Тетяна Чорновол: «Ти закохуєшся у місця, за які щодня можеш померти...»

«Скину точку». Це один із найпоширеніших виразів війни, коли військові домовляються про зустріч. Це означає: «Просто будь готова, щоб за годину дістатися туди, де тебе чекатимуть».

- Я скину точку, - каже мені Тетяна Чорновол.

За годину таксист висаджує мене біля військового джипа - відразу впадають в очі солом’яні коси та веселий погляд колись журналістки-розслідувачки, депутатки, грози корупціонерів, а нині військової Тетяни Чорновол.

- Сідай і візьми на руки Крима. Крим – це не лише півострів, Крим – це собака, – командує вона.

І ми їдемо... Їдемо з однієї точки в іншу (десь на Запоріжжі) через Херсонську область, де Тетяна вирішила показати мені місця бойової слави протитанкової «Стугни» та свого підрозділу. Вона вмикає музику, з її телефона лунає: “Зродились ми великої години”.

- З цією піснею я їхала на війну. Мама з дітьми була у Львові, бо я чекала наступу раніше і відправила їх ще до 20 лютого. А сама в ніч на 24-те вирушила за ракетами для «Стугни». Ми домовлялися: коли почнеться, мій побратим їде по «Стугну», а я - по ракети для неї. Зрештою, «Стугна» та ракети зустрілися під Києвом.

- І тоді ви розігнали шостий танковий полк росіян?

- Цей бій був пізніше. Перший бойовий досвід я отримала у Чернігові. «Стугна» не працює з будь-якого місця, їй слід підготувати позиції, вона не може стріляти серед лісу, їй потрібна видимість на відстань у півтора-два кілометри. У нас були підготовлені позиції на річці Здвиж, але звідти відкликали, бо фронт посувався, слід було відступити. Я намагалася пояснити командиру, що нас не можна забирати, бо звідти до самого Києва нема інших підходящих позицій. Переконувала: нічого, що наші не можуть контролювати той рубіж, все одно вони стоятимуть у нас за спиною. Нам же головне – дочекатися танків, завалити їх зранку та піти. Командир мав інші накази, нас кинули під Лютеж, в ліс.

Дві ночі постояли там. Бачу техніку, ніяк не можу зрозуміти, чия вона. Потім вчасно з’ясовую, що вона - наша. Ми ж могли і вистрілити. Зрештою, я усвідомила, що в Києві не дуже розуміють, як працює «Стугна». Я телефоную генералу оперативного командування “Північ” Вітру (йдеться про генерал-майора Віктора Ніколюка - ред.) і кажу: "Поставте нас там, де ворог". Він каже: "Приїжджайте!" і називає населений пункт за Броварами. Ми думали, що станемо на Київщині (ми ж Київська тероборона), а він каже: "За мною, за мною – їдьмо!" Новий Биків, Нова Басань, опиняємося під Черніговом.

Вітер каже нам: “Пацани. Ми з вами потрапили у паралельну реальність. Ми з вами Північне королівство”. Вся бронетехніка у них біла. Білі танки, білі «Урагани», білі «Гради», їх маса, маса. І кожного ранку з десятої до другої дня ворожа атака. Але нас поставили на нормальні позиції. Спочатку я вистріляла дві ракети. Перша зачепила верхівки берізок і згоріла (на Чернігівщині багато беріз), далі їхала наступна колона – «Урагани». Мабуть, вони бачили перший постріл, бо  стреманулися, як кажуть, і не стали переїжджати галявину, по якій я стріляла. Стали за лісосмугою, за берізками. Білі - їх добре видно, їх кілька десятків, а підстрелити не можу, бо вони за деревами. Проглядаю на екрані кожну одиницю окремо, думаю, може, моя ракета десь проскочить. І раптом бачу просвіт між деревами і «голову «Урагана». І я в ту голову!  Відео не було красивим, бо я попала в кабіну. Якби попала в боєзапас, він би добре рвонув, а так - дим пішов чорний. Ми бігом прибрали «Стугну», бо вже почалася "отвєтка", нас прострілювали з двох сторін... Начальству це не дуже сподобалося, але ми все зробили, як книжка пише. Я ж з хлопцями перед війною хоч і короткий курс по «Стугні», але пройшла. Далі опановували все по ходу війни. Отримали дуже потрібний бойовий досвід. Ну, злегка порушивши субординацію, але зрозуміли, як працює ця штука. Повертаємося на Київ, проскакуємо чи не останніми по Чернігівській трасі. У Заліссі вже стояв ворог. І далі вже були в обороні, біля Броварів, у складі 72-ї бригади - і зразу діло пішло. Я і зараз думаю: те, що ми тоді відстояли Київ, це заслуга 72-ї бригади. Вони захистили столицю, і це був перший перелом війни. Я була з третім батом, у дев’ятій роті.

Таня дивиться на дорогу і раптом каже: “Оце поворот на моє село Синьооківку. Канікули тут проводила у бабусі. Я любила з нею поряд вишивати, разом співали українських пісень. Отак через цю лірику, завдяки історіям, пісням про козаків і ввійшла у мене Україна”.

Через кілька хвилин, показуючи рукою ліворуч: “А тут були склади зі зброєю, я приїздила, як була депутатом...О, давай заїдемо на заправку”.

Тетяна заправляє машину. Ми замовляємо каву, а співробітники заправки, власне, як і перед тим на макдрайві, у супермаркеті Тетяну впізнають, вітають, бажають гарної дороги та перемоги.

СТУГНА - ЦЕ СНАЙПЕР ДЛЯ ТАНКІВ, І ВОНА НАЙЕФЕКТИВНІША НА НАШОМУ ФРОНТІ

- Ти, Таню, «стугністка», це ясно. Але зараз з’явилося багато західної протитанкової зброї - "джавеліни", "нлави". Чим «Стугна» краща? - питаю її.

- Треба порівнювати за результатом. «Стугна» вже довела, що нічого кращого на нашому фронті немає. Немає у жодного західного ПТРК (протитанковий ракетний комплекс) такого позитивного настрілу, як у «Стугни». Можливо, на світі є кращі зразки, але розробники «Стугни» від початку вирішили, що важливіша не зброя, а людина. 

Менш важливо, скільки проживе ПТРК. Важливіше, щоб більше прожив оператор, який з нього стріляє. Майже усі ПТРК в світі керуються, коли ти сидиш біля них. А у «Стугни» ти сидиш біля комп’ютера, який може знаходитися десь в п’ятдесяти метрах на проводі. Кілька разів нас накривало, біля мене лягали міни, я стріляла з окопу, а «Стугна» стояла на бруствері. І ще. Нині прийнято використовувати тепловізор. А той найкраще бачить людину. Ти можеш не завжди розпізнати техніку: бачиш, світиться коло - це може бути техніка, а може бути димар. Але ти ніколи не помилишся, коли бачиш людину: от ручки, ніжки, голова, ось вона біжить. Тому наявність військової техніки я визначаю не за величиною теплового випромінювання, а за наявністю людей, які навколо. Тому мені, зокрема, легко виявити ворожий «Корнет». Він не гірше за «Стугну». Він навіть легший набагато, дальність більша. Але чим виграє моя «Стугна»? Мені не треба біля неї сидіти. Мало того, що я не ризикую, я не засвічую її місцеперебування. Натомість я завжди побачу «Корнет» і як біля того «Корнета» сидить чувачок. А ще я можу поставити «Стугну» десь, завалити всіляким хламом і це не заважатиме вильоту ракети. А оператор «Корнета» дивиться в “глазок”, щоб стріляти. Оце перевага «Стугни». Засідка, яку ворог не може виявити. «Стугна» - це снайпер по танку. Але й снайпера можна помітити, а мою зброю не видно. На війні завжди - або вбила ти, або вбили тебе.

Виживаність наших професіоналів ПТРК-шників набагато вища, ніж у ворога.

Ми їдемо якийсь час мовчки. Слухаємо Таніне музичне меню: Антін Мухарський, Славко Вакарчук...

Після ночівлі в одному із сіл біля Кривого Рогу зранку ми збираємося на «оглядову екскурсію» звільненими територіями. Саме тими місцями, де були бойові позиції «Стугни», які ретельно добирала Тетяна.

 - Це вперше після звільнення я тут буду, - задумливо каже вона. - Я закохана у місця, за які воюю, особливо якщо кожну хвилину знаєш, що можеш за це померти.

Крим примостився у мене на руках і ми м’яко рушаємо.

-  Оце була дорога для виїзду на позиції... Ями тут не від дощу, а від мін. «Хервей» - це від «херсонський хайвей», так ми це називаємо. Поле за Орловим завжди треба було проскочити. Бо туди завжди прилітало... Це був перший етап - проскочити це поле. Працювали літом, виїжджали або по світанку, або по темноті. У мене є боєць, який їздить в темноті без фар. А тут завжди в небі висіла Венера. А нам завжди здавалося, що то безпілотник. Безпілотників висіло дуже багато, треба було проскочити, щоб не передали наші координати. Поле було засіяно уламками "Градів". Селяни все одно тут зібрали урожай. А потім проорали. Не знаю, як вони орали, бо було багато уламків. 

Тут наших позицій, Лано, під сотню, і кожна - як окреме життя... Знайти позицію для «Стугни» - та ще робота. Але я інтуїт місцевості. Вмію їх шукати. Стоїш, розраховуєш, виставляєш режими, готуєш ракети... Якщо добре бачити, то тоді ми зможемо вибити навіть кілька одиниць з колони. Бачиш, труба? (Показує на закопану велику трубу, яка виходить назовні). Тут теж була позиція. Ми могли тут поставити ПТРК, а в трубу залізти з пультом і стріляти. Перед ворожою атакою йде обробка території артилерією. Втекти з-під обстрілу і добігти до найближчого сховку - нормальна практика.

- Коли ти потрапила на Херсонщину?

- У квітні. Вже в складі іншої бригади. Перед Великоднем ми гарно відстрілялися. Ми якраз їдемо на першу позицію, на ферму біля Зарічного.

Тетяна зупиняє машину і ми підходимо до глибокого окопу завширшки метр. Я згадала цей окоп, бо колись з нього вона зробила вечірнє селфі, яке облетіло соцмережі. Але Таня починає говорити, і ти розумієш, що зоряне небо і момент засинання бійців з того короткого відео - лише плакатна воєнна лірика.

- Нас тоді дуже посипали касетами. Залізали в оці норки... У легші часи ми спали в наметі... Гірші - окоп. Скільки тут кліщів було, не уявляєш.

У СУБОТУ, НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОДНЯ, МИ ЗАВАЛИЛИ ІЗ ЗАРІЧНОГО РОЗРАХУНОК БМП

Ми знову їдемо, минаємо наступні точки.

- А з цього окопу був підстрілений БТР. Зранку підстрелили. До вечора бронетехніка з Іванівки не їхала.

Таня знову зупиняє машину.

- Тут було поле рапсу. Рапс підпалили, але вітер дув в інший бік, для нас було терпимо... У нас булі підготовлені позиції на випадок ворожого наступу. Ми тоді мали б їх зустрічати. «Стугна» на війні завжди на передку і є першою ціллю для ворога. Ворог нічого так не боїться, як ПТРК. Коли вони бачать ПТРК, усі зусилля спрямовуються, щоб його знищити. Дуже важко психологічно працювати, коли знаєш, що тут працює ПТРК. Артилерія - це круто, але ти ніколи не маєш гарантії, що влучиш. А ракету ПТРК веде оператор.

- Чекай. Тут була історія.

Тетяна знову зупиняється.

- Ми поїхали в розвідку, шукали ще якийсь шлях доїзду на позицію. Тут був хороший маршрут, але його контролювали орки, насипали постійно. Ми сіли у машину і раптом посеред поля пішов дощ, наш пікап почав погано поводитися. Я кажу: "Їдьмо назад". І щойно ми зупинилися, як попереду почалися «приходи» мін, одна-друга-третя. Тобто вони нас промітили, думали, що ми будемо рухатися вперед, і підгадали, щоб насипати по нас на дорозі. А ми, завдяки машині, зупинилися...

Таня знову пригальмовує.

- А тут ворожий ПТРК поцілив у наш танк, але башта витримала.... Танку нічого. Екіпажу контузія... Якесь диво, що ракета не взяла танк. Бувають на війні дива – і зі знаком плюс, і з мінусом.

Ми під'їжджаємо до зруйнованого аграрного комплексу у Зарічному. Виглядає так, що тут і тваринницька ферма, і зерновий склад.

- Це була наша перша робота на Херсонщині. Зарічне. Після дощів сюди їхати - десять кілометрів ріллі. Машина застрягла. Командування нам на заміну прислало всюдихід - уазік. Тільки всі наші речі у нього не влізли. Поїхали зі «Стугною» і половиною особового складу. Ані їжі, ані спальників: не влізли. Хлопці назвали те Зарічне "філіалом пекла", а я вважаю - це найгарніше село України. Я його називаю "Будинком на пагорбі". У суботу, напередодні Великодня, ми завалили тут БМП... До окупованої Іванівки було два кілометри.

Ми хотіли бити, аж тут бачимо - люди неподалік збираються, дітки в яскравих комбінезончиках. Туляться одне до одного. Для них замовили трактор, збираються евакуйовувати. Сільський староста просив почекати, поки трактор приїде. Ми добу чекали. А потім вже відстрілялися....

«Стугна» — дівчина? - запитую я жартома, поки Тетяна намагається знайти прикопані ними ж тубуси від ракет (КБ "Луч" забирає їх назад). Взагалі-то, хто не знає, Стугна – це тиха річечка у Київській області, притока Дніпра…

Але Тетяна запитання наче не чує, вона про своє…

- У нас «скіфи», це експортний варіант ПТРК... Вони вище, щоб у пустелі не здіймати пил.

Тетяна пропонує подивитися дещо з підпаленої ними техніки, що саме настріляли, але лише великі машини, «дрібниці» на кшталт вантажівок з орками чи з боєприпасами – уже вивезли, не знайти....

Ми їдемо звільненими територіями Херсонщини - Іванівка, Архангельське, Старосілля, Велика та Мала Олександрівка, Давидів брід.

- Оце міст, який підірвав Вілкул, захищаючи під’їзд до Кривого Рогу, просто пустив ним потяг з шахтною вибухівкою, - розповідає Тетяна.

З усіх ОПЗЖ-истів чи не єдиний, хто беззастережно покаявся на початку війни та обрав Україну, - погоджуюся я.

- Він потім мені казав, що обдзвонив своїх друзів, сказав: "А бандерівці виявилися праві. росія таки напала". Вілкул ще попросив привезти для музею оборони Кривого Рогу мій портрет, де я зі зброєю в червоній сукні. О, а це переправу через Інгулець зробили до Архангельського, які молодці! Я, до речі, тут влітку купалася в Інгульці. А хлопці з підрозділу ловили карасів руками. 

Уявляєш шлях ракети? Ми ним їдемо вже двадцять хвилин, - жартує вона, - БТР у Давидовому Броду був підбитий. Пощастило побачити колону. Відстань була поза межами ефективної стрільби - понад п’ять кілометрів. Був великий ризик, що ракета не долетить. Тож це був постріл на рекордну відстань 5 100, ще й осколково-фугасною ракетою; вони досі ще не пройшли випробування.

Іванівка - то хрестоматійний був штурм села. Спочатку українські танки за нашої участі знищили бронетехніку. Потім зайшла піхота. У ворога втрати були величезні, наші - мінімальні. Багато бронетехніки вони тут залишили. В бік Архангельського ліс - важко було працювати: стовпи, дерева... У Старосіллі краще... Тут стоїть наша підбита беха. А у Великій Олександрівці ми вже працювали із СПГ (протитанковий гранатомет). Ми з підрозділом на початку осені його освоїли. Зрештою, це моя основна спеціальність, на яку я вчилася у військовому виші. Нам СПГ дуже сподобався. Ми брали бензопилу, і «норки» випилювали для СПГ у лісосмугах. Взагалі, дует «Стугна»-СПГ чудовий. Пряма видимість - «Стугна». Немає - СПГ.

Ми зупиняємося біля підбитого її підрозділом БМП, Тетяна показує, де вихід ракети.

Слухай, - я підбираю на сувенір осколок броньованого скла і одночасно підбираю слова для запитання, - а тобі хіба не потрібні такі сколки на сувеніри? Коли повернешся в політику, будеш їздити за кордон і дарувати іноземним колегам. От, мовляв, скло з особисто підбитого БМП.

- Це було питання про те, чи хочу я повернутися в політику? - конкретизує Тетяна.

- Так.

- На війні все очевидно: є ворог - ти вбиваєш. А в політиці здобутки дістаються такою важкою працею, всупереч такому спротиву, а відтак з такими моральними втратами, що ти не відчуваєш смаку перемоги. Зараз політики та активісти хваляться результатами цивільної спецконфіскації. Це те, що я відвойовувала, і за що мене травили, мовляв, через цивільну конфіскацію будуть зловживання. А сьогодні вони користуються тим, проти чого воювали. Ще згадую, скільки ми втратили на оборонці через фейкові антикорупційні скандали. Наскільки б ми були сильніші, якби журналісти не знищили оборонні контракти, підбурюючи аудиторію тезою “наживаються на війні”. Навіть згадувати вже не хочу, бо мій світ має концентруватися на сьогоднішній задачі: знищувати ворога та зберегти людей. Але ти спитала про політику. Виплати за спецконфіскацією відбулися із затримкою в два роки. І все через спротив міжнародних організацій, які, мовляв, боялися, що Янукович відсудить ці гроші в євросудах. Якби на два роки раніше, то ми б все встигли. Хоча ми і так дещо встигли.

«Богдана» (українська гаубиця натівського калібру 155 мм - ред.) проїхалася парадом, але вона була одна. «Нептун» (українська протикорабельна ракета - ред.) також є, але один комплекс. Хоча «Нептун» - прекрасна зброя, власне нею була підбита «Москва». П’ять «Нептунів» вберегли Одесу. А яких зусиль вартувало зберегти виробництво? Вітчизняні політики обох таборів воювали проти. росіяни чинили диверсії. Єдиний комплекс «Нептун» ми тоді змогли зберегти та вивезти дивом.

Роль «Нептуна» у війні неможливо переоцінити. «Богдана» далекобійна. Їй поступається навіть французька САУ «Цезар». Зрештою, це було видно при звільненні острова Зміїний. «Цезар» має дальність 40 км, але у нього виникла серйозна поломка. А «Богдана» стріляла...

Я багато сперечалася з експертами про те, чи потрібний нам москітний флот. Бо я не вважала сьогодні це необхідним. Так, нам дали безкоштовно деякі судна, але мільйони йшли на їх обслуговування. При цьому нічого видатного в цій війні, про що можна було б написати, москітний флот не здійснив. Натомість мені розповіли, що у військових «головняк», як його сховати від ворога. Я за те, щоб у нас були і Військово-морські сили, щоб у гарній формі на параді ходили представники всіх родів військ. Але зараз давайте виробляти та закуповувати те, що краще вбиває ворога. Найефективніше зараз працює артилерія. Бракує боєприпасів, ракет. Нам дуже бракує ракет, «Стугна» ефективна і проти живої сили. У нас стовідсоткове влучання…

Таня, слідуючи моєму прикладу, таки зібрала кілька сколків броньованого скла. Крим весело крутив хвостом і гавкав.

- Ти радий, що на Півдні, Батьківщину відчуваєш? - Таня підхоплює пса на руки. - Зараз приїдеш до своєї зграї людської породи.

- Крим у надійних руках. Чому ти назвала собаку Крим?

- Ми його знайшли в одному із сіл, звідти до Судака під триста кілометрів. Усе пораховано. Їдемо далі?

Лана Самохвалова

Київ-Херсонщина-Київ