У контакті з природою на окраїні села

У контакті з природою на окраїні села

Точка на карті
Укрінформ
Пройти екологічною стежкою, пригостити ведмедя морозивом і скуштувати на обід омлет зі страусиного яйця можна в Ямполі на Донеччині

Днями прочитав в Укрінформі повідомлення з Ямполя. Про відкриття відразу двох музеїв. Ця моя розповідь – теж про те, що відбувається в Ямполі. Але в іншому. «Той» Ямпіль, з музеями, - у Вінницькій області, на широкій і вільній річці Дністер. У «моєму» Ямполі теж є своя річечка з грубуватою назвою Жеребець. Хоча це як кому. Власне, жеребці на берегах однойменної річки водяться, і далеко не тільки вони...

ДОРОГИ І ДІТИ

Чесно кажучи, я так і не зрозумів, чому свій зоопарк Петро Цимидан розмістив у скромному селищі Лиманського району Донецької області. Двохсоттисячний Слов'янськ - практично поряд, до того ж, це великий транспортний вузол, який міг би солідно збільшити на кількість відвідувачів. Хоча звичайно – контактний зоопарк в сільській глушині – це, погодьтеся, так романтично... Ну, а на візити гостей з усієї області та з-за її меж тут не скаржаться. Мав можливість переконатися особисто.

А допоміг мені в цьому Микола Надуличный, голова Луганської обласної асоціації осіб з інвалідністю. Микола Петрович укотре віз у Ямпіль велику групу дітей, причому в перший день поїздка зірвалася – щось там наплутали при отриманні дозволів на перевезення складного контингенту пасажирів. Вже до наступного дня помилка була виправлена, але тут з'ясувалося, що водій автобуса не знає дороги.

Треба сказати, що діти – вихованці інтернату в прифронтовому містечку Гірське, а Микола живе в Сєверодонецьку. Не буду пояснювати топографію місцевості, зауважу лише, що Миколі довелося гнати свою машину (за кермом була його дружина Інна, а в салоні – їхній неповнолітній син Кирило) до автобуса, а потім пробиратися до кінцевого пункту якимись убитими путівцями – при тому, що торік на головній трасі Кремінна – Слов'янськ було завершено капітальний ремонт, і навіть тріщини досі не покрили тут асфальтове полотно. Та й «апендикс» на декілька кілометрів, що веде від головної дороги до Ямполя, за нинішніми мірками, цілком собі пристойний.

Як я встиг помітити за ці кілька годин нашого знайомства, в цьому – весь Микола. Подібні поїздки не входять в коло його обов'язків, тільки зайві клопоти і підвищена відповідальність.

Діти все-таки.

СТРАУСИ ПІД ВОГНЕМ

– Страусина ферма була заснована 18 років тому. Хто саме її організував – не знаю, але перед війною, в 2014-му році, ми з чоловіком вирішили її відновити. Тут проходили бойові дії; на ферму три місяці не було доступу – ми не могли погодувати птахів.

Багато було мародерства, багато тварин убито. Коли настало послаблення, почали ферму відновлювати. Тут тоді були тільки страуси; з решти тварин лише Кузя, ведмідь. Який уміє танцювати і їсти морозиво. І ще коні були...

Сьогодні зоопарком керує дружина Петра Цимидана Ольга Меша. Сам Петро загинув у безглуздій автокатастрофі 7 жовтня минулого року, і чимале господарство опинилося на її тендітних плечах. Однак Ольга Володимирівна справляється. Це видно за доглянутими вольєрами і клітками, за квітами, за дитячим майданчиком, де навіть встановлено батут.

Особисто мені найбільше сподобалася плетена з лози альтанка між ставком і загорожею для страусів. Принаймні, раніше подібних малих архітектурних форм мені бачити не доводилося. Я так прикинув: особливо приємно тут посидіти ввечері, поїсти шашликів (поряд стоїть мангал); а якщо дошкулятимуть комарі, можна від них закритися такими ж плетеними дверима та віконницями. Є і літня їдальня. Дві великі стільниці спираються не на ніжки – вони підвішені на ланцюгах. 

ВІД ФЕРМИ ДО ЗООПАРКУ

До цієї поїздки ми з Миколою особисто знайомі не були. Зрозуміло, попросив його розповісти про себе, але в цьому сенсі він виявився не надто балакучим:

– Ми допомагаємо інвалідам, займаємося їх працевлаштуванням та іншим. Ну, а одне з хобі – це от діти... Діти з інтернатів. Нам так пощастило, що Боженька нас познайомив із Петром. І от якось ми з ним сиділи, розмовляли – і він раптом каже: «А чому б вам дітей не привезти? Привозь дітей». Я не знав, як це робиться, але приїхав в Кремінський інтернат... Це було свято не тільки для дітей, але й для нас з Петром, і для персоналу – вони готувалися... Сидимо, переживаємо: як там діти, що. Морозиво дати ведмедю, щоб він потанцював – це ціле шоу було. І от дзвонять Петру: «Так. Де, ви кажете?..» Якісь тварини, десь за Вінницею. «Як же ж їх забрати?!» і нам: «Так, у мене з завтрашнього дня відрядження». Нічого не пристосоване, але він загорівся, вже варять клітку... Ось таким чином він поповнював свій зоопарк. Ні, це треба любити.

За словами господині, такого поняття, як страусина ферма, вже немає:

– Це зоопарк. Більш як 50 видів водоплавних птахів; антилопа орікс – з Африки нам привезли. Верблюд. Бізон. Вовки. Поголів'я тварин поповнюємо, намагаємося розвиватися.
Зараз це все на моїх плечах. Ведмедів – два. Кузя і Вісточка. Є у нас благородні олені, є поні. Є коні й ослики. Лами. Планую привезти левів; буквально днями їду за фламінго.

Обережно поцікавився, чи є у зоопарку спонсори. Мені здалося, Ольга Володимирівна трохи навіть образилася:

– Все господарство ведемо своїми силами; ніякою фінансовою підтримкою ми не користуємося. Все, що тут є, ми самі зробили, починаючи з 14-го року. Дітей, особливо сиріт, приймаємо безкоштовно, але є у нас і платний вхід. Ми займаємося благодійністю, але загалом це - платний зоопарк. Був би він безкоштовний, я б не витримала. Пільгові категорії – діти; АТО-шники приїжджають. Інваліди, пенсіонери, малозабезпечені сім'ї - для всіх них вхід безкоштовний.

До речі, про спонсорів. За словами Миколи, раніше, при «губернаторстві» Юрія Гарбуза проблем з фінансуванням поїздок дітей у нього не виникало. Досить було звернутися до Юрія Григоровича, і в призначений час у призначеному місці їх чекав транспорт. Восени минулого року влада в області змінилася, але значно більше ситуацію ускладнила виборча кампанія. Втім, цього разу з транспортом допомогло Регіональне управління автобусних станцій ТОВ РУАС.

ПТАШИНЕ ЦАРСТВО

Хоча наша поїздка відбувалася за два дні до 1 червня, вона була пов'язана не з Днем захисту дітей, а з тим, що у вихованців Горської школи-інтернату починалися канікули. Як розповіли вчителі, до війни в інтернаті налічувалося до двох сотень вихованців, і це були розумово відсталі діти. Сьогодні їх менше – сотні півтори, але додалися й інші категорії - діти з ДЦП, синдромом Дауна. Ознаки хвороби читалися на багатьох дитячих обличчях, ось тільки ознак відсталості діти не демонстрували. Може, найважчих вдома залишили?

– А ось такими делегаціями часто приїжджають?

– Часто. Мінімум раз на тиждень. Ми організовуємо різні заходи. Наприклад, 1 червня, у День захисту дітей готуємо різні сюрпризи, квести для діток – все безкоштовно.

«Традиційні» зоопарки я відвідував досить давно, і головне, що засвоїв ще з совкових часів – там годувати тварин категорично забороняється. В Ямполі це правило не діє. Ба більше, кожен бажаючий може придбати в кафе на вході пакетик продуктів для годування. Через це весь берег ставка і вода біля нього засипані якимись залишками. Зате гуси і самотній лелека не виглядають жебраками, а поважно приймають підношення з людських рук. І то – коли з якимось їм лише відомими потребами виходять на відстань витягнутої руки.

Микола пояснив, що гуси з особливо міцними дзьобами – це ті самі, з мультфільму про подорожі шведського шалапута Нільса. Правда, не у всіх гусей такі дзьоби, є і якісь інші, дрібніші. Але всі прийняті в зграю. На відміну від бідолахи-лелеки. Коли гуси встали й потяглися довгою низкою вздовж огорожі, чорногуз без нагадування звільнив їм дорогу.

Про страусів багато розповідати немає сенсу, в один час розводити цих пташок стало модною справою, і публікацій на тему містечкових новаторів у нашій пресі вистачало з надлишком. Але поцікавився щодо страусиних яєць.

– Яйце, яке знесе страусиха, лежить кілька днів, щоб ми могли подивитися, нести його в інкубатор чи відправляти на кухню. Одна самка з квітня по жовтень може знести від 50 до 70 яєць за сприятливих умов. У нас щодня несуться, виходить. Буває, що... Ось, сьогодні зранку у нас був шикарний урожай – п'ять яєць. Шкаралупу ми використовуємо для створення предметів мистецтва – картини на ній малюємо, робимо світильники. У шкаралупі страусиного яйця є такий унікальний фермент, який відганяє комах – мошок, комарів, мух...

ФОТО В ОБМІН НА МОРКВИНУ

Вирушив фотографувати звірів – і тут же зустрів жінку з дівчинкою. Дівчинка тягла порядних розмірів яйце. Отримав додаткову консультацію стосовно цього предмета.

Виявляється, щоб приготувати страву з яйця, його доводиться свердлити дрилем – таке воно міцне. Людина вагою до 70 кілограм може стати на яйце, і воно не трісне. Важить від півтора до трьох кілограм. В одному страусиному яйці, умовно кажучи, міститься від 20 до сорока курячих яєчних жовтків.

На відміну від господині, звірі особливої гостинності не демонстрували. Може, завинило тут занадто гаряче сонце – або у деяких видів саме на той час призначена сієста. Дрихнув собі білогрудий ведмідь; нутрії і дикобрази. І єноти теж, але їх хоч можна було розгледіти в їхніх будиночках. А ось вовки й антилопа орікс не вважали за потрібне вийти, представитися...

Не те що бізон Яшка, виходець з Київського зоопарку. Верблюд теж не ховався, тільки сидів під дощаною стіною в дальньому кутку загороди, смішно склавши губки – немов для поцілунку.

В загоні навпроти мліли під яскравим сонцем дві зарослі вовною лами. Я, напевно, припустився стратегічної помилки в тому, що не уподібнився дітям і не купив пакетик з морквою. Тоді було б легше встановити контакт із братами нашими меншими. Правда, ослики і без морквини поспішали познайомитися і підставляли свої лоби, щоб їх погладили, почухали. А ось полохлива європейська лань, яка рушила було до огорожі, побачивши, що у мене в руках, крім фотоапарата, нічого путнього не видно, відійшла до дальньої стінки вольєра...

СТЕЖКА ДЛЯ СТОПИ

Під кінець моє дослідження було якось зібгано несподіваним відкриттям. Микола, виявивши, що в зоопарк прибула нова дитяча делегація, запропонував у неї поцікавитися, як їм тут сподобалося. Я охоче погодився. Виявилося, діти приїхали аж із села Андріївка Великоновосілківського району. Тобто вони перетнули Донецьку область навскоси, від крайнього південного заходу до крайнього північного сходу. Не менш як 250 кілометрів здолали.

– Як ви дізналися про існування зоопарку?

– Дізналися від колег – нещодавно їздили діти з Курахового, танцювальна група. А у нас проходила акція «Найкращий клас року». Діти, які виграли конкурс, поїхали безкоштовно, але приєдналися й інші, хто вирушив за гроші батьків.

- Що дітям найбільше сподобалося? Бізон, єноти...

– Звірі, звичайно, сподобалися, але найбільше враження – від екологічної стежки і стежки здоров'я. А тут ми ще не були – тільки зайшли.

Я остовпів (на щастя всього лише на пару секунд) – ні від кого я про таку стежку не чув. Вийшов на дорогу: метрів за сто п'ятдесят красувалися ґратчасті, «під старовину», дерев'яні ворота. Напис над воротами гласив: «Еколого-пізнавальна стежка «Лісове намисто». Інформаційна дошка поруч із воротами обіцяла насичену пізнавальну екскурсію вздовж річки Жеребець, знайомство з дендрарієм, а також із різноманітними звірами і птахами і, крім усього іншого, пропонувала ступити босими ногами на вищезгадану «стежку здоров'я».

Дивуючись із власної сміливості, ступив на еко-стежку. Пройшов дендрарій, постаравшись подалі обійти павільйон, з якого линула музика, що переривалася здравицами (ну, навіщо мені відволікати народ від святкового дозвілля). Спустився... не знаю, чи було це вже русло Жеребця – чи ще не зійшло весняне водопілля, у всякому разі, коріння дерев залишалося покритим водою.

Пройшов вистеленою дерев'яними плашками чи то стежкою, чи тротуаром уздовж води. Вийшов на галявину з альтанками і обіцяною «здоровою» стежкою. Стежка являла собою неглибокий жолоб, засипаний послідовно великими каменями, дрібним щебенем, дерев'яними трісками... Що там далі, розглянути не вдалося. Єдине, що можна було зрозуміти: ходіння босоніж по камінню, трісках та іншому забезпечує масаж різних точок стопи. Така ось стилізована (а може, скопійована десь у Китаї) східна акупунктура.

Продовжити знайомство з «Лісовим намистом» мені завадив дзвінок. Дзвонив Микола, запрошуючи на обід. Їсти мені зовсім не хотілося, але коли було обіцяно омлет зі страусового яйця, я подався назад вистрибом. Проґавити цю нагоду познайомитися із досі невідомою стравою видавалося мені абсолютно неможливим.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк-Ямпіль

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-