Теплі дощі, модерні будівлі та легендарний

Теплі дощі, модерні будівлі та легендарний "Фрам"

Укрінформ
Норвегія, хоч це й широта Магадана, завдяки Гольфстріму має м’який клімат, отож фіорди ніколи не замерзають

Недосяжна, здавалось би, мрія побувати в Норвегії у моїй душі жила з далекої юності. Відтоді, як я дізналася, що легендарний корабель "Фрам", на якому свої епохальні відкриття робили видатні норвезькі полярники Фрітьоф Нансен і Руаль Амундсен, уцілів і став музеєм. Пізніше поманили своєю красою норвезькі фіорди, а останнім аргументом на користь скандинавського туру стала літня аномальна спека. "Тільки на північ!" – сказала я собі, обираючи напрям подорожі.

Сподіваюся, ця частина моїх "нотаток мандрівника" буде цікавою, а може, й корисною для тих, хто любить пізнавати світ.

ДОЩІ В ОСЛО

Переїзд із Данії в Норвегію зайняв цілий день. В Осло автобус із нами, 42-ма туристами, прибув під вечір. У центрі міста гід провів нам невелику оглядову екскурсію і відпустив на годину погуляти.

Перше враження від центру норвезької столиці – багато квітів, але мало транспорту і людей (пізніше дізналася, що для приватних автівок частина центральних вулиць перекрита). Вечоріло й починався дощик. У той час, як ми відкрили парасольки, місцеві жителі спокійно прогулювались у шортах і футболках.

Жити в гармонії з дощами норвежці звикли. Головне, вважають вони, правильно вдягнутися. Тому водонепроникна екіпіровка у них продається на кожному кроці. Гід казав, що норвезьким речам зносу немає – настільки вони якісні.

Два дні в Осло дозволили мені відчути, що літні дощі там не завжди такі, як наші. Перша особливість полягає в тому, що вони починаються і припиняються якось так зненацька. Раз – і полив. Потім так само якоїсь миті раптово припинився. Ніякого попереджувального накрапання чи поступового зменшення інтенсивності. Спостерігати за цим було цікаво.

Другою особливістю мені видалась незвична дрібність крапель. До того ж, дощ не викликав похолодання. Було тихо і тепло.

Гід зауважив, що Норвегія, хоч і знаходиться на широті Магадана, та завдяки проходженню поблизу теплої течії Гольфстрім, має досить м’який і загалом чудовий клімат. Тому й фіорди ніколи не замерзають. І все тут росте і плодоносить. Отже, тим, хто уявляє Норвегію царством снігу та льоду, скажу: влітку там мокро, сиро і тепло!

МОДЕРНОВЕ МІСТО

Осло – місто сучасне й модернове. Подекуди трапляються будівлі старовинної архітектури, але більшість будинків – зі скла, бетону, інших сучасних матеріалів. Гід розповів, що Норвегія стала багатіти й розбудовуватись після того, як відкрила й почала розробляти в морі нафтові родовища. А до того довго залишалась бідною країною.

Однією з примітних будівель Осло є велетенська міська ратуша, зведена свого часу як монументальний пам’ятник норвезькій незалежності. Її будівництво почалося в 1931 році, а закінчилось тільки в 1950-му. Причиною "замороження" об’єкту була Друга світова війна. Будівля відома тим, що саме в ній щорічно вручається Нобелівська премія миру.

В цілому Осло – гарна сучасна морська столиця. Щоб пізнати її глибше, треба в ній пожити. Ми ж могли тільки бачити окремі зовнішні об’єкти (королівський палац, театр, парламент, університет, різні пам’ятники і скульптури), пройтися центральною вулицею Карл-Юхан-гатте та набережною фешенебельного району Акер Брюгге.

Вулиця Карл-Юхан-гатте з’єднує королівський палац і залізничний вокзал. Аби туристам було цікаво дійти до останнього, біля нього встановили велику бронзову скульптуру тигра. На вулиці багато магазинів, зокрема й сувенірних. В одному з них я і запаслася норвезькими презентами. Головними символами Норвегії є національний прапор і казкові тролі. Прапорів так багато, що я ледве знайшла на подарунок чашку з чимось іншим – північним сяйвом і написом "норвезькі ночі". Веселі симпатичні тролі зображені виключно на дитячому посуді.

ДИВНИЙ "БРАУН ЧІЗ"

Із їжі запам’яталися булочки з корицею, придбані в маленькому магазинчику в Осло. Смачнючі і, думаю, популярні не тільки в Норвегії. Пізніше в Стокгольмі (Швеція) я теж їла подібні й шкодувала, що не купила більше. Тому що "пальчики оближеш". Продають, і підозрюю, що й печуть їх араби (саме в них купувала). У скандинавських країнах людей арабських національностей дуже багато, зокрема й у сфері обслуговування.

Молокопродуктами Норвегія забезпечує себе повністю. Тому молочна продукція там натуральна. На сніданки в готелях нам пропонували йогурти – смачніших я не їла ніколи. Ті, що були з ягодами, теж не "віддавали" хімією, тобто ягоди в них були справжні. Також сподобалось тутешнє морозиво.

Ну, й оскільки я вже заговорила про їжу, то відзначу ще й полуницю, яку придбала пізніше в Бергені. На вигляд вона – ідеальна, з блиском, ніби штучна (як зазвичай у супермаркетах), та її смак мене просто приголомшив. Ніжна, ароматна й значно смачніша за домашню у нас. Думаю, що справа не тільки у дбайливому екологічному вирощуванні, а й у сортах. Зараз шкодую, що не дегустувала в Норвегії малину, ожину й черешню, які бачила на ринках.

Як презент гід порадив купити нам своєрідне ноу-хау норвежців – коричневий сир (brown cheese), виготовлений із топленого молока. У готелях на сніданки нам його пропонували, але я, спробувавши, вирішила не купувати цей продукт – смак дивний, незрозумілий, трохи солодкуватий і не сирний точно. Та в одному місці – селі, де розводять кіз і спеціалізуються на виготовленні цього сиру, я все-таки його придбала. Жінки з нашої групи сказали, що він не солодкий і дуже смачний. Але вдома ми його їли тяжко, а всі, кого я пригощала заморським ексклюзивом, говорили: "Не розумію, що воно таке і не сприймаю".

І ще – про норвезькі оселедці. Нам теж їх давали на сніданок у готелях. Манюсінькі шматочки в томатному або білому соусі. На смак – коли кращі, а коли й такі, як у наших супермаркетах у баночках продають.

"ФРАМ" У ТЕМРЯВІ ПОЛЯРНОЇ НОЧІ

Цей омріяний день теж був дощовий, але він нарешті настав – день, коли я ступила на палубу знаменитого норвезького корабля "Фрам". Його, що витримав неймовірні стиснення полярною кригою, вважають найміцнішим судном у світі. А свою славу він здобув у експедиціях кінця XIX – початку XX сторіччя під керівництвом видатних норвезьких дослідників Фрітьофа Нансена (1861-1930) та Руаля Амундсена (1872-1928). Нансен на "Фрамі" майже три роки дрейфував у льодах Північного басейну, сподіваючись, що течії винесуть корабель на тоді ще не відкритий Північний полюс. І хоча цього не відбулося, проведені ним дослідження Арктики зробили колосальний внесок в океанографію, біологію та багато інших наук.

Пізніше "Фрам" у Нансена позичив Амундсен (взагалі-то, корабель був державною власністю). Він нікого не попередив про свій потаємний намір, але, допливши до Антарктиди, на їздових собаках першим у світі дістався Південного полюса (2011 р.) і встановив там норвезький прапор. При цьому він випередив англійську експедицію Скотта, котра пізніше дійшла до полюса, але загинула на зворотному шляху. То були часи великих відкриттів, на які сильних і відважних людей штовхали як прагнення пізнати незвідане, так і здорові амбіції звершити щось епохальне.

Історіями про знамениті арктичні експедиції я, людина романтична, захоплювалася з дитинства. Велике враження на мене справила книга Олександра Таланова "Нансен". Повернувшись із Норвегії, знову її перечитала, аби освіжити в пам’яті історію життя видатного вченого і нобелівського лауреата.

З 1936 року "Фрам" – гордість Норвегії – є головним експонатом однойменного музею, розташованого в Осло на півострові Бюгдей. Сам музей – це величезна скляна піраміда-ковпак, яка накриває судно і забезпечує його збереження.

Всередині піраміди напівтемрява і дуже сильно пахне – можливо, якимись просочувальними речовинами. Дихати некомфортно. Це трохи бентежить і навіть відволікає від огляду експозиції. У ній – фотографії, предмети побуту з "Фрама", речі полярників, одяг, журнали спостережень, навігаційні прилади, опудала полярних тварин тощо. Та головне, звісно, "Фрам". При вході в музей на нього захоплено дивиться увічнений у скульптурі Нансен.

Гід орієнтує нас і відпускає на годину самостійного огляду. Я одразу відчуваю, що цього мало. Експозиція займає кілька поверхів і розміщена довкола корабля. Хочеться і її подивитись, і судно оглянути, і щось відчути. Ну, на третє точно часу немає, тому гарячково шукаю сходи, які виведуть на палубу. Піднімаюся, але створена в музеї ілюзія полярної ночі не дозволяє ні роздивитися щось добре, ні сфотографувати. Зроблені смартфоном знімки усі, на жаль, розмиті.

Спустившись униз трапом "Фрама", оглядаю приміщення. Вони розташовані у центрі корабля, аби не промерзали й краще прогрівалися. Каюти, матроські кубрики, камбуз і кают-компанія дуже-дуже маленькі. У зовсім крихітній каюті з картами сидить сам Нансен, а в камбузі з тарілкою млинців стоїть веселий кок. Є різні майстерні, приміщення, де зберігалися їстівні припаси команди. Загалом корабель – найвищої європейської якості, хоча й побудований 130 років тому.

Якби нам хтось провів екскурсію, ми, гадаю, відчули б, як від стиснення льодами скрипить судно, свище холодний вітер, виграє барвами північне сяйво. Все це там було, побіжно ми дещо помічали. Але брак часу не дозволяв зосередитись на тому, що оточувало корабель. І тільки вдома, переглядаючи фотографії, я осмислила, що на "Фрамі" таки побувала.

У музейному магазині продавалися книги, футболки, якісь інші речі, але не було ніяких дрібниць із зображенням легендарного корабля. Відтак, свій вибір зупиняю на білому емальованому кухлику з написом "Fram". Пізніше роздивилася на фото, що саме такі кухлі висять у камбузі корабля і саме з таких пили чай полярники. Це втішило.

ТЕПЛІ СУДНА ХЕЙЄРДАЛА

З "Фрама" ми перейшли у розташований поруч музей "Кон-Тікі" (таку ж велику піраміду), присвячений експедиціям знаменитого норвезького мандрівника, антрополога і письменника Тура Хейєрдала (1914-2002). Його книжками я зачитувалась у студентські роки й вони залишили в моїй душі глибокий слід. Побачити плоти Хейєрдала не мріяла, але ось вони – переді мною, я заворожена й щаслива.

У музеї "Кон-Тікі" теж сутінки, але не так темно, як у "Фрамі", і неприємних запахів немає. Музей розповідає про експедицію Хейєрдала 1947 року на плоту "Кон-Тікі", що є аналогом стародавніх полінезійських плавзасобів. На ньому мандрівник із командою, подібно до древніх полінезійців, перетнули Тихий океан і довели, що на такому легкому судні з бальсового дерева це зробити реально.

В оригіналі в музеї зберігається також не менш славнозвісний папірусний човен Хейєрдала – "Ра", а в експозиції представлені макети інших його суден, зокрема, тростинового човна "Тігріс".

Експозиція розділена на надводну і підводну частини. У "підводній" можна бачити представників морської фауни, які кружляли під плотом "Кон-Тікі", а також саморобний кошик для спостереження за ними під водою.

У цьому музеї ми якось не поспішали і встигли роздивитися все, що хотіли. Особисто мене вразили невеликі розміри плота "Кон-Тікі", на якому команда з шести чоловіків провела 101 день. Мені здалося, що спати у критій хижці їм було тіснувато, а ходити поверхнею плоту – некомфортно. А загалом від плавзасобу віяло теплом.

За підсумками подорожі Хейєрдал створив документальний фільм "Кон-Тікі". В 1951 році йому присудили "Оскар". Величезний успіх мала і книга мандрівника "Експедиція "Кон-Тікі". Її переклали на 70 мов і вона розійшлася тиражем 50 млн екземплярів.

У 2012 році норвежці зняли художній фільм "Кон-Тікі", який усьому світові розповів про неймовірні пригоди сміливців, котрі наважились на науковий подвиг. Найдивовижнішим у цій історії, на мій погляд, було те, що керівник експедиції Тур Хейєрдал не умів плавати...

Звісно, розповідь про Норвегію не буде завершеною без вражень від її природи – знаменитих фіордів та водоспадів. Але про це – у другій частині нашого матеріалу.

Наталія Потапчук, Україна–Данія–Норвегія–Швеція–Україна
Фото
 автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-