Подільські села: рай для «зеленого» туризму

Подільські села: рай для «зеленого» туризму

1311
Ukrinform
Після міст і селищ Хмельниччини проект "Сім днів в регіоні" знайомить з її красними селами  

Немає потреби доводити наявність величезного туристичного й рекреаційного потенціалу на Поділлі. Це факт загальновідомий. Важливіше, що в цьому «загалом» містяться деякі суттєві «зокрема». Зокрема – поза увагою українського туриста лишається подільське село. Не як основа аграрного виробництва, а саме як місце, де можна відпочити й поправити здоров’я парним молоком і яблуками просто з дерева. Половити рибу. А головне – надихатися на весь рік свіжим повітрям…

«БАЛОЧКА ВЕСЕЛА»

Саме подільське село мала на увазі Леся Українка, звертаючись до цього краю захоплено: «Красо України, Подолля

…Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті,

Коло сел стоять тополі,

Розмовляють з вітром в полі…

Чесно кажучи, не визначився, чи в балочці знаходиться Волиця Теофіпольського району. Напевно, так, оскільки розкинулось село по берегах чималого ставка, а ставок, з причин чисто фізичних, загатити можна десь у низинці. Все ж решта тут – майже як у Лесі. Включно із тополями й садками.

Веселою ж Волиця здалась мені не так через топографічно-флористичні подробиці, як через… дітей. Їх за два дні, що я гостював у селі, перебувало багато. Зранку жовті шкільні автобуси висаджували перед воротами місцевого оздоровчо-розважального комплексу чергові «десанти» на чолі із не надто суворими на вигляд вчителями.

Суворими їм доводилося ставати дещо пізніше – коли спливав час, відведений на купання, і треба було виганяти з пляжу захоплених водною стихією вихованців. Пляж сконструйований з фантазією. Тут не лише чистий пісок та місток, з якого можна шубовснути у воду хоч ластівкою, хоч «бомбочкою». Неподалік від містка – щось на зразок острівця: дерев’яна поверхня усього на пару сантиметрів нижче рівня води. Для дитини, яка тільки вчиться плавати, є нагода на ньому і перепочити, і відчути гордість: перша відстань подолана!

МІШКА, ГРИШКА ТА АЛЬПАКА

…У ворота заходить черговий загін школяриків і прямує спочатку не до пляжу, а до… зоопарку. Так, у Волиці є власний зоопарк. Не такий великий, як у Києві чи в Миколаєві, але достатньо цікавий, причому не лише для селянських дітей, а й для приїжджих дорослих.

Пара лам, пара альпак… Власне, ці верблюдові – земляки, адже походять з високогірних плато Південної Америки. Тільки лама більша на зріст, через що древні інки і пристосували її для перевезення вантажів ще до знайомства із конями зухвалих іспанських конкістадорів. А альпаки від подібних обов’язків ухилились і залишилися вільними і дикими. Утім, на гостинній волицькій землі вони ведуть себе чемно і навіть не плюються.

Віслючки ж узагалі сприймали дітей як давніх друзів і, коли загорожу їхнього загону обліплювала чергова компанія, тулилися до воріт усім сімейством: тато, мама й маленьке ослятко, яке народилось вже тут, у сільському зоопарку.

Малого віслючка через загорожу весь час намагалась потріпати за вухо сусідка-лань. Материнський інстинкт прокинувся, чи що – кажуть, і це сімейство чекає на скоре поповнення. Може, тоді щасливий батько, рогатий красень, подолає сором’язливість і перестане ховатись у найвіддаленішому куточку свого «обійстя».

А в окремій клітці ображено ревли Мішка та Гришка. Ведмедиків придбали зовсім крихітними (один з місцевих задля ілюстрації розміру показав мені кулака), і малюки певний час жили практично на волі. Вони й зараз не справляють враження грізних бурмил, але вже почали випробувати зуби на руках своїх годувальників. Вирок не забарився: ув’язнення за гратами. Обіцяють зробити вольєр – за сіткою братиків погано видно.

СПОЧАТКУ БУЛА РИБА

Інформацію про процес становлення комплексу у Волиці довелося вичавлювати з різних співрозмовників по краплині. Тобто розповідали вони охоче, але кожен просив: «Ти ж тільки про мене не пиши…» Така от селянська відраза до публічності.

Ідея зробити якусь культурну зону на території СТОВ «Волиця» виникла ще в 90-х роках. Тоді було закладено скверик, де нині розташований торговий центр – магазин, бар, готель, більярдна (до речі, у райцентрі, в Теофіполі, свого готелю немає). А коли масово вже почав розвиватись сільській («зелений») туризм – дійшли висновку, що сільським людям набагато важче, ніж городянам, поїхати, скажімо, на море. Для когось це дорого, комусь час не дозволяє – село є село. Тож і виникла ідея зробити зону відпочинку.

Почали з того, що в 2001 році очистили ставок і прилеглу до нього територію колгоспного саду. Запустили рибу і почали постійно підтримувати її популяцію. Точніше, кілька популяцій: судак, сом, окунь, карась, короп, товстолобик, біли амур. Навіть бичок тут звідкісь узявся. Причому і сом тут уже нерестився, і судак нерестився. Аби людям не було нудно, за невелику плату їм надано можливість порибалити.

З 2006 року тут неодноразово проходили турніри з волейболу та пляжного волейболу. Майданчик огородили тином; було поставлено три будиночки «карпатського» зразка і один будиночок на 20-25 чоловік з комунікаціями, що називається. Встановили мангали – щоб люди могли відпочивати.

– Ти ж сам бачиш, що народ їде. А на вихідні замовлення, столики всі зайняті, - розповів один з моїх співрозмовників, які побажали залишитися неназваними.

Це все добре. А де людям, які здалеку їдуть, елементарно переночувати?

– У нашому готелі п’ять номерів спрощених і один люкс. З усіма зручностями. Є більярд; можна футбол подивитись на великому «плазмовому» екрані, не відходячи від барної стійки.

Зелений туризм передбачає ночівлю просто в селянській хаті…

– Та в українському селі традиції гостинності ніколи й не переривалися! І сьогодні тебе і переночувати пустять, й вечерею нагодують…

Розкажи трохи про економіку закладу.

– Додатково створені робочі місця в селі. Селяни йдуть назустріч і в якійсь мірі надають допомогу фуражем. Корм для тварин: буряк, морква, та сама картопля. Сіно, звичайно.

Селянське товариство, до слова, називається так, як і село – «Волиця».

DEUS EX MACHINA

Із ким би не розмовляв про оздоровчий комплекс, усі підкреслювали у першу чергу заслуги голови СТОВ, колишнього народного депутата України Василя Кравчука. Мені пощастило з ним поспілкуватись, але протягом буквально кількох хвилин – він встиг заїхати до рідного села і тут же отримав виклик повертатись до Києва. Своє (якщо вірити його односельцям) дітище він не рекламував – хіба що використав як ілюстрацію в запланованій на майбутнє туристичній логістиці. А втім, цитую практично весь монолог – він короткий:

– У нас в Україні є дуже багато прекрасних місць. У Кам’янець-Подільському районі є своя Подільська «Швейцарія» – Товтри. На Хмельниччині є старі ліси, парки. Правда, в багатьох випадках вони в занедбаному стані, але якщо цим територіям приділити увагу і розвинути це як туристичну галузь, щоб люди могли приїжджати, відпочивати. І це все здебільшого знаходиться в сільській місцевості. В рамках «зеленого» туризму люди мають можливість за символічну плату відпочити. Тому що в цих умовах, в неприємній ситуації, яка сталася з Кримом… І то не всі дозволяли собі поїхати в Крим; сьогодні не всі можуть дозволити собі поїхати сімейством в Одесу чи в інше місце на море. Але провести вихідні дні з сім’єю, або з колективом, з друзями на природі, відпочити й насолодитися нашими українськими сільськими краєвидами можуть практично всі.

Від нас, від Волиці, 140 км до Кам’янець-Подільської фортеці; 70 км – до Почаївської лаври; 80 км – до Збаразького замку. Тобто можна організувати екскурсії історичного напрямку.

Аналогічно: люди приїжджають з міст з сім’ями. Можна організувати, щоб діти пили парне молочко ранком і вечором; заняття всіма видами спорту. Це треба розвивати, і, я бачу, перші кроки мої земляки у Волиці почали робити. Я, чим можу, допомагаю. Люди задоволені; їм потрібні не тільки робочі місця, не тільки роботу – а й після роботи мати, де відпочити, де оздоровити своїх дітей. Тому це перспективний напрямок, і тому требі йому сприяти на законодавчому рівні, аби він розвивався.

Михайло Бублик, Хмельницький

Фото автора


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-