Ольга Філь, голова клубу вихідного дня «Дивна Україна» - 31.07.2018 14:07 — Новини Укрінформ
Ольга Філь, голова клубу вихідного дня «Дивна Україна»
Зі своїми 14 тис. курганів Дніпропетровщина «тягне» на археологічний заповідник
31.07.2018 14:07 4002

Багато хто думає, що туризм – це завжди дорого. А от у дніпровській громадській організації «Дивна Україна» на цей рахунок мають власну думку. Тут переконані, що часто цікаві речі є у нас просто “під ногами” – треба їх тільки розгледіти. І для цього потрібно не дуже багато: бажання пізнати навколишній світ, зручне взуття, бутерброд і пляшка води в рюкзаку.

Про бюджетний варіант подорожей кореспонденти Укрінформу розпитували голову громадської організації й однойменного клубу вихідного дня «Дивна Україна» Ольгу Філь.

СЕЛІТРОВАРНІ ЧИ ДАВНІ ОБСЕРВАТОРІЇ?

- З якого часу існує «Дивна Україна»?

- Чотири роки тому, коли Україну сколихнули події Майдану, а потім окупація Криму та Донбасу, багатьом здавалось, що земля тікає з-під ніг, не знали, що робити. Ми з приятелькою Людмилою Загоскіною задались питанням: а чим ми можемо допомогти? Якийсь час були волонтерами, допомагали пораненим. У спілкуванні з ними й зародилася ідея, що насправді сили потрібно брати у рідної землі. Найперше бажання було – взяти поранених і повезти їх у місця, які часто називають «місцями сили». За ними люди їдуть за кордон, в Індію, Тибет, а про те, що поряд, – знають одиниці. Хотілося показати нашим військовикам залишки прадавніх курганів, святилищ, могил, розповісти про тих, хто тут жив, і про землю, за яку споконвіку складали голови наші предки і яку нині вони захищають.

Навесні – так збіглося, що це був саме день весняного рівнодення, – ми вирушили у Микільське-на-Дніпрі до кромлеха. З того часу почав існувати наш клуб вихідного дня, клуб любителів історії та краєзнавства. Щовихідних збираються люди, і ми їдемо до цікавих місць. Крім того, разом із Людмилою Загоскіною часто вирушаємо на розвідини: десь щось почули, хтось розповів про нове місце – і ми перевіряємо, як туди дістатися, як краще показати, яка інфраструктура поряд існує. Спираємося на інформацію краєзнавців, які залюбки нею діляться. Такі друзі-партнери є у нас.

- Що ж ви в цих розвідках бачили, чим ділитеся?

- Ми побачили, наскільки наша земля багата й цікава. Не кожна держава може похвалитися такими скарбами. І ми зрозуміли, що біда наша в тому, що ми не знаємо, а тому й не пишаємося тим, що в нас є.

Знати, цінувати і пишатися нашою землею – це стало гаслом нашої громадської організації «Дивна Україна», яку ми зареєстрували і в якій на волонтерських засадах проводимо роботу. Коли люди об’єднані спільним інтересом, дивним чином з’являються ентузіасти, які рухають цей «човен» далі. В нас є і свій бухгалтер, менеджер, рекламник. У «Дивної України» з’явилися добрі знайомі й друзі у Царичанському, Петриківському, Павлоградському, Солонянському, Синельниківському районах області.

Наприклад, Роман Нікіфоров з Павлоградського району досліджує майдани і вважає їх прадавніми обсерваторіями. Майдани (з наголосом на перший склад) – це своєрідна пустеля Наска у степах України.

Управління культури та релігії Дніпропетровської ОДА в офіційному листі підтвердило, що на території області є 14,5 тис. курганів та майданів. Уявіть лише! З такою цифрою ми могли б претендувати на археологічний заповідник.

Учасники клубу відвідали десяток таких земляних споруд. У ці поїздки запрошували і вчених з гірничого університету та будівельної академії, і краєзнавців, й істориків та археологів, навіть езотериків та біоенергетиків, аби ті висловили свої версії про їхнє походження та призначення.

Офіційна історія ставить на таких дивних артефактах штамп, що це розкопані кургани, які в козацькі часи використовувались як селітроварні для виготовлення пороху.

Однак не варто однобоко оцінювати, версій може бути багато. Були, мабуть, і селітроварні, хоча більшість таких споруд не схожі на них, і це доводять наші дослідження протягом трьох років. Ми запрошували археолога Юрія Шилова з Києва, котрий їздив із нами на ці майдани, проводив лекції. За його версією, територія Дніпропетровської області, починаючи від Дніпровських порогів, Великий Луг – це була прабатьківщина усіх індоєвропейських народів. Він вважає, що саме тут і зароджувалася цивілізація, формувалися народи, які потім йшли освоювати нові землі – в Індію, на Балкани.

Німці під час Другої світової війни проводили на нашій території археологічні дослідження аж до 1943 року, до визволення. Які саме знахідки вони тут виявили, ми не знаємо, бо багато було вивезено. Шилов вважає, що система майданів була свого роду резонатором для обміну якоюсь інформацією.

Вони й зараз справляють дивне враження. Коли ми приїжджаємо, то бачимо: кругом зоране чи засіяне поле – а на самому майдані недоторкана віковічна рослинність. Якось з нами була біолог, то вона на території одного майдану нарахувала 15 видів полину! Там ростуть ковила, дикі іриси. Які там стоять пахощі, коли всі ці духмяні трави зацвітають! Люди, які побували в різних країнах і знаються на різноманітті, дивуються. Та й навіть ті, хто живе в селі поряд з якоюсь цікавинкою, бува, перепитують: «А що, правда, що це у нас таке є?»

МІСЦЯ СИЛИ, ПАЛЕОВУЛКАН ТА РІЧКА, ДЕ МИЛИ ЗОЛОТО

До речі, каже Філь, наші Дніпровські пороги – одне з місць сили і диво світу. До 1917 року туристів, що бажали приїхати на них подивитись, було більше, ніж у той же час на Ніагарському водоспаді.

- У Новомосковську є унікальний реліктовий «чорний», або «голубий», ліс – Самарський, – розповідає краєзнавиця. – Сьогодні це найбільший і найпівденніший природний лісовий масив у степовій зоні України, який не має собі рівних у Європі. Вік лісу вимірюється тисячоліттями. Найімовірніше, що специфічна лісова рослинність з’явилась у степових широтах з часів наступу льодовика і затрималась тут до наших днів після його відступу.

От у такі місця варто прокладати маршрути, і в нас уже є люди, які проведуть цими стежками. Ось, наприклад, села Андріївка, Всесвятське. Тут, як виявилося, де раніше мили у річці золото. А хто про це знає?

А Солонянський район, всього лиш за 30-40 кілометрів від обласного центру? Там, у селі Аполонівка, є погаслий палеовулкан! Його вік становить приблизно 3 мільярдів років, він складений із метабазальтів.

Оскільки Аполлонівський вулкан старший кримського мису Фіолента і гряди Карадаг, що також є згаслим вулканом, зберігся він не так добре, як кримські кам'яні свідки давнини. Але все ж тут можна розгледіти фрагменти «амфітеатру», який генерував лаву, а на донній частини помітити «поцілунок» двох лавових потоків. Там можна походити, до всього доторкнутися.

Є в нас гора Калитва на території Царичанського району, котру можна сміливо назвати пам’ятником льодовикового періоду. Припускають, що саме на ній стояв камінь із написом, відомим нам із казок: «Прямо пiдеш – смерть знайдеш, праворуч пiдеш – коня втратиш, лiворуч пiдеш – одруженим будеш». Вірогідно, що саме тут була розвилка евразiйських степових шляхiв, велася торгiвля, стояла митниця.

- На вашу думку, чому бюджетний туризм на Дніпропетровщині має не так багато послідовників?

- Не знаю, чи комусь це не вигідно, чи то люди не розуміють, що туризм – майбутнє нашої землі, він має величезні перспективи. На першому етапі  потрібно подбати хоча б про туристичні стежки, не дороги. Змінити наш споживацький менталітет, щоб у свідомості відбивалось – не плюй, не сміти, цінуй те, що в тебе є.

- Наскільки я знаю, екскурсії, які ви пропонуєте, не дуже дорогі?

- Так, ціна цих подорожей невисока – від 200 до 500 гривень. 500 – це найдорожча, на моторно-парусній яхті. А пішохідні – 100 гривень. Все залежить від дальності, від того, яких фахівців залучаємо. Адже ми не комерційна структура: кошти, які беремо за екскурсію, йдуть на оренду транспорту, бензин, безпеку. Рекламуємо себе також самі. Проте нас вже багато хто знає. За три роки ми особисто розробили і можемо проводити до 60 туристичних маршрутів. Побували на двох всеукраїнських туристичних виставках в Києві. І хоч не в змозі оплатити стенд, але ми приїздимо, роздаємо свої візитівки. Результатом такої “агітації” стала триденна мандрівка київської групи, якій ми влаштували тур вихідного дня. Вони були в захваті. Навіть не очікували, що у Дніпрі є такий сервіс і такі місця. Крім киян, приїжджали туристи із Сум, Харкова та Запоріжжя.

Далі наші тури побачила й оцінила одна туристична компанія, з якою сподіваємося на співробітництво.

КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ ПИВО ПРОТИ ЛЬВІВСЬКОГО

- А закордонного туриста цікавлять тури вихідного дня?

- Позитивний досвід мали від співпраці з ізраїльською туристичною компанією, яка торік тестувала український ринок. Для цього обрали Одесу, Київ та Дніпро. Знайомити делегацію з українським побутом випало нашому агентству креативних мандрівок. І ми запропонували їм відвідати козацький хутір «Галушківка». Переживали, як воно буде, адже мови ніхто з нас не знає, все тільки через перекладача, делегація велика – 70 осіб. Але все вдалося: і танцювали, й співали, міряли українські стародавні сорочки, влаштовували майстер-класи з вив’язування хусток, малювання петриківським розписом, виготовлення ляльок-мотанок, варили разом вареники. І коли настала пора прощатися – ізраїльські гості не хотіли їхати, мало на літак не запізнились.

Але нинішнього року їм зручніше поїхати прямим рейсом до Одеси або Києва, ніж до Дніпра: і ціна відлякує, й пересадки.

Взагалі, як розповідають закордонні туристи, до Дніпра дістатися повітрям дуже проблематично. Прямих рейсів, лоукостів немає, треба спочатку летіти до Києва. А що квиток з Києва до Дніпра, наприклад, компанією МАУ коштуватиме від 5 до 8 тисяч гривень, то за цю вартість легше злітати на курорти в Болгарію або Чорногорію.

- Чим, крім природи та традиційних ремесел, ви можете зацікавити гостей?

- У нас є, наприклад, екскурсія «Пивні традиції на Катеринославщині» - як виявилось, їм понад 200 років. Тут, у Дніпрі, варилось пиво, яке продавалося на всій Придніпровській залізниці, а сам Катеринослав був центром пивоваріння. Зараз ми більше знаємо львівське пиво, львівські пляцки. Львів’яни люблять свій край, і вони щиро запрошують до себе, вони зрозуміли, що на цьому можна робити бізнес. Чим же ми гірші?

ВЕЛОСИПЕДОМ – ДО  “ЗЕЛЕНИХ САДИБ”

- Два роки тому ми вступили до «Спілки розвитку сільського і зeлeного туризму в Дніпропeтровській області», – розповідає Філь. – Тут робота ведеться більше задля натхнення і спонукання власників «зелених садиб». Бо часто вони інертні, їм здається, що як прийде до них голова спілки, то до них поїдуть і туристи. Тобто потрібен менеджер, який підтягує команду. Але люди не розуміють, що так, як робиться «зелений туризм» у Карпатах, у нас не вийде. Просто їхати на відпочинок у «зелену садибу» до нас не будуть. Як новообраний голова «Спілки» я запропонувала власникам «зелених садиб» шукати, що в кого є гарне й цікаве. Ми іноді проїжджаємо депресивні села - а наявність туристичного маршруту із зупинками в них могла б дати шанс для розквіту місцевих громад, економічного розвитку краю.

Нещодавно з ініціативи «Дивної України», «Спілки розвитку сільського і зeлeного туризму в Дніпропeтровській області» та відомого краєзнавця Миколи Чабана ми запустили цикл краєзнавчих поїздок-експедицій по Дніпропетровщині з метою популяризації унікальних історичних, архітектурних об’єктів – як природних, так і рукотворних.

У поїздках знайомимося з дивовижними людьми, які дуже люблять свій край, багато знають про нього і дуже бажають йому процвітання. Наприклад, у Гуляйполі Криничанського району учитель історії місцевої школи, патріот Сергій Валентинович Пархоменко протягом багатьох років намагається зберегти унікальні історичні об'єкти, зокрема насіннєвий ангар, побудований відомим катеринославським купцем першої гільдії Давидом Пчолкиним у 90-х роках 19 століття. Вірю і сподіваюся, що спільними зусиллями у нас це вийде.

- Чого, крім інфраструктурного сервісу, не вистачає для розвитку ось такого місцевого туризму?

- У нас не готують таких гідів-екскурсоводів, як, наприклад, у Полтаві. В музеях – історичному, літературному, художньому – вони є. Збирається група, і екскурсовод веде розповідь, а от так, щоб людей кудись повезти, щось показати, – таких гідів у нас мало.

Ми підписали меморандум з Асоціацією гідів України, торік спільно провели школу. Пройшла її й я – і зрозуміла: щоб бути гідом, треба володіти різними методиками, бути й трішки актором, і психологом, щоб утримати аудиторію, і нянькою, й мамкою.

Під час двогодинної екскурсії, як правило, екскурсант дуже мало запам’ятовує цифр, дат та якоїсь інформації, найголовніше – це емоція, яку він отримує. Бо в наш потужно інформаційний час він може відкрити Інтернет, взяти книгу й дізнатися багато цікавого. А от емоції зможе отримати саме під час екскурсії.

- Ви за професією, мабуть, гуманітарій?

- Якраз навпаки. Я закінчувала фізтех, за фахом – інженер-електромеханік, працювала в КБ «Південне». І від туризму була дуже далека. Зараз працюю в приватній фірмі менеджером. І тепер вже вважаю своїм обов’язком накопичений мною досвід просувати далі.

Як я казала, ми стали вже агентством креативних мандрівок, розробляємо власний сайт, маємо сторінку в Facebook. Гадаю, будемо співпрацювати з турагентами та туроператорами. У планах – розробити ще й веломаршрути від садиби до садиби. Це моя давня мрія: щоб турист міг із точки А, де живе Іван Никанорович, на велосипеді доїхати до точки Б, де садиба Павла Харитоновича. Там відпочити, поїсти, можливо, купити меду чи молока. За бажання – лишитися на ніч, аби послухати солов’їні трелі у садку господаря, а вранці поїхати додому вже на автобусі. Гадаю, так скоро й буде.

Людмила Блик, Микола М’якшиков, Дніпро.

Фото: Микола М’якшиков, Людмила Блик

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>