Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»
Ініціатором спроби бліц-кригу був Азербайджан за мовчазної згоди і Туреччини, й Росії
Інтерв'ю 06.04.2016 15:26 2441

- Упродовж останніх років і Єреван, і Баку еволюціонували в своїй політиці у бік Росії. Щодо Вірменії це цілком зрозуміло, вона і так була в російській сфері впливу, і це виглядає природнім на тлі конфлікту з Азербайджаном і на тлі історичних проблем з Туреччиною. Тому в Єревані влада завжди розглядала Росію як своєрідну захисну парасольку. І саме тому Вірменія там і в ОДКБ, і в ЄврАзЕС, і в СНД. До речі, з ЄврАзЕС вийшло зовсім по-іншому, по суті Вірменія, незважаючи на свою проросійську безпекову орієнтацію, все таки політично-економічно, як християнська нація, більш зорієнтована на Європу. Але її спроба підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом була на корню припинена російською стороною, і більше того, не просто, як у випадку з Україною, там заблокували підписання Угоди про асоціацію. Там нав'язали абсолютно протилежний варіант ЄврАзЕС, а вірменське керівництво з цим погодилось, оскільки воно політично, безпеково і економічно стовідсотково залежить від Росії. Практично, якщо взяти, наприклад, енергетичний сектор, то там тотальна залежність, там практично у вірменських фінансово-промислових груп не залишилось ніяких більш-менш серйозних енергетичних активів у їхній власності, у їхньому розпорядженні, все в руках Росії.

У Баку є ілюзія, що ключі від вирішення нагірно-карабахського питання є тільки у Москви

Азербайджан - інша картина. Азербайджан енергетично самодостатній регіон, але в останні роки різко еволюціонував у бік Росії. Чому? Тому що в Баку має місце своєрідна ілюзія, що Росія допоможе повернути Нагірний Карабах, що ключі від вирішення нагірно-карабахського питання знаходяться тільки у Москві. Це значною мірою так, тому що, по суті, Європа і Сполучені Штати усунулися від вирішення карабахського питання, а відповідно до міжнародного права - від питання відновлення суверенітету Азербайджану.

Але вірменські експерти вказують на те, що тут є друге дно. Так, дійсно, «Газпром» чи Росія виконала свої зобов'язання, вони знизила ціну на газ, що постачається у Вірменію, майже на 20 доларів, проте, цей газ постачається у Вірменію спільному підприємству. А це спільне підприємство зараз на 100 відсотків належить «Газпрому», тобто «Газпром» сам собі постачає газ за мінімальною ціною, але на внутрішньому вірменському ринку до населення цей газ доходить за ціною 330 доларів.

За цих обставин, поза всяким сумнівом, ініціатором нинішньої спроби бліц-кригу був Азербайджан, який, по суті, заручився мовчазною підтримкою з боку Москви і мовчазним схваленням з боку Туреччини. А Вірменія - слабка як ніколи. І от у цьому якраз і є пастка. Оскільки все це грає на руку одному зовнішньому гравцю – Росії. Можливо, не потрібно шукати якусь, в прямому розумінні, руку Москви, що хтось там десь у Москві натиснув кнопку чи подзвонив і дав вказівку до наступу. Просто все протягом останніх років робилося таким чином, щоб підвести Баку до цього, як до єдино можливого рішення, а це рішення в Баку вважають своїм, власним.

Це один з механізмів впливів, які можна віднести до категорії фальш-цільового програмування, коли тобі нав'язуються чи закидаються, чи пропонуються ідеї, які ти вважаєш своїми власними. Ну, Азербайджан не може вважати, що ідея силового повернення окупованих територій не його ідея - його, і тут як би Росія, постачаючи озброєння для азербайджанської армії, вона грала на те, що раніше чи пізніше Азербайджан це використає і зрозуміло, як це все використає. Тепер Росія отримає те, що, власне, їй було потрібно: дестабілізацію Південного Кавказу, розмороження карабахського конфлікту, а через Південний Кавказ, як я вже сказав, проходять певні трубопровідні комунікації і не тільки трубопровідні, а й залізничні.

Пропагандистськи це буде подаватися під соусом «миротворчості Росії для стабілізації регіону», а насправді, в такий спосіб регіон потрапить під російський контроль. Це не означає, що це робитиметься якось дуже швидко протягом днів, тижнів чи місяців. Якийсь період Росія може утримувати статус розмороженого конфлікту, коли йдуть перестрілки, іде захоплення, звільнення територій. Мета - максималізувати ризики для отих проектів, які намічаються до реалізації - розширення видобутку газу на родовищі «Шахденіз», для реалізації проекту Транскаспійського газопроводу, який має пройти з Туркменістану до Туреччини, газопроводу для іранського газу через Південний Кавказ до Європи. Всі ці проекти в Росії розцінюють як виклик, як конкуренцію постачанню російського газу, а конкуренти Росії, особливо за умов низьких цін на енергоресурси, не потрібні, тому вона працює на знищення цих конкурентних проектів через підвищення військово-політичних ризиків.

Іран, який вийшов з-під режиму санкцій, має свої наміри використати Південний Кавказ як транзитну ланку, зокрема Вірменію і Грузію, для постачань своїх товарів у Європу. І це теж не подобається Росії. Тому вона й вирішила, не сьогодні вирішила, що настає час працювати на випередження і не допустити реалізації сценаріїв, які призведуть до посилення позицій конкурентів на європейських ринках - енергетичних та інших.

У цьому контексті, коли ми намагаємося з'ясувати якісь причини, і хто автор цієї розморозки, то треба завжди слідувати принципу, а кому це вигідно? А найбільше вигідно Росії. Звичайно, що Росії не вигідна там якась повномасштабна війна, бо тоді вона потребуватиме від неї значно більших затрат, та й ризики зростуть - з урахуванням того, що нестабільним стане Північний Кавказ, який належить до Росії. Але така війна в режимі конфлікту низької інтенсивності, вона може бути своєрідною війною-лоукостом - не вимагати багато коштів, не вимагати великого контингенту збройних сил, але дасть можливість закріпитися в регіоні і впливати на обидва режими - і в Баку, і в Єревані. Чого, власне, вона й домагається.

І паралельно, начебто, і в Грузії йдуть процеси, які говорять про те, що Грузія дедалі більше втягується в орбіту Росії. Росія демонструє Заходу: дивіться, хто тут господар. І тому тут ми задаємо правила гри і відповідно визначаємо - хто і як, і куди буде рухатись через цей регіон.

Так що тут все вписується в технології ведення гібридної війни чужими руками, в даному випадку, використовуючи конфліктний характер відносин між Азербайджаном і Вірменією. І чим швидше обидві країни зрозуміють, що насправді не кожен із них є головним ворогом один для одного, а у них є спільний ворог, тим швидше вони зможуть знайти якесь взаємоприйнятне рішення, яке не буде ідеальним, у будь-якому випадку.

Лана Самохвалова. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>