Коли партійна дисципліна – анахронізм, що суперечить волі виборців

У Комітеті закордонних справ Сенату США є 11 членів  Республіканської партії і 10 Демократичної. У самому Сенаті є 52 республіканці та 48 демократів.

Коли республіканські сенатори Марко Рубіо, Джон Маккейн і Ліндзі Грагам висловили застереження щодо кандидатури колишнього керівника Ексон-Мобіл Рекса Тилерсона на Держсекретаря, вони спричинили сенсацію, яку американська преса радо підхопила, бо коли би Рубіо таки проголосував проти кандидата на Комітеті, в результаті було би тільки 10 голосів "за" та 11 "проти", припускаючи, що всі інші голосували по-партійному, внаслідок чого кандидатура не пройшла б. А коли б всі три проголосували по принципу і совісті у повному Сенаті, голосування не врятувало би Тилерсона, бо без Рубіо, Маккейна та Грагам у повному Сенаті номінант Президента Трампа одержав би тільки 49 голосів, знов припускаючи, що всі другі голосували б по партійному. Але коли всі три згадані, здавалось, колись принципові республіканці заявили, що голосуватимуть за Тилерсона задля “національного інтересу”, сенсацію втрачено та, що важніше, – надію.

“Національний інтерес” у цьому випадку окреслюється по-партійному, бо сама американська нація немає у цьому інтересу, хіба, що таке голосування продовжить термін часу, в якому буде відсутній діючий Держсекретар США. Одначе, коли розуміти, що, по суті, закордонну політику веде сам президент, хіба, що держсекретар такий надзвичайний спеціаліст, то, мабуть, ціла дискусія про наслідки не суттєва. Тилерсон мало що не надзвичайний спеціаліст, а радше неофіт у цьому питанні. Це перша його серйозна державна служба. Тому заключення про окреслення “національного інтересу” – це партійна дисципліна по-простому, а партійна єдність по-дипломатичному.

Сама постать Тилерсона була сприйнята антиросійськими елементами як намагання Трампа накинути їм ще особу, яка не тільки була близькою до Путіна, але навіть нагородженою ним. Тобто номінант, фактично, символічний проросійській політиці Трампа і тому викликав таке настороження. В додатку було і втручання самого Путіна у американський виборчий процес. Америка трохи прозріла, бо втручання і дезінформація іде роками, і не тільки Росією в Америці. Не пройшов би Тилерсон, був би інший подібний номінант, а закордонну політику переводив би і так президент,  у цьому випадку маючи на увазі також і власні інтереси.

Але у кожній біді є щось позитивне – і проросійське наставлення Трампа насторожило і наставило багато людей і середовищ проти Росії, навіть таких як “Нью Йорк Таймс” і “Голівуд”. Це пригадало мені одну мою подорож на північ від Харкова у 2015 році, чотири кілометри від російського кордону. Там в одному дуже глухому селі один дядько, голова сільської ради, по-російськи пояснив мені, що Путін зробив з нього “бандерівця”.

Тоді повстає питання: чого було позувати, мовляв, я принциповий і буду керуватися своєю совістю? Рубіо, Маккейн і Грагам проявляли себе принциповими, а пізніше показались не такими.

З іншої сторонни, можна проаналізувати їх аргументацію, яка, крім т.зв. національного інтересу, викладена передусім у поняття, що кожний президент має право обирати свій кабінет. Але це помилкове поняття, бо є параграф у Конституції США, що на призначених президентом членів Кабінету Сенат має подати свою пораду і згоду.

Чи Тилерсон приречений бути другом Владіміра Путіна через свою історію та нагороди від Путіна? Мабуть, ні, але на підставі переслухання не було найменшої репліки від Тилерсона, яка могла б заспокоїти громадянство, що він не провадитиме проросійську політику.

Партійна дисципліна – це анахронізм і суперечить волі виборців, які вибирали даного кандидата сенатором. Не партія його вибирала. Вибирали його члени обох партій, а також позапартійні. Чому перейматися партійною дисципліною? Бо є партійні пільги, такі як нагода очолити Конгресовий комітет або зайняти вищу позицію в ієрархії Конгресу. Головне, мабуть, коли у людини є більші амбіції, може навіть обиратися у президенти, тоді партійна підтримка може завважити, хоч останні вибори показали, що це не дуже впливає на остаточний результат.

Ці особисті міркування могли впливати на рішення сенаторів Рубіо, зокрема, а Грагама також до меншої міри. Але рішення сенатора Джон Маккейна - це зовсім містерія. Він застарий на особисті амбіції. Протягом свого життя він представляв приклад не тільки принциповості, але навіть героїзму, а у своїй кар'єрі він уславився своєю принциповістю, не звертаючи уваги на особисті чи партійні інтереси. По відношенні до України до цього часу не було більшого приятеля у Конгресі. Він часто приїздив в Україну в найбільш важкі для неї моменти, був на Майдані, відвідував українських вояків в АТО, добивався, щоби доставити Україні відповідну зброю для боротьби. Мабуть, він піддався задля дружби з сенатором Грагамом. Але в такому випадку він зробив це бо вважав, що обрання Тилерсона може є проблематичним, але не трагічним.

Тому навіть з цим обранням не можна тратити надій. Просто треба пильніше працювати. Випробування зміцнює характер людини. Дійсно патріотична українська громада в США зазнала ще одне випробування, але залишилася надія на спроможність і це перебороти. Мабуть так і думає Сенатор Джон Маккейн.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства