Битва за Закарпатське море

Трохи передісторії. Вільшанське водосховище на Закарпатті існує з 50-х років минулого століття. Тоді тут звели воєдино дві річки: Ріку та Тереблю і побудували ГЕС, затопивши верховинське село Вільшани та відселивши з цієї території людей. Відтак утворилося плесо величезного, як для гірської місцевості, озера, хоч і штучного, але прекрасного. Утім останні десятиліття це місце важко було назвати прекрасним, а все через те, що воно потопає у смітті. Укрінформ кілька разів писав про проблему та публікував фото занехаяного гірського плеса. 

СМІТТЯ, ЯКЕ ЗРОБИЛО КАРПАТСЬКЕ МОРЕ МЕДІЙНИМ

Парадокс, але саме з цього сміття почалася медійна “слава” Карпатського моря два роки тому. Подружжя Романа та Олени Жуків з Мукачева розпочали кампанію з прибирання на березі озера і започаткували традицію екопікніків, на які з'їжджалися старі й малі, а підтримували навіть зірки сцени. Укрінформ писав про ініціативу Жуків восени 2021-го.  Отож двоє молодих активних людей згуртували навколо своєї ідеї розгребти ці авгієві стайні на березі Вільшанського водосховища таких же активних громадян з усієї країни. На клич Романа й Олени до Вільшанського водосховища з'їжджалися люди зі Львова, Києва, Вінниці, Черкас, Одеси, інших українських міст. Це стало не просто екоакцією в гумаках та рукавичках, це були справжні івенти — з концертами, лекціями, майстер-класами та фуд-зоною.

І при тому щоразу звідти вивозили вантажівками зібране та посортоване сміття, загалом вдалося зібрати 110 тонн відходів, половина з цього - 57 тонн, то була вторсировина, що не потрапила на обласні сміттєзвалища. Попри медійність проблеми місцеві люди не перестали викидати в річки-потічки свої відходи, правило “вода забере” для них і досі, на жаль, діє. Тому скільки б не прибирали активісти, “море”-чаша, в яку стікає вода з місцевих гір, щоразу наповнюється новим сміттям.

Навколо ідеї з прибиранням Карпатського моря ще у 2021 році створили рух Чисто.де — наполягали на тому, що треба більше розмовляти з місцевими громадами в Синевирі та Колочаві, адже сміття саме звідти осідає на берегах водосховища. Говорили також про те, що треба створити навколо водосховища природоохоронну зону — йдеться про ландшафтний заказник “Берег Карпатського моря”. Домовлялися з інженерами про спорудження пастки для сміття — щоб воно не текло у чашу водосховища, а вибиралося вище за течією.

А потім сталося повномасштабне вторгнення і велика війна. Роман Жук пішов до війська, потрапив в артилеристи, у травні він загинув на фронті... Лєна з командою продовжила екопікніки. Утім розкручене місце привабило до Карпатського моря й інших: приватній компанії з Києва (ТОВ “Життя дерев”, напрямком діяльності якого є готельний бізнес) спало на думку проводити тут дитячі табори. Їм вдалося отримати кілька ділянок, і там почалося будівництво, що нагадувало облаштування для готелю. Звісно, рухівці з Чисто.де порушили це питання, після хвилі обурень дозвіл на землю підприємцю має скасувати суд. Екологи чекають, що землям навколо водосховища буде надано природоохоронний статус — це в майбутньому унеможливить тут будівництво готелів. Утім, наразі такого статусу водосховище не має, тож питання Карпатського моря залишається відкритим. Укрінформ дізнавався, як бачать розвиток ситуації усі зацікавлені сторони — екоактивісти, місцева влада та природоохоронці і що, зрештою, буде з Карпатським морем.

НА БЕРЕЗІ КАРПАТСЬКОГО МОРЯ ТАКОЖ ВОЮЮТЬ ЗА КРАЇНУ

Ми вперше говорили про ідею “прибрати Карпати, як у себе біля хати” восени 2021-го року з волонтеркою з родини Жуків - Лєною. Вони з чоловіком мріяли зробити так, щоб одного дня тут можна було між деревами на березі повісити гамак і з гарною книгою насолоджуватися красою і тишею.

- Мрія про гамак лишається моєю особистою і далі. А наша основна мета як руху Чисто.де була і є незмінною — захист тієї природи, що там є. Ми щиро хочемо прибрати береги Карпатського моря і надати їм відповідного природоохоронного статусу. Ми контактували неодноразово з цього приводу з Закарпатською ОДА та колишнім керівництвом, уже цьогоріч — з керівництвом ОВА, а коли зрозуміли, що нічого не відбувається, знайшли науковців з Української природоохоронної групи, підготували наукове обґрунтування для створення заказника, також сконтактували з постійним користувачем цих земель Хустським лісгоспом, запитали, чи вони не проти заказника й отримали від них офіційне погодження. Подали клопотання до обласної влади про створення ландшафтного заказника обласного значення навколо водосховища “Берег Карпатського моря”. І тут ми дізнаємося про передачу земель приватному користувачу для начебто створення там табору, зокрема й для дітей-переселенців.

Тут справа не тільки в доступі до території (на останньому екопікніку нас обмежували в доступі до деяких ділянок на галявинах словами, що це приватна власність), хочеться правильних рішень від влади. Карпатське море стало справою не тільки нашою з чоловіком, а й тисяч людей, які приїжджали туди прибирати з інших міст, часто з дітьми.

Волонтерка каже, що тут зібралися люди, які хочуть пробудження своєї країни, і прибираючи сміття, вони це демонструють.

- У той час, як одні гинуть на фронті за країну, інші продовжують змінювати її зсередини. Так, як було, більше не буде. І наш рух продовжить свою роботу з очищення Вільшанського водосховища. Ніхто з тисяч людей, які приїжджали прибирати на Карпатське море, не бажає, аби все завершилося тим, що тут побудують готель чи ресторан. Тому якщо задля цього треба буде голодувати на березі, я буду, - переконує Лєна Жук.

ПІДПРИЄМЕЦЬ ПОРУШИВ УМОВИ ОРЕНДИ - ОВА

Відкрити на Карпатському морі дитячий табір мало намір ГО “Життя дерев”. Ідея та мета — оздоровлювати на березі водосховища дітей, особливо — дітей переселенців і військових. Власником, керівником і бенефіціаром цього ГО (за даними відкритих джерел) є Владислав Ліченко, ФОП із Києва.

Власне, я поцікавилася в Закарпатській ОВА та облраді щодо кейсу із забудовою Карпатського моря. Поставила тільки два питання. Чому обласна влада вважає, що краще територію навколо водосховища Теребле-Ріцької ГЕС віддати приватному забудовнику під відпочинковий комплекс із проведенням дитячих таборів для дітей ВПО та військових, аніж створити заповідну (природоохоронну) зону? І ще — як з огляду безпеки має працювати дитячий табір біля інфраструктурного об'єкта (ГЕС), зважаючи на постійні ворожі обстріли інфраструктури, тобто чи є це взагалі безпечним для дітей відпочинковий табір у цьому місці?

У пресслужбі облради відповіли, що загалом не проти, аби на березі Карпатського моря була приватна територія — адже часто приватні власники доглядають такі території та роблять їх охайними. В ОВА на запит Укрінформу не відповіли, зате після нього на офіційній сторінці голови Закарпатської ОВА Віктора Микити у Фейсбуці з'явився розлогий допис щодо цієї справи. Цитуємо.

“Відвідав Вільшанське водосховище. Щодо питання виділення земельної ділянки на території ДП «Хустське ЛДГ». Коротко і за фактами: 28.06.2022 до ОВА надійшло звернення від ГО «Життя дерев» та ТОВ «Життя дерев» з проханням виділити земельні ділянки для розміщення сезонного табору для психологічного відновлення дітей із зони бойових дій. За розпорядженням голови ОВА земельні ділянки було передано в оренду без вилучення у власника в межах й у спосіб, визначених чинним законодавством.

08.11.2022 до ОВА надійшло звернення від громадянки Олени Жук, в якому зазначено, що ГО «Життя дерев» та ТОВ «Життя дерев» всупереч зобов’язанням, визначеним договорами оренди, заподіюють шкоду лісовим ділянкам і навколишньому середовищу.

14.11.2022, реагуючи на повідомлення громадянки Олени Жук, ОВА звернулася до Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства з вимогою проведення невідкладної перевірки інформації щодо можливих порушень.

Водночас профільні департаменти обласної військової адміністрації отримали вказівку дослідити питання й надати пропозиції для подальшого прийняття рішення.

За результатами проведеної роботи ДП «Хустське ЛДГ» повідомило про порушення умов, визначених договором оренди.

25.11.2022 року ДП «Хустське ЛДГ» звернулося до суду з позовом про розірвання договору на право довгострокового тимчасового користування лісами ГО «Життя дерев». Триває перевірка щодо дотримання вимог договору оренди”.

Утім, ні рішення суду, ні результатів перевірки наразі немає, тому поки що не можна сказати, чи у справі з “табором для дітей-переселенців” на березі Карпатського моря уже поставлена крапка, чи історія матиме продовження.

ЯКЩО ТУТ БУДЕ ЗАПОВІДНИК, КАРПАТСЬКЕ МОРЕ ОТРИМАЄ “ІМУНІТЕТ” ВІД ЗАБУДОВНИКІВ

Утім як розповіли Укрінформу в Українській природоохоронній групі, імунітет місцевості від ділків, які хотіли б розгорнути на Вільшанському водосховищі туристичний бізнес, може забезпечити природоохоронний статус території. Отримати його реально і це, скоріш за все, станеться, запевнив мене голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк. Крім того, він переконаний, що з моральної точки зору виступати на боці екоактивістів - це імідж. Зараз кожен, хто приєднається до захисту Карпатського моря, буде молодцем.

- За цей рік, попри війну, ми з Українською природоохоронною групою подали заявки на створення понад 40 природоохоронних об'єктів. Ми - організація професійних біологів, пишемо наукові обґрунтування задля створення нових територій природо-заповідного фонду, з'ясовуємо, які території варті того, щоби бути такими. Коли до нас звернулися за підтримкою Чисто.де, ми створили наукове обґрунтування для того, аби землі навколо Вільшанського водосховища були внесені в заповідний фонд. І скажу вам, що ці землі мають найбільше шансів стати заповідними з усіх тих 40-ка, щодо яких ми клопочемо протягом цього воєнного року, - каже Василюк.

Він пояснює, чому так.

- Є великий Нацпарк “Синевир”, а в його центрі є Вільшанське водосховище, де береги та галявини не є частиною Нацпарку. У такому вигляді Нацпарк виглядає як решето, не цільний. Звісно, водосховище як рукотворний об’єкт ні в нацпарк, ні в якийсь окремий об'єкт із природоохоронним статусом включати немає сенсу, адже це інфраструктурний об'єкт, там має бути доступ для проведення технологічних робіт. Одним словом, водосховище — не дика природа, хоч і красива. А от береги та галявини Карпатського моря надзвичайно цінні. Коли створювали Нацпарк “Синевир”, до нього включили лише ліси, але рідкісні види рослин і тварин бувають не тільки в лісах. Найбільше природного різноманіття саме на берегах і галявинах, бо там межа різних природних умов: водойми та лісу, галявини та лісу тощо. Тому ми включили до заказника “Берег Карпатського моря” берег і всі ті галявини, які в Нацпарк не увійшли. З рослин там є той же шафран Гейфеля, який охороняється законом, кілька видів орхідей, тваринний світ — це розалія альпійська (вид жуків з родини вусачів, - ред.)

Цікавлюся у Василюка, чому у нього є великі надії на заповідну зону біля Карпатського моря.

- По-перше, тут є локомотив — рух Чисто.де, дуже ефективна команда, яка вміє добиватися результату, - каже він. - По-друге, пройдені майже усі процедури: є наукове обґрунтування, публічна підтримка департаменту Закарпатської ОВА, і є, що дуже важливо, згода Хустського лісгоспу щодо заказника. Для мене це шок, бо зазвичай ми гриземося з лісгоспами за кожен клаптик, а тут одразу погодили десятки гектарів. І тому лишається останній крок процедури — це рішення щодо створення заказника, наразі нічого не заважає проголосувати його на сесії Закарпатської облради, - каже науковець.

Прошу його пояснити, що дасть статус заказника цій території та яким чином це убезпечить Карпатське море від забудови.

- Заказник передбачає, що землі не вилучаються в користувача, тобто їх далі охороняє лісгосп. Утім, на території заказника забороняється будівництво, складування будматеріалів, прокладання лінійних комунікацій, є заборона на полювання та окремі види рубок. Але головне — точно буде заборонене будівництво, тобто створення заказника навколо Карпатського моря буде імунітетом для цього місця. Відпочивати там, проводити акції, влаштовувати концерти — будь ласка, а от будувати — ні.

ТУТ ВАРТО РОЗВИВАТИ ТУРИЗМ, АЛЕ З ОБМЕЖЕННЯМИ

Еколог Оксана Станкевич-Волосянчук, відома захисниця природних об'єктів на Закарпатті від забудови, каже що кейси Свидовця та Боржави відрізняються від кейсу Карпатського моря тим, що в першому випадку — це дика природа, а в другому — це краса, але рукотворна.

- Водосховище дійсно є чудовим місцем для туризму. Навіть якщо воно увійде в Нацпарк, ця ділянка відповідно до зонування буде такою, що призначена для розвитку туризму. Єдине — це обмеження в кількості відвідувачів. Там варто будувати невеликі об'єкти на кшталт кемпінгів чи притулків, оформлених та облаштованих належним чином: із доступом, паркінгом, нормальними септиками тощо. А от будівництво капітального готелю – ні, цього не можна. Це вже зовсім інший підхід, це риття котлованів, інший вплив на середовище.

МИ ПЛАНУЄМО ТУТ ЕКОСТЕЖКИ ТА МУЗЕЙ

Лєна Жук каже, що у руху Чисто.де також є бачення того, як розвивати туризм на березі Карпатського моря.

- І це не просто про побудову готелю чи ресторану, це місце заслуговує набагато більшого. У нас є чимало ідей, аби Карпатське море після того, як ми його остаточно приберемо і убезпечимо від сміття, стало тим туристичним магнітом на Закарпатті, про який усі говорять. Тут будуть облаштовані екостежки, де можна буде ходити чи їздити на велосипеді, лавочки, де можна буде сидіти в тиші з чаєм/кавою у термосі та насолоджуватися тишею й красою, локації для фото. Також тут буде доступ для людей з інвалідністю, ми якось долучали таких людей до наших екопікніків і бачили, в якому вони захваті від цього місця.

Крім усього, переконує Лєна Жук, тут має бути музей, адже це місце з унікальною історією.

- Це й історія бокорашів, й унікальна гребля — там є багато про що розповідати. Також є ідея створити тут освітній центр, де можна розповідати про природу й енергетику. Музей може розташовуватися в одній із сусідніх громад з водосховищем. Ми знайдемо людей і варіанти, як втілити ці проєкти. Це будуть гранти або програми допомоги міжнародних партнерів — але це в майбутньому, - говорить вона.

НАРАЗІ ДУМАЄМО ПРО ВИЛОВЛЮВАЧ СМІТТЯ

Утім, наразі головна мета руху Чисто.де — прибрати Карпатське море, каже Лєна Жук.

- Усі зусилля як рух ми зараз витрачаємо на те, аби вберегти, не дати знищити. Ще до початку війни ми з Ромою думали встановити на річці уловлювач сміття перед водосховищем. Там багато нюансів: швидка гірська річка, паводки і дерева, які несе вода, льодохід. Але все одно, легше стримати сміття вгорі по течії, ніж збирати його по всій території водосховища потім. Ми сконтактували з відомим українським інженером, разом продумували проєкт і планували його встановити цього року. Але сталася війна... Той інженер зараз працює над створенням дронів для фронту і не може займатися Карпатським морем. Але й ми не можемо просто сидіти, склавши руки. Шукаємо іншого розробника, маємо ідеї і не полишаємо цієї думки.

Паралельно, наголошує Лєна, треба працювати з людьми, адже якщо місцеві жителі не перестануть викидати своє сміття в річку, ситуація не зміниться.

З її слів, покращилася ситуація зі сміттям у Колочаві, втім, у Синевирі це досі  є великою проблемою, попри те, що люди сортують відходи, але посортоване сміття у мішках по кілька тижнів стоїть на дорозі, його не забирають і зрештою ці пляшки знову опиняються в річці.

Все ж, важко за рік-два виправити людей, які 30 останніх років звикли так чинити.

Але тішить, що попри все активісти не зупиняються на півдорозі й таки хочуть прибрати Карпати, як у себе біля хати.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото — Фейсбук Руху Chysto.de