Господар Кремля і тут - знову спізнився
Щоб зафіксувати "поступ", лідери навіть сфотографувалися разом. Церемонія ця мала розпочатися одразу після виступу Путіна. Але господар Кремля і глава країни №5 (за викидами), попри запевнення російських дипломатів, знову спізнився. Цього разу у Ле Бурже. Тож світові лідери потрапили на історичні світлини, а Путін - ні. Відтак, нащадки побачать, хто саме зробив неоціненний внесок у боротьбу з глобальним потеплінням. Внесок Путіна залишиться не оціненим.
Напевно тепла, але не критично, атмосфера фотографування надихнула главу КНР Сі Цзіньпіна на лірику. Він доречно процитував Гюго, згадавши рішучість, з якою пробивають собі шлях весняні струмки, і додав, що завдяки саме такій рішучості згоди буде досягнуто. Керманич Піднебесної апелював до збереження квот, рівень яких «повинен враховувати особливості країн, що розвиваються і необхідність підвищення рівня життя в них та скорочення злиднів». Загадкою залишилася назва країни, яку він мав на увазі. Чи можна назвати країну з економікою № 2 у світі - країною, що розвивається?
Найбільш конкретною була промова канцлера Німеччини, однієї з провідних країн ЄС (спільноти №3 за викидами). Ангела Меркель чітко і чесно заявила країнам, які розвиваються, потрібно щорічно виділяти 100 млрд дол. США для боротьби з емісією. І з цим важко було не погодитися.
Найбільш колоритним був виступ президента Мікронезії. «Ми, Земля - одна з зірок у незліченному океані цих зірок, наші діти якось спитають: чому все так, як відбувається, і не інакше? Що ми скажемо їм? Що попереду у нас стовп, який означає закінчення маршруту, по якому ми йшли?» - запитав Пітер Крістіан, ставши одним з останніх, хто вказав на напрям руху. За торування маршруту одразу взялися науковці, НУО, з кліматологами і бізнесмени разом із «зеленими» активістами. Надвечір у Парижі символічно засяяла зеленим світлом Ейфелева вежа.
ВАЖКІ ПЕРЕГОВОРИ І КОМПРОМІС "У СЛЬОЗАХ"
Робота учасників панелей тривала 13 діб. Її організатори обіцяли завершити до 11 грудня, проте не виключали продовження до 13 грудня. Головним результатом мала стати Перша глобальна угода зі зменшення емісії до 2°C до кінця століття. Наступним - джерела задекларованих щорічних 100 млрд для допомогти найбіднішим країнам.
Поки керівники офіційних делегацій (налічували від сотень до десятків осіб), ламали голови над текстами і шукали компроміс, у Ле Бурже висадився десант світових зірок кіно, поп-музики, бізнесменів та просто видатних особистостей. Підтримати кліматичний форум до Франції прилетіли оскароносці Леонардо Ді Капріо і Роберт Редфорт, «губернатор-термінатор» Арнольд Шверцнегер та старійшина акторської династії Болдуїнів Алек. Американці актор-режисер-громадський діяч Шон Пен й екс-віце-президент Альберт Гор, мільярдер Майкл Блумберг та пілот першого літака на сонячних батареях Solar Impulse швейцарець Бернар Пікар запально переконували на полях СОР21 у доцільності переходу на альтернативні джерела енергії й зелену економіку.
Пан Гі Мун Леонардо і Ді Капріо
Паралельно з Ле Бурже численні заходи відбувалися й у Парижі. Столичний «Гран Пале» демонстрував нові рішення, продукти й послуги для боротьби зі змінами клімату. А біля набережної Сени свої кінці кинув найбільший у світі катамаран на сонячних батареях Race for Wate. Команда унікального судна завдовжки 35 м пропагувала чистоту океанів та просувала ідеї переробки пластику в електроенергію. Усі охочі мали можливість зануритися у світ боротьби з потеплінням. Загалом конференцію відвідало 40 тис. учасників, з яких 10 тис. були делегатами.
Переговори йшли важко. Переговірники мали чіткі директиви з «червоними лініями», які не наважувалися перетинати. Кінець першого тижня СОР21 закінчився експертним проектом тексту угоди, за який взялися урядовці. І знову перемовини. Здавалося світла у кінці тунелю не видно. На екваторі конференції один із представників офіційної делегації острівної держави поквапив учасників у досить оригінальний спосіб. Чоловік доречно зауважив, що поки його колеги домовлятимуться про принципові положення нової глобальної угоди, то йому з фахівця у питаннях клімату доведеться перекваліфікуватися на археолога, щоб згодом вести розкопки своєї країни, яка десятиліттями ризикує перетворитися з острівної на підводну. І от нарешті, компроміс знайшли. 12 грудня. Про нього «майже в сльозах» і без урочистостей заявив головуючий Лоран Фабіус. За його словами, документ став «справедливим, довгостроковим, динамічним, зваженим і накладав юридичні обмеження».
УКРАЇНА: ПРОБЛЕМИ З ДИФЕРЕНЦІАЦІЄЮ
Першою з українців про оптимістичні підсумки форуму повідомила голова офіційної делегації України, заступник міністра екології та природних ресурсів Світлана Коломієць. «Нова рамкова конвенція зрештою встановила довгострокові глобальні цілі, яких країни-підписанти повинні дотримуватися», - оголосила вона. А потім пояснила, що йдеться про домовленості щодо неперевищення атмосферної температури на 2°C і докладання зусиль для обмеження підвищення температури до 1,5°C від до-індустріального рівня. На цьому особливо наполягали острівні держави. Підняття рівня Світового океану загрожує їхньому існуванню. Угода також передбачила ряд питань щодо фінансування (щорічні 100 млрд дол. США) заходів, покликаних обмежити емісію у середньостроковій та довгостроковій перспективі, механізм адаптації до умов, що змінюються.
Для України, на думку урядовця, ключовою була зміна підходу до диференціації країн у контексті виконання взятих зобов'язань. Наша держава разом з іншими східноєвропейськими сусідами входить до групи країн з перехідною економікою. Ще є групи розвинутих країн (які фінансують глобальні кліматичні програми та механізми) та країни, що розвиваються (отримують цю допомогу). За словами Світлани Коломієць, диференціація з 2020 року буде більш гнучкою і відображатиме реальну ситуацію. Наприклад, існують країни, які входять до категорії країн, що розвиваються, але мають дохід на душу населення, який відповідає економічно розвиненим державам.Тому існуючий розподіл не є справедливим. «Україна має власні інтереси, але існуюча диференціація не визначає чітко статус нашої країни. Це питання стане предметом нових переговорів і, швидше за все, подальших рішень майбутніх конференцій сторін щодо закріплення статусу», - зазначила Світлана Коломієць. Переговори можна вже розпочинати, а рішення можуть бути ухвалені як на найближчій конференції сторін, так і після 2020 року, додала вона.
Після ратифікації у національних парламентах рамкової конвенції зі зміни клімату країна починає здійснювати внутрішню роботу. Україна, відповідно, повинна буде виконати взяті зобов'язання, зафіксовані в так званому Очікуваному національно-визначеному внеску (ОНВВ). З першочергових завдань у цьому контексті Україні потрібно звернути увагу на затвердження Енергетичної стратегії з урахуванням кліматичних аспектів. За словами Світлани Коломієць, стратегія і визначить відповідну внутрішню політику у цій сфері, у тому числі. у частині переходу на альтернативні джерела енергії, що дасть змогу суттєво зменшити об'єми викидів СО2, як того вимагає нова Кліматична угода схвалена у Парижі. Для ефективного переходу потрібні інновації, передусім технологічні, зауважила вона. Відмова від використання вугілля та перехід на альтернативні джерела принципово залишається вірним вектором, але для України він буде складним і коштовним. «Оптимальним рішенням у середньостроковій перспективі буде пошук нових технологічних рішень у комплексі з раціональною та ефективною внутрішньою економічною політикою країни», - підсумувала голова української делегації.
ПАРИЖ - ЦЕ ТІЛЬКИ ПОЧАТОК ІСТОРІЇ
У людства - 35 років на повний перехід до поновлюваних джерел енергії
Поступовий перехід до поновлюваних джерел енергії також пропонували і науковці. З тим, аби до 2050 року домогтися їхнього стовідсоткового використання. Таким чином, у людства є 35 років для досягнення цієї мети, яку підтримують майже 100 з існуючих 195 країн. Таким чином, Паризька конференція - це не кінець історії, а лише її початок. Як влучно помітив на полях СОР21 представник Greenpeace: ми «отримали колеса, тепер потрібно набирати швидкість».
І така оцінка є найбільш оптимістичною. Критики нової конвенції констатують, вона не містить гарантій виконання. Оптимальним був би підхід, при якому конференція сторін визначила би для кожної країни конкретну мету, а країни змінювали поступово під неї національні законодавства та інвестиційну політику. Цього не сталося. Взнаки дається вплив нафто-газо-вугільних лобі, представлених практично в усіх країнах.
Водночас, започатковані процеси з розвитку «зеленої» енергетики (займає 5% у загальному балансі світової економіки) мотивують інвестора, який сміливо йде з вугледобувного сектора, і поки неохоче - з нафтогазовидобувного. Кошти у сумі 100 млрд дол. США, прописані в угоді, підуть на реалізацію програм найуразливіших в кліматичному сенсі країн. Вони допоможуть пристосуватися до засух і повеней. Такі технології існують. Це також частина стратегії. Слабо розвинені країни повинні отримати шанс перейти децентралізовано без кліматичного сліду до «зеленої» енергетики, оминаючи цикл «вугільна-атомна-вітряна». Йдеться передусім про Африку, де зростає чисельність населення і масово розвивається вугільна промисловість.
Сирійські мігранти - лише квіточки, у порівнянні з кліматичними мігрантами
Глобальне потепління безпосередньо впливає на міграційні потоки. За історією кліматичних мігрантів експерти не лише спостерігають, вони вже й "калатають у дзвони". Брак води, як наслідок їжі, народжує неконтрольовані хвилі міграції. Сирійські мігранти - лише квіточки, у порівнянні з кліматичними мігрантами. Це можуть бути сотні мільйонів осіб, що кинуться в Європу. Потрібне також юридичне визнання того, що окремі країни стали жертвами глобального потепління (несуть економічні втрати і переживають соціальні потрясіння) внаслідок діяльності людини, причому, системної діяльності економічно розвинених країн.
Визначеної суми у 100 млрд дол. США не достатньо, хоча це лише десята частка від витрат людства на війни та зброю. Щоб перейти до «зеленої» енергетики, потрібно щороку витрачати близько 1 трлн дол. США. Сьогодні країни, що розвиваються вийшли на суму 200 млрд дол. США, ну і в Парижі домовилися про 100 млрд дол. США з так званого Кліматичного фонду. Крім того, підписання нової конвенції автоматично не означає її безумовне виконання. Країни узгодили та підписали Паризьку угоду, далі - ратифікація в парламентах. Без неї це лише папірець. Дедлайну ратифікації не має.
Втім серед позитивних моментів, експерти відзначають роль країн-жертв глобального потепління. Представники цих 43-х країн виступили зі спільною декларацією і зобов'язалися до 2050 року домогтися повної «декарбонізації» економіки, тобто відмови від використання викопних видів енергії. Така добровільна ініціатива сприятиме обмеженню емісії на затвердженому рівні 1,5-2 °C.
Кліматичні зміни негативно впливають на врожайність, зокрема, зернових на рівні 1-2% (від загального світового обсягу) кожного десятиріччя. Хоча бувають і виключення. Засуха 2003 року у Франції знизила врожайність на 20-30%, 2010 року в Росії - на третину. 80% зникнення лісів на планеті є наслідком збільшення сільськогосподарських площ. В угоді окремо прописані питання збереження лісів, про сільське господарство згадується лише один раз, у преамбулі. Хоча зв'язок між АПК та змінами клімату вченими давно доведено, ці питання в Ле Бурже навіть не обговорювали. Причина такого парадоксу проста: сільське господарство - це, насамперед, сфера продовольчої безпеки, тобто державних пріоритетів. Важко вимагати від уряду будь-якої країни виробляти менше їжі.
Вчені дорікають урядовцям і закликають замислитися над цим питанням, зокрема, над тим, що робилося у галузі впродовж останніх 40-а років. Основний розвиток сільського господарства відбувався за рахунок інтенсифікації, спрощення та ефекту масштабу виробництва. Іншими словами засаджувалися величезні поля, які можна було дуже швидко обробляти великими машинами. Через це порушувалися біологічні механізми регуляції, розмаїтість культур зменшувалася, природні цикли розривалися, а вміст вуглецю, азоту і фосфору в грунтах лише зростав. Їхнє вимивання і потрапляння в атмосферу посилювали негативний ефект. І сьогодні людство має, що має.
Адекватною відповіддю на цей виклик вчені називають концепцію агроекології, що передбачає відродження біологічного розмаїття, належне управління ним, контроль над природними агресорами (пестицидами) та природними циклами. Загалом людство ще вчора мало змінити парадигму бездумного споживання на нову етику та прогресивні фінансові засади міжнародної кооперації. Час перейти від розмов, форумів і теорій до практики.
Роман Сущенко, Париж
ukrinform.ua
