Турецька Шанлиурфа: біблійні місця, батьківщина амазонок та кава із халвою
Про це місто ми часто чуємо та читаємо у новинах. Нині тут турецькі та американські військові працюють над створенням Центру спільних операцій. А у разі початку наземної військової операції у Сирії, командування нею буде здійснюватися із цього міста – адже Шанлиурфа лежить за півсотні кілометрів від турецько-сирійського кордону. В це місто не буває паломництва туристів як в Анталію чи Стамбул, воно не б’є щороку рекорди по відвідуваності як Каппадокія чи Памуккале, але має багатотисячну історію, приваблює визначними місцями, унікальними археологічними знахідками, сучасними музеями, автентичними поселеннями та особливою кухнею.
І хоч її часто асоціюють із війною на території Сирії, насправді ця місцевість на сході Туреччини є відносно безпечною та приваблює своєю недоторканою, незвичною оку українця, красою. За півсотні кілометрів від кордону із Сирією. Кордон із Сирією – біля пагорбів, що на горизонті.
Місто і однойменна провінція Шанлиурфа знані серед туристів та паломників. Місто ще називають Урфа, а в античні часи воно було відоме як Едеса.
Якщо надумаєте їхати сюди на екскурсію, краще обирати квітень, травень, початок червня, кінець вересня, жовтень, листопад. Всі інші місяці теж загалом прийнятні, але влітку вас зустріне спека до 50 градусів вдень і зниження температури до 20 градусів вночі. Взимку теж перепади температури, ще й холодні вітри.
Загалом вітряна погода – звична для цих місцин. А якщо врахувати, що через особливості ґрунтів пилюка тут руда і дуже дрібна, то вже за годину хочеться чимось накрити обличчя, аби не вдихати цей пил і не кашляти.
Але такий ефект дає перебування на відкритих територіях, у самому місті такого пилюкового «ефекту» немає. Шанлиурфа чиста (принаймні, центральні вулиці), гарно облаштована. Радують око парки та новенькі автобуси, багато молоді та сучасні музеї з унікальними експозиціями. Про них пізніше.
ІНША ТУРЕЧЧИНА: ЗАГАДКОВА І ПРИВАБЛИВА
Але менше із тим – це інша Туреччина, не та, яку ми знаємо з Анталії, Стамбула чи Анкари. Це схід, і тут зберігся особливий колорит. Тут більше закривають обличчя жінки й майже всі носять релігійні хустки. Тут у жодному закладі громадського харчування не продають алкоголь. Тут більш потужна роль релігії у суспільстві.
Але це все гармонійно вживається з тітоньками на мотоциклах, веселими компаніями молоді, яка до опівночі засиджується за чаєм та пахлавою у місцевих кафе, що виставляють столики просто на тротуари. А також із театральними та гастрономічними фестивалями, святами перцю, де всі охочі можуть позмагатися: хто зможе з’їсти більше пекучого червоного перцю. Останнє вразило найбільше. Навіть, якщо не їсти, то без сліз дивитися неможливо (знаючи смак і ефект від перцю), а от самим конкурсантам – хоч би що. Участь беруть і бабусі під 80, і діти років 10-ти.
ЯК АВРААМ ПЕРЕТВОРИВ ВОГОНЬ НА ВОДУ, А ПОЛІНА – НА КАРПІВ
Шанлиурфа вважається найдавнішим рідним регіоном пророка Авраама (в ісламській традиції – Ібрагім) і шести інших пророків у єврейських, християнських та ісламських конфесіях. Про пророка Авраама, відомого зокрема своєю відданістю Господу та готовністю принести в жертву свого єдиного сина, нагадує особливе місце – озеро зі «священними» коропами. І ось чому.
Правив тоді жорстокий правитель Німрод (праонук Ноя, ініціатор будівництва Вавилонської вежі), який вирішив знищити Авраама як загрозу своїй владі. За його наказом було розкладено величезне багаття, в якому мав згоріти Авраам. Підпалили, вогонь здійнявся до небес і горів три дні.
А коли згодом прийшов Німрод впевнитися у смерті Авраама, то побачив, що деякі поліна вкрилися квітками, вогонь перетворився на воду, а дрова – на риб. Ось так нібито в центрі Шанлиурфи виникло озеро, наповнене коропами. Ловити їх, а тим більше з’їсти – накликати біду. А от погодувати і загадати бажання – завжди будь ласка. Риби тут більше, ніж води.
Ставок цей знаходиться у дворі старої мечеті Халіль-Раман, зведеної у 12 столітті. А поруч старий район міста Дергах – одне з найбільш популярних місць паломництва в Туреччині. Уявляє собою комплекс садів, зосереджених довкола печери, де, як вважається, народився пророк Авраам.
МУЗЕЙ В УРФІ – РАЙ ДЛЯ ПОЦІНОВУВАЧІВ АРХЕОЛОГІЇ
…Як зароджувалося місто, хто жив тут тисячі років тому, як розвивалися прадавні цивілізації, чому зникли?.. На всі ці запитання раджу шукати відповіді у Археологічному музеї Шанлиурфи. Виділіть на прогулянку музеєм щонайменше години дві. Саме прогулянку, бо неспішне переміщення з однієї епохи в іншу, тисячоліття за тисячоліттям, – мине дуже непомітно та комфортно. Але в останній точці екскурсії стане зрозуміло, що ви непомітно піднялися на п’ять поверхів угору.
Причини не помітити цей підйом дві: перша – цікаве та унікальне наповнення музею, адже на 25 тис. кв. м площ музею – більш як 73 тисяч археологічних експонатів – від палеоліту до нашого часу; друга – оригінальна будівля, конструкція якої не передбачає підйомів по сходах чи на ліфті.
Та й розміри приміщень музею вражають. Наприклад, в одному із залів зібрана точна копія храму з Гьобеклі Тепе в його справжню величину. Сам храм – недалеко від Шанлиурфи – всього за 20 км.
На виході з музею, потрапляємо в парк, звідки відкривається чудовий вид на стародавню Урфинську фортецю на горі та видовбані монахами й самітниками печери. А далі ще одне унікальне місце.
АМАЗОНКИ РОДОМ ІЗ ТУРЕЧЧИНИ
Кілька років тому, аби вшанувати пам'ять про важливі історичні та релігійні події, підкреслити єднання та мирне співіснування всіх релігій, у місті вирішили на одній площі звести православну церкву, мечеть і синагогу. Але щойно почали готувати ділянку для фундаментів, як ківш екскаватора дістав із землі фрагменти унікальних стародавніх мозаїк.
Будівельні роботи припинили, розпочали археологічні (для Туреччини такий перебіг подій – звична справа). І за кілька років світу постали унікальні мозаїки періоду, які, як стверджують вчені, прикрашали палац часів Осроенського царства (130 р. до н.е – 250 р. н.е.) та нібито були перевезені до Урфи візантійським імператором Юстініаном Великим. Місце назвали Халеплі бахче, тут відкрили світу 20 тисяч кв. м. мозаїк. Аби вберегти їх від руйнування та не пошкодити при перенесенні, музей вирішили надбудувати прямо над місцем, де знайшли мозаїки. Всі вони складені з різнокольорових камінців розміром 4 мм, що були видобуті з дна річки Євфрат.
Найяскравіша з мозаїк – зображення сестри амазонської правительки Меланіппи, яку викупили з полону в Геракла за пояс імператриці Іпполіти. Про що детально йдеться в дев’ятому подвизі Геракла.
Привертає увагу й мозаїка, яка розповідає про появу на світ Ахіллеса та, зокрема, сцену його купання матір’ю – морською богинею Фетідою. Що з цього вийшло – знаємо. Матуся занурила хлопчика у води Стіксу, тримаючи за п’яту, яка на все життя непереможного Ахіллеса лишилася його слабким місцем.
ХАРАН: ЦАРИНА НАУК ТА ПРИХИСТОК СТАРОДАВНІХ АСТРОНОМІВ Й АЛХІМІКІВ
Аби подивитися, як жили люди, якими були їхні домівки, раджу їхати в Харан, відоме як стародавнє місто в північному Межиріччі. Це за 50 км від Шанлиурфи. Колись славетне місто, нині більше схоже на велике селище. Історія його налічує 5 тисяч років і важко повірити, що колись це місто було розвиненим науковим та економічним центром.
Шумерською «харан» означає «подорож» або «перехрестя доріг». І не дарма. Колись тут проходили важливі торговельні шляхи, що з’єднували Анатолію та Месопотамію. Тут було зосереджено значні культурні та наукові цінності. У Харані діяв університет, де вивчали математику, астрономію, філософію, медицину, механіку та зробили унікальний переклад творів грецьких філософів арабською.
Тут працювали відомі науковці середньовіччя. Серед них – математик, астроном, лікар Сабіт ібн Курра, який став засновником статики у механіці. А також астроном і математик Аль-Баттані, який першим правильно вирахував відстань від Землі до Місяця та запровадив у вжиток тригонометричні функції. Звідси й алхімік, лікар, математик Джабір ібн Хайян, який стверджував, що дрібна частка речовини може ділитися на частини та вивільняти при цьому енергію, здатну руйнувати міста, та інші світила тодішньої науки, відкриттями яких ми користуємося донині. Місце, де колись знаходився Харанський університет, нині виглядає так.
А як жили в цих краях, у досить непростих погодних умовах (спека вдень і холод вночі), яким був побут, звичаї – можна побачити поруч.
Біля руїн університету – поселення, в якому відтворено будиночки з глини конічної форми. Їхні конусоподібні дахи над кожною кімнатою нагадують бджолині вулики. І чудернацька конструкція даху має особливе призначення: в таких помешканнях не так спекотно в літні місяці, коли температура повітря перевищує 50 градусів, а вночі, коли температура падає, вони зберігають тепло. Ці будиночки, як і все місто Харан, перебувають під охороною держави як безцінний історичний спадок.
УРФА-КЕБАБ ТА КАВА З ХАЛВИ
Після довгих прогулянок та екскурсій гостинна Шанлиурфа закликає до затишних місцевих ресторанчиків і кафе. Якщо вже хочеться дійсно по-місцевому, то, будь ласка, – на диван, ноги під себе й їжу принесуть на низенький столик перед вами. Якщо ж колінні суглоби до таких статичних вправ не готові, можна сісти за звичайним столом. Із наїдків вам запропонують, передусім, чорбу із сочевиці (дуже смачний суп-пюре, поширений по всій країні), на друге – запечені на грилі овочі й різноманітні види м’яса. Найсмачніша й найбільш традиційна для цієї території страва – урфа-кебаб, що являє собою запечений на шампурі над гарячим вугіллям фарш зі спеціями та овочами. Передати словами смак важко, можу сказати лиш одне – викликає стійку залежність після першого скуштованого шматочка.
На десерт запропонують традиційні турецькі солодощі, а також особливу каву, дуже міцну та підбадьорливу, приготовлену за особливим рецептом, який тримають у таємниці. Єдиний нюанс: краще подякувати і відмовитися, якщо у ваших планах післяобідній сон, – заснути точно не вдасться.
Ну, а для справжніх поціновувачів солодкого – кава із халвою, але не окремо, а в одній філіжанці. Кави мінімум, а халви з фісташками – максимум. Такий собі густий гарячий халвовий кисіль.
І звичайно ж, куди без турецького базару! Тут, як і раніше, кують різне домашнє начиння із заліза, обговорюють новини та домовляються про бізнес. Тут чистять взуття на підставках, які нібито щойно принесені з султанського палацу, а чай розносять на потемнілих від часу, підвісних тацях.
Якщо присісти на кілька хвилин у затишному дворику, який колись був не чим іншим, як частиною караван-сараю, та не звертати увагу на сучасні вивіски, то можна переконатися в тому, що машина часу існує – і скористатися нею можна саме в турецькій Шанлиурфі.
Ольга Будник, Шанлиурфа–Харан–Анкара
Фото автора
