втім, у 2016-му за наполяганням тогочасного президента Генасамблеї Могенса Люккетофта усі кандидатури мали бути завчасно висунуті своїми державами, охочі мусили підготувати програмну статтю та взяти участь у відкритих обговореннях своїх позицій. Хоча врешті-решт Радбез усе одно ухвалював своє рішення секретним голосуванням, прозорість процесу була значно більшою, ніж раніше, і на цьому фоні Гутерреш зміг показати свої кращі сторони. Чого варта одна лише його програмна стаття.

У результаті, Гутерреш був лідером усіх шести голосувань, проведених в Радбезі, і кожного разу долав планку в 9 мінімально необхідних для затвердження голосів. У фінальному голосуванні 6 жовтня його кандидатура набрала 13 голосів «за» і жодного «проти», дві держави утрималися. Хоча інформація про те, хто як голосував, залишається таємною, побутує думка, що однією з держав, яка утрималася, була Росія, яка так і не змирилася зі своїм «програшем» кандидатури зі Східної Європи.

ГЕНЕРАЛ ГУТЕРРЕШ

Ураховуючи минуле Гутерреша і тривалу міграційну кризу у світі, його головним занепокоєнням, бодай перший час, залишатиметься громадянська війна у Сирії, де зіткнулися інтереси постійних членів Радбезу ООН. Ситуація в Україні теж не може вийти із фокусу уваги ООН, однак все ж не буде першим пріоритетом, з огляду на «некритичні масштаби» переселення людей в Україні, як описав Гутерреш ситуацію в нашій державі під час зустрічі з віце-прем'єр-міністром Сичем у 2014 році. 

1 січня 2017 року, у свій перший день на новій посаді, Антоніу Гуттереш пообіцяв зробити 2017-й - роком миру. «Закликаю зробити досягнення миру головним пріоритетом», - сказав тоді новий Генсек ООН. Утім, для утілення його благородних прагнень в життя йому може просто не вистачити повноважень. Очільник ООН - особа дуже авторитетна, але його формальний вплив не виходить за рамки кількох агентств ООН, які розпоряджаються відносно невеликим бюджетом. Перший Генсек ООН Трюгве Гальвдан Лі назвав свою роботу «найбільш неможливою у світі» через величезний суспільний запит і малі ресурси. Відсутність дієвих механізмів примусу часто перетворює ООН на бездіяльного спостерігача.

У цьому ключі важливу роль має відіграти харизма Гутерреша та його талант промовця. Якщо Пан Гі Мун часто звучав непереконливо і тихо - в прямому та переносному сенсах, - то від нового Генсека очікують відвертого красномовства. Він також має очолити процес реформування ООН і, можливо, навіть Радбезу, адже зловживання Росією своїм правом вето продемонструвало неефективність цієї організації у вирішенні міжнародних криз.

Чи виправдає високі очікування дев'ятий Генеральний секретар ООН, стане зрозуміло вже протягом його першого року на посаді. Головним питанням залишається те, чи він більше секретар, чи все-таки генерал.

Максим Наливайко, Оттава

Фото: УВКБ/ А.Заваллис, UNHCR / HELENE CAUX, Getty Images /Дж.Контес,  ACNUR