Трамп: як не перетворитися на «несправжнього президента»
У США вже декілька тижнів розкручується інтрига навколо питання, чи визнає новообраний президент країни Дональд Трамп факт втручання Росії у внутрішні політичні процеси США, а саме - те, що атаки хакерів на комп’ютерну систему Демократичної партії США під час передвиборчої кампанії - це на замовлення і під керуванням Кремля. Завтра, 6 січня, Трамп має нарешті зустрітися з керівниками різних розвідувальних служб, спільна доповідь яких саме це і стверджує. Наразі Трамп цього не визнає, кажучи, що бракує доказів і взагалі усіляко ставлячи під сумнів достовірність висновку американських розвідників. Барак Обама, як відомо, їм повірив, і ввів 29 грудня нову порцію антиросійських санкцій, серед яких – висилка 35 російських дипломатів.
Безумовно, російське втручання у вибори президента США само по собі є подією, на яку американці не можуть не відповісти. Як прямо сказав відомий і дуже популярний в Україні конгресмен Джон Маккейн, це - «акт війни». А на війну треба відповідати адекватно. Однак, попри самодостатню важливість для США будь-якої дії, яку вони оцінять як «акт війни», вся ця «хакерська історія» є все-таки більше приводом, ніж причиною нинішнього конфлікту Трампа та його опонентів на кшталт Маккейна.
Не секрет, що перемогу Трампу забезпечили голоси переважно середнього класу Америки, який таки чином висловив незадоволення політикою американської олігархічної верхівки. У цьому сенсі Трамп і справді народний президент. А переважна більшість політичної еліти США бачити його у Білому домі не хотіла. Більше того, перемога Трампа виявилася для цієї еліти абсолютно несподіваною.
Оговтавшись, супротивники Трампа почали терміново шукати на нього «протиотруту». Знайшли дуже швидко, практично миттєво. Путін допоміг – оприлюдненням електронного листування Демократичної партії, що суттєво «підмочило» репутацію Ґілларі Клінтон.
Суть всього цього протистояння по лінії «доведено – не доведено» в тому, що супротивники Трампа атакують насамперед його, а не Росію чи особисто Путіна. І відчайдушний спротив Трампа (він навіть вже погрожує ЦРУ скороченням штатів) визнавати очевидне – це захист не Путіна і навіть не обстоювання своєї можливої політики на досягнення певних стратегічних домовленостей з Кремлем, а захист – не більше і не менше – свого президентства. Справа в тому, що визнання російського втручання в американські вибори об’єктивно ставить під сумнів не стільки політику замирення з Росією, скільки легітимність самого Трампа як президента США. Звісно, йдеться не про правову легітимність, а про своєрідне поєднання права і моралі. Адже якщо Путін допоміг Трампу виграти вибори компрометацією його опонента, тоді, виходить, Трамп якийсь не справжній президент. І така думка, відповідно підкріплена американськими і світовими ЗМІ, обов’язково мулятиме американського обивателя.
Трамп чудово усвідомлює свою політичну вразливість у разі, якщо факт втручання Росії у вибори стане загальновизнаним у США. Це така собі колючка, яка кожної миті може вилізти йому боком. Коли? Коли Трамп проводитиме самостійну, тобто без врахування позиції більшості американської еліти, зовнішню та внутрішню політику. У США вже майже відкрито обговорюють варіанти можливого імпічменту Трампа через якийсь дуже короткий час – рік-півтора. Можливо, у 250-річній історії США і були вже прецеденти, коли про імпічмент новообраного президента говорили ще до того, як цей президент почав виконувати свої посадові обов’язки, але це аж ніяк не применшує унікальність такого політичного явища. До речі, розмови про такий варіант вирішення «проблеми Трампа» у США виникли ще до скандалу з російськими хакерами і до дня голосування 8 листопада, і саме тому, що Трампа-президента не сприймає більшість американського істеблішменту.
Отже, затято не визнаючи «акту війни» з боку Росії, Трамп насамперед турбується не про майбутнє своїх планів щодо Росії, а про власне політичне виживання. До речі, нові санкції проти Росії за хакерство, навпаки, тільки допомагатимуть Трампу у стосунках з Путіним. Санкції наклав не він, а Обама і Конгрес з Сенатом, Путін не відмовиться від спроби налагодити стосунки зі США за будь-яких санкцій – його до цього змушує перед катастрофічне становище російської економіки, і Трамп зможе «торгувати» скасуванням цих санкцій у відповідь на вагомі поступки Кремля. Чудова ситуація! Неможливо повірити, що ці елементарні розклади не розуміють у команді Трампа.
Згадана інтрига завтра має завершитися. Або – або. Або Трамп погоджується з висновком ЦРУ та інших розвідслужб, і тоді нові санкції проти Росії, розробка яких вже йде у Сенаті, стають не просто дуже ймовірними, а неминучими, а про скасування санкцій, Обамою 29 грудня, про можливість чого говорив Трамп, можна забути. Або Трамп продовжує опиратися, і тоді явний конфлікт всередині американського істеблішменту стане і затяжним, і ще гострішим водночас. Можна й простіше сказати: або Трамп підкоряється волі більшості еліти, або йому з часом «сплетуть лапті», себто влаштують імпічмент, чи якимось іншим чином змусять до покори.
Утім, навряд чи завтра Трамп поступиться на всі 100%. Без сумніву, він намагатиметься відтягнути свою остаточну відповідь. Але чи знайде він, зрештою, можливість вийти з цієї ситуації так, щоб і власну легітимність захистити, і не розсваритися вщент зі своїми могутніми опонентами? Ось цікаве питання.
Ще ніколи внутрішні політичні суперечки у США не були для світу з таким «закрученим» сюжетом, як сьогодні. Будемо спостерігати, а хтось, можливо, і насолоджуватися цим «екшном».
Юрій Сандул. Київ
