Польща і НАТО: від Москви — тільки відгороджуватись

Події останніх двох років на сході України змушують країни регіону шукати оптимальні шляхи гарантування власної безпеки. Чи не найактивнішою у цьому аспекті є Польща, яка намагається максимально перестрахувати себе на випадок агресії з боку “ймовірного противника”. Дипломатичною мовою це словосполучення останнім часом стало синонімом слова Росія. Липневий саміт НАТО у Варшаві повинен зафіксувати може не грандіозні, але все ж певні здобутки Варшави на цьому шляху. 

Напередодні саміту у керівники силових відомств країн-членів Альянсу зібралися у Брюсселі.

ІСТОРИЧНИЙ ПРОРИВ

«Прорив в історії організації», - так назвав зустріч глав оборонних відомств країн НАТО у Брюсселі 14-15 червня міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич. Саме для Польщі зустріч дуже важлива, оскільки попередні понад 15 років членства Польщі в НАТО, за словами Мацеревича, “були лише на папері”. Водночас, зараз Варшава досягнула конкретних результатів - з 2017 року у Польщі, а також Литві, Латвії та Естонії дислокуватимуться чотири бойові батальйонні тактичні групи країн НАТО. Щоправда, слід визнати, що у Польщі і зараз вже є елементи інфраструктури Альянсу (штаб багатонаціонального корпусу “Північ Схід” у Щеціні і навчальний центр НАТО у Бидгощі). Однак, при всій повазі, вони все ж є штабними елементами. Штаби, як відомо, не воюють, а в разі небезпеки, взагалі, можуть бути швидко згорнуті. Водночас, реальних союзницьких військ на східному фланзі НАТО, і зокрема Польщі, досі не було.

ПОЛЯКИ “ДИВНУ ВІЙНУ” НЕ ЗАБУЛИ

Усі запевнення генсеків НАТО, чи то американських чиновників високого рангу, в актуальності 5-ї статті Вашингтонського договору про колективну оборону країн Альянсу, вже віддавна не справляли сильного враження на Польщу. І слушно. Напевно, в історичній свідомості поляків все ще живе пам'ять про зраду альянтів, а зокрема британців та французів, напередодні Другої світової війни. Тоді зв'язані з поляками угодами про взаємозахист у випадку агресії з боку третіх країн Англія і Франція в результаті не захистили свого союзника. У підручники історії ця історія увійшла під назвою “дивна війна”, коли Лондон і Париж оголосивши війну гітлерівській Німеччині,  тривалий час не вели проти німців жодних бойових дій. Тоді горнило війни швидко поглинуло і ці країни, які як “бонус” до війни, висловлюючись словами Уінстона Черчілля, отримали ще й ганьбу. Напевно, маючи добру пам'ять, Варшава з усіх союзницьких сил, зараз найбільш охоче бачила б на своїй території власне не британців чи французів, а саме американців. 

Утім, ще свіжішим прикладом як виконуються міжнародні домовленості Польща мала нагоду пересвідчитися зовсім нещодавно на прикладі Будапештського меморандуму про гарантії безпеки для України у світлі російської агресії на сході й окупації Криму. Можливо, не зовсім коректно за вагою і юридичною силою порівнювати угоду про членство в НАТО і Будапештський меморандум. Проте очевидно, що це також могло додатково надихнути Польщу до активних дій на міжнародній арені у справі реальнорго зміцнення військами західної коаліції східного флангу НАТО. 

ДРУЖБА З “ВЕДМЕДЕМ”: ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ 

Дехто може поставити собі питання, чи дії Польщі не є надмірними: мовляв яка агресія, адже вона є членом НАТО та ЄС? Чи не перегинають поляки палку, наполягаючи на розміщенні бойових елементів країн НАТО на своїй території, і чи її несприйняття Росії не є патологічним перебільшенням? 

Ні, це не так. Навіть не беручи до уваги той факт, що до 1918 року значна частина Польщі, включно з Варшавою, перебували у складі Російської Імперії, і що після завершення Другої світової війни до 1989 року Польща фактично була під ковпаком “старшого брата”, Варшава робила спроби вибудовувати справжні добросусідські відносини з Москвою. Остання була зовсім нещодавно. За прикладом президента Обами, який оголосив невдалий, як потім виявилося, “reset” у відносинах з Росією, схожу спробу перезавантаження зробила і Польща. Поглиблення добросусідських відносин з Росією, в чому зрештою не було нічого поганого, анонсував і почав втілювати в життя Дональд Туск у першу каденцію свого прем'єрства. У вересні 2009 року тодішній глава уряду РФ Володимир Путін навіть приїхав до Польщі на відзначення 70-річчя початку Другої світової війни, а в 2010 році чинний глава МЗС Росії Сергій Лавров виступив у Варшаві перед польськими дипломатами з лекцією про бачення Москвою відносин з ЄС (зараз у можливість таких лекцій навіть складно повірити). Але ці спроби Варшави зійшли нанівець в результаті відсутності волі і бажання іншої сторони будувати стосунки на рівних. 

Відтоді, а Смоленська катастрофа це тільки посилила, відносини Варшави і Москви поступово погіршувалися, а полярність поглядів остаточно викристалізувалася з однозначною підтримкою у Польщі Революції Гідності і засудження Варшавою дій Росії в Україні. Не випадково, останнє соцопитування “Левада-Центру” в Росії показує, що найбільшими ворогами Москви пересічні росіяни крім США, України і Туреччини вважають також Польщу. 

ВІД ПОЛЬСЬКОЇ БЕЗПЕКИ — І УКРАЇНІ ЩОСЬ ПЕРЕПАДЕ

Розміщення чотирьох бойових батальйонів НАТО в Польщі та країнах Балтії не є єдиним здобутком країни у питаннях безпеки на сьогодні. Нещодавно США прийняли рішення про розміщення на ротаційній основі у кількох країнах НАТО на сході Європи бронетанкової бригади США. Один з батальйонів бригади розміщуватиметься також у Польщі. А якщо до цього додати ще створення у найближчому майбутньому на півночі Польщі американської бази, що буде елементом ПРО США в Європі, то військова присутність НАТО (США) в Польщі вже не буде якоюсь бутафорною, а цілком реальною. Міністр канцелярії президента Польщі Кшиштоф Щерський, який відповідає за міжнародні питання, нещодавно заявив, що на даний момент це максимум з того, що Польща змогла отримати від Альянсу в нинішніх реаліях. Однак у його словах читається певне очікування, що це все таки не межа можливостей і у недалекому майбутньому буде прийнято чергові рішення про розміщення інших бойових підрозділів й військової техніки Альянсу в Польщі. 

Звісно, Польщі ще дуже далеко до американської військової присутності на рівні, скажімо, як в Німеччині чи Італії. Останнім часом у Польщі все частіше серед політикуму звучать думки про необхідність масштабнішого розміщення контингентів союзницьких військ на території Польщі. Це суперечитиме Акту НАТО-Росія 1997 року, яким сторони зобов'язувалися не розміщувати нові військові бази НАТО, зокрема і ядерну зброю, на території нових країн-членів Альянсу? З Польщі вже звучали думки про необхідність скасування цього акту, оскільки він втратив актуальність у зв'язку з новою геополітичною реальністю. Так, на сьогодні ще складно собі уявити розміщення значних контингентів, авіабаз чи складі тактичної ядерної зброї НАТО (США) у Польщі. Але реальність є настільки динамічною, що це не можна виключати вже в найближчому майбутньому. 

Що означатиме для Києва більша присутність американських й інших союзницьких військ ближче до кордонів України? Хоч безпосередньо це не впливає на рівень безпеки України (за основоположним договором, НАТО захищає лише територію країн-членів), психологічно це в певному сенсі зміцнює безпеку України як довголітнього стратегічного партнера Альянсу. Аргументи про те, що це лише додатково дражнить північного сусіда і нагнітає ситуацію, у даній ситуації виглядають просто смішними. Адже “ймовірний противник” вже давно перетнув усі можливі й неможливі “червоні лінії” і перебуває не “біля воріт”, а вже топчеться за ними на чужому подвір'ї, нехтуючи усіма меморандумами, актами й угодами разом взятими.  

Юрій Банахевич, Варшава